Голова Оржицької РДА найбільше у районі дбає про лікарні

Бліц-інтерв’ю із головою Оржицької райдержадміністрації Григорієм Рибачовим ми розпочали із питання нещодавнього консультативного референдуму в Лазірках.

Григорій Рибачов

— Ну, будемо так казати: демократія — це добре, це інструмент, який дає можливість людини, в тому числі мені, відчувати себе людиною на території України. Те, що вони проводять референдум консультативний, відкриті сесії, те, що люди спілкуються на сходках — це нормально. Люди повинні більше спілкуватися, тоді буде менше проблем. Тому що, коли людина говорить людині прямо в очі — «Ти отакий, а я отакий» — та ні, так не можна, це елемент людяності, елемент виховання. Людина, скільки вона живе на білому світі, — кожна секунда, миттєвість — це виховний процес.

— Як ви ставитеся до самої перспективи передачі Лазірок до Гребінківського району? Адже подібні випадки на Полтавщині вже були, приміром, село Канави із Новосанжарського району відійшло до Кобеляцького?

— Я не знаю про цей випадок. А питання із Лазірками — у компетенції Верховної Ради України.

— Ви тепер у Лазірках частіше будете бувати?

— Я у Лазірках буваю часто. Я особисто, з головою районної ради, ми знайшли залізобетонні вироби, особисто ми у співпраці із директором ЗОШ І-ІІІ ступенів у Лазірках завезли і зробили туалет перед початком навчального року. Немає для мене різниці, чи це Колодна, де я народився (там села вже немає, залишилося 12 чи 15 будинків, де проживають люди віком за 80 років), так само і Лазірки. Я з першого моменту, коли став головою РДА, я приїжджав сюди і пішов у лікарню. Я не пішов у школу, бо знав, що заклади освіти у нас більш-менш нормальні, я не пішов десь по кафе, хоча це теж потрібно контролювати, — яка ціна, який асортимент, яке обслуговування. Мене найдужче цікавлять заклади охорони здоров’я. Тому що до закладу здоров’я я особисто все ближче і ближче. Мені було колись 30 років, потім 40, потім 50, а тепер йде шостий десяток.

— А що тепер будете робити із лікарнею у Лазірках?

— Я нічого сьогодні не можу зробити, тому що, якщо пришлю бригаду і якимись речами буду там займатися, власник звинуватить мене у тому, що я зайшов на його територію. Частина лікарні належить «Кернелу» — нова, де сьогодні знаходиться амбулаторія. Це питання має вирішувати сільський голова.

— Які у вас із ним сьогодні стосунки, ви вже помирилися?

— Нормальні. По-перше, я з ним не лаявся і не сердився на нього. Не зробив я нічого в своєму житті такого, щоб люди сказали, що я сукин син. І не зроблю ніколи. У мене є двоє дітей, дочка і син, є у мене внучка. Є у мене, заради кого жити. Я хочу, щоб моє прізвище не було стидним для моїх онуків і правнуків.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»