У Полтаві говорили про Донецько-Криворізьку Республіку та українські очі

Сьогодні у Полтавській обласній універсальній наукові бібліотеці імені І. Котляревського презентували книгу «Донецько-Криворізька Республіка. Розстріляна мрія».

Її автор, український історик і політолог Володимир Корнілов, написав про державне утворення, яке нарівні з УНР, ЗУНР та Одеською Республікою виникло на територія сучасної України після краху Російської імперії.

За словами Володимира Корнілова, для написання книги він використав різні джерела: 23 газети, 164 книги цієї тематики та опрацював архівні дані. Книгу випустили тиражем у 5 тисяч екземплярів. Присутні говорили про те, наскільки необхідним було проголошення ДКР і наскільки успішною була її діяльність.

Володимир Корнілов та Олександр Коваль

— Прихильники утворення Республіки бачили майбутнє, і Донецько-Криворізька Республіка показала успішний приклад розвитку держави, — зазначив автор під час дискусії. — Зараз, як і раніше, деякі історики негативно ставилися до формування ДКР. Одні його критикують за те, що вбачають у ньому план по розчленуванню українських земель, інші — за порушення мудрої політики Леніна. Та важливо зазначити, що Донецько-Криворізька Республіка не збиралася ні від кого відмежовуватися, на відміну від Української Республіки, яка хотіла відділитися від Російської імперії. У ДКР багато чого можна повчитися. Про це і написано в моїй книзі.

До того ж автор вважає, що пам’ять про існування ДКР просто лякає владу, «тому що умови її приєднання до Радянського Союзу відрізняються від загальноприйнятої концепції єдиної України».

Віктор Ревегук

Під час презентації книги Володимира Корнілова до дискусії долучився полтавський історик Віктор Ревегук, який неодноразово писав наукові праці на тему Донецько-Криворозької Республіки.

— На історію, перш за все, треба дивитися українськими очима. Хто був на зібранні і приймав рішення про утворення ДКР? 74 чоловіки. І серед них не було жодного українця. Сам Артем Сергєєв, керівник правління ДКР, приїхав з Австралії. 27 січня 1918 року таки-проголосили утворення Донецько-Криворізької Республіки. Та, на мою думку, псевдореспубліки. Але який був сенс у тому, щоб це робити? Який сенс був утверджувати раднарком в Одесі? А зробили так через те, що більшовики не були впевнені у тому, що закріпилися на наших землях. І таким чином утверджували свою владу.

Саме перша фраза виступу Віктора Ревегука обурила присутніх. І після цього дискусія повернула трохи в інший бік — говорити почали про орган зору і про те, чи може він мати національну приналежність.

Володимир Корнілов на це відповів так:

— Я донеччанин у сьомому поколінні. І хіба я не маю права досліджувати історію свого краю?

Віктор Собін, кандидат історичних наук, зауважив, що очі — фізіологічний орган тіла, і не можуть бути українськими, білоруськими чи німецькими:

— Так само, як і наука фізика — українською не буває. Це загальнолюдське досягнення.

У результаті, кожен залишився при своїй думці: «Я дивитимуть на Донецько-Криворізьку Республіку донецькими очима» (В. Корнілов), «А я — українськими» (В. Ревегук).

Під час дискусії Володимир Корнілов повідомив присутнім, що підприємці одного з сучасних українських міст, яке раніше входило до складу Донецько-Криворізької Республіки, мають намір встановити у своєму місті пам’ятник її розстріляним наркомам. Та проблема у тому, що їхніх зображень на даний момент немає. Як повідомив Володимир Корнілов, він шукатиме портрети «вождів» у архівах. Завтра ж у Москві зустрінеться з онуком керівника правління ДКР Артема Сергєєва — Рубеном.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»