Розмір тексту

Полтавський письменник розповів про таємниці «матірних» слів

Ростислав Шевченко Ростислав Шевченко

Ростислав Шевченко — полтавський письменник та дослідник розповів «Полтавщині» про походження та значення «бранних слів»

Сьогодні — Всесвітній день письменника. Відтак, публікуємо тематичне інтерв’ю з полтавським письменником і дослідником слова Ростиславом Шевченко, який кілька років досліджував сьогоднішню нецензурну лексику та розповів про її таємниці — походження слів та спорідненість їх з іншими лексемами.

— Пане Ростиславе, до якого літературного напрямку ви відносите свою творчість? Розкажіть оглядово, яких основних тем торкаєтесь? Про що пишете?

— Не знаю, як відповісти на це запитання. Я не відношуся до жодної течії і пишу різнопланово — є казки, є вірші... Ось, наприклад, моє дослідження «Речі бранні». Куди його віднести? Я не знаю, та, власне, це й не моя справа.

— До речі, про «Речі бранні». Мабуть, ця книга етимологічного спрямування є однією з найпопулярніших ваших праць у Полтаві і не тільки. У ній ви розповідаєте про походження матірних слів. То як з етимологією?

— Це не зовсім етимологія. А межа між спорідненістю та історією. І говорити варто саме про спорідненість, її можна констатувати. Наприклад, мова, яку використовують у розмові, називається розмовною, у церкві — церковною, на полі брані — бранною. Тобто бранні слова — слова з поля бою, де бились та вбивали людей. І більш брудних слів, ніж ці, не існує — це страшні слова, слова зі страшною енергетикою. Наприклад, якщо людина посилає когось на три відомих літери, вона бажає, щоб його розрубали на два куски, посилає на смерть. Пояснюю: «куй» — так називали ломовий меч, вагою більше пуда і завдовжки два метри. Ще. Спробуйте, перекладіть українською «ну, погоді»? Вийде — «Ну, постривай». Проте українці казали: «Ось, підожди». А коротше — «Ось, піжди». А у відповідь можна було почути: «Що ти на мене піждиш?» До речі, зброю після бою «посилали в піхву» або ж у «піжду», де вона піджидала свого застосування. А жіночий статевий орган тут ні до чого, його тоді лоном називали (та й досі часом називають). Якщо хочете, можете порівняти: патріархат — бАтьківщина — батьківщИна; матріархат — мАтірщина — матірщИна. Коли билися рід на рід, при патріархаті — це батько на батька, а при матріархаті — це мать на мать: «а така наша мать, а такую вашу мать». Ось вам і «атака» і «атакую». Звідси відоме вам «мать-перемать». А посилання до побитої матері є посиланням до переможеного роду, який приречений на голодну смерть. Тому і кричали: «Іди до й...... матері!» До речі, всі батальні удари, тобто удари озброєної руки, зводяться до чотирьох — удар прутом (стьоб, стьоб-ати), удар кісткою, ребром (руб, руб-ати) та два удари палицею — удар торцем — довб, довбати — і удар маховий — йоб, йоб-ати. Деякі удари могли наносити стьобом (прут, звідси — стьобати, стьобатися), рубом (кістка, звідси — рубати) та йобом (палицею, звідси — зрозуміли...). Тому бранне слово «довбо..б» — це насправді характерний важкий снаряд-палиця, яким можна нанести один і другий удари за лічені долі секунди. Тому бойовики попереджали: «Бачиш довбо..ба, не підходь до нього ближче, ніж на 5 метрів, а то вб’є». А до фізіології така батальна термінологія жодного відношення не має.

«Речі бранні»«Речі бранні»

— Ви вживаєте такі слова, що від деяких мимоволі червонієш! Вам особисто не соромно стільки говорити та писати про матірні слова? Чи ви більше схиляєтесь до думки Цицерона: папір усе стерпить?

— Сором — вживати такі слова де і як попало. До того ж, коли я читаю лекції про бранні слова, я не можу їх не вживати!

— Чи не вважаєте ви, що написавши книгу про мати, ви їх таким чином «піарите»?

— Ні, я даю можливість людям знати, які слова вони пускають в оборот. Коли знаєш значення тих слів, якими користуєшся, наступного разу подумаєш, чи вживати їх. Особливо коли розумієш, яким побажанням вони є для людини, це формує відповідальне ставлення до своїх слів. Наприклад, повторюся: послати когось на три літери — конкретне побажання смерті.

— Самі нецензурну лексику вживаєте?

— У виключних випадках: не де і як попало.

— Не можу втриматися і не запитати про вашу зачіску та незвичний зовнішній вигляд. Чому саме такий стиль для себе обрали? Цікаво, як ви накручуєте свої вуса...

— Вуса я вчився носити років зо два. Закручую їх на очеретинку раз на тиждень, а то і рідше — на тиждень-два. А щодо коси... У давнину під час бою треба було якось кріпити шолом. Найперше, що приходить на думку — ремінцем під підборіддя. Але при такому кріпленні удар об шолом відривав голову. Аби цього не сталося, заплітали косу і просували її у дірку на вершечку шолома — так і кріпили. Так само козацькі оселедці, які можна бачити на картинах. У такому випадку, якщо людину вдарять по голові в шоломі, він буде «ошеломльонним», але ж не вбитим. І, власне кажучи, коса — перший винахід людини на цій землі.

Публікувати інтерв’ю з Ростиславом Шевченком ми продовжимо у наступних публікаціях.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему