Полтавський лудоман розповів про таємниці грального бізнесу в Полтаві

«Полтавщина» познайомилася з молодиком, який зізнався, що в Полтаві працює кілька закладів, де можна пограти на гральних автоматах. І це не зважаючи на офіційну заборону, прописану у законодавстві. Повідомляти про азартні зали до міліції він не поспішає, а ось поспілкуватися з нами погодився.

— Як часто ви приходите пограти?

— Майже кожен день. Як тільки є гроші, так і йду.

— Гральний бізнес — поза законом. Чи важко потрапити всередину закладу?

— Мені — ні. Я граю вже давно. Там мене усі знають, тому, коли приходжу, пускають без проблем. І не треба ніяких шифрів чи вистукувань. Прийшов — і все.

— Як пограти можна новачкам? Коли до закладу завітає невідомий хлопчина, мабуть, без «пароля» його так просто до одноруких піратів не допустять...

— З приводу цього не знаю. Останнім часом новачків не бачив — усі «старенькі».

— То як, щастить з «заробітком»?

— Не дуже. Найбільше «на автоматах» я вигравав 2000 гривень. Було і 1000-1500 гривень. Але це трапляється вкрай рідко. Мінімальна ставка — 10 гривень. І скільки ти «заробиш», не знаєш ніколи. Можна дати «зжерти» і 50, і 100, і 500 гривень — натомість отримати дулю з маком. А можна вкласти 20 — і заробити сотню. А потім цю ж сотню програти. Тому грати не раджу нікому. Воно вам не потрібно.

— Навіщо тоді граєте ви?

— Це як хобі. Просто спортивний інтерес. Я — не «заядлий» гравець, залежності від гри не маю. Так, пустощі.

— В принципі, ви розумієте, що за заняття гральним бізнесом його організаторів можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Такий бізнес — протизаконний. А скільки людей програють свої стипендії, пенсії, зарплати, потім мають купу боргів... Хіба у вас немає бажання зупинити це все хоча б у тій точці, до якої ходите ви? Тим паче, у вас, за вашими ж словами, не залежність, а лише «спортивний інтерес»...

— Ні. Думаю. Гральні автомати не заважають нікому. Якщо людина дурна, їй пояснюй-не пояснюй, втримуй від стрибка з 5-поверхівки, усе одно зіскочить. Я чітко розумію: витрачу стільки — і все. Хоча так виходить не завжди... Ну, що сказати: грають собі й грають люди. Їм — потіха, комусь — заробіток. А «невміняємим», якщо не гральний бізнес, іншу халепу знайдуть. Хіба не все одно — тут погорять чи десь інде. Кожен має свою голову і відповідати має за свої вчинки. На попит є пропозиція — і навпаки. Як азартний, затисни себе і не йди. А те, що тобі пропонують пограти не має бути виправданням твоїм гріховним вчинкам. Робиш — відповідай за це сам... Це з одного боку. З іншого, чому я не повідомляю про зал у міліцію, — у кожного закладу з гральними автоматами є «криша». Я кілька разів бачив, як хлопці у чорних куртках приходили, брали кошти та йшли собі. Деякі мої товариші по грі розповідали, що в інших точках гральний бізнес «кришує» міліція. То якось не хочеться, аби мене потім «покарали».

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»