Полтавська битва очима історика, а не політика

По сьогодні вчені не можуть дати одностайних відповідей на питання, чи брали участь у ній козаки Мазепи, чи справді Карл ХІІ не мав артилерії і кого саме перемогли у 1709 році росіяни: шведського лева чи деморалізовану шведську армію. Звісно, ми не поставимо крапки у цій історії — надто вже багато зараз геополітичних проблем не дозволяють відкрити очі одним та тверезо подивитися на речі іншим.

Історики одностайні в одному — станом на 27 червня 1709 року шведська армія, хоча і була ще значною ударною силою, проте на рівних протистояти росіянам вже не могла. Поразка розпочалася не під Полтавою 1709 року, а у 1708 році, при розгромі головної стратегічної бази Мазепи — Батурину, та у маловідомій, але стратегічно важливій битві під Лісною.

План Полтавської фортеці (реконструкція В.О.Трегубова) (Збільшити)

У листопаді 1708 року військами Меншикова було знищено Батурин. Окрім того, що нині називають військовим злочином, російськими військами було знищено головні запаси зимового обмундирування, пороху та палива, які мали дістатися шведським солдатам. Йдучи на Україну форсованим маршем, не приділяючи великої уваги тилам, шведи покладали на Батурин значні надії.

Битва під Лісною відбулася того ж року в жовтні. Тоді під невеликим білоруським містечком загинула від рук російського Летючого корпусу майже вся артилерія Карла ХІІ та був розбитий один із корпусів (16 тисяч вояків), що віз продовольство і амуніцію для наступаючої армії. Нескладно уявити, як би розгорнулися події битви під Полтавою (та і чи була б вона взагалі), якби цей корпус зумів дійти до шведських бойових порядків.

«Будувати» поразку під Полтавою шведи допомагали самі собі. Так, просуваючись Гетьманщиною, шведські вояки ставилися до місцевих не кращим чином. Особливих плюндрувань зазнавали церкви. Полтавський Хрестовоздвиженський монастир та цілу низку тутешніх церков шведські мушкетери та драгуни піддали грабунку. Тим більшим виглядає їх злочин, що мародерства чинилися на землі союзника — Гетьманщини.

Шведські пікінери перед битвою лишилися фактично без зброї (саме так припускають історики)

Станемо на мить на сторону українського козацтва. Мазепа у численних листах до Карла запевняв, що зможе надати для підтримки шведів майже 30 тисяч чоловік. Проте, помітивши, що шведи ставляться до місцевих жителів і до православної віри вкрай жорстко, козаки почали масово ставати на бік росіян. Козаків, вірних Російській імперії, очолив фактично «посаджений» гетьман Скоропадський, війська якого з російського боку відіграли значну роль у битві та вступних операціях. Вийшла типова для України ситуація: два гетьмани на одну, та й то формальну, Гетьманщину.

У квітні 1709 року шведи підійшли до Полтави. Зима без запасів продовольства, одягу і пороху, втрачених під Лісною та у Батурині, видалася важкою. Серед трофеїв, взятих після битви військами Петра, не значилося жодного списа: деякі вчені вважають, що всі дерев`яні частини зброї шведи спалили, щоб хоч якось нагрітись під час зимового походу.

Після спроби взяти Полтавську фортецю «з ходу», шведи розпочали облогу. Тут ми знаходимо перші суперечності. За даними більшості дослідників, чотири гармати шведської армії було встановлено коло сплюндрованого монастиря, звідки розпочався обстріл фортеці. Це відкидає версію про те, що шведські гармати були дрібнокаліберні (а отже, й на плин битви жодним чином не впливали) — фортецю з таких не обстріляєш. Проте навіть ці шведські гармати змовкли швидко — пороху лишалося лише для мушкетерів. Маються дані, що у монастирі було влаштовано ставку Карла ХІІ.

Карта-план Полтавської битви, на якій не позначено частини редутів. Чи справді 27 червня 1709 року шведи йшли в бій наосліп, лишається тільки здогадуватись. (Збільшити)

Полтавська фортеця, що чинила вкрай мужній супротив, стійко витримала і «підземну війну». Завдяки дослідженням В.Н. Жук, ми можемо дізнатися про розмах підкопів, підземних ходів, мін та іншого. У полтавських підземеллях, утопаючи по коліно у воді під час весняних злив, російські, українські та шведські вояки зустрічалися у рукопашних, про які нам майже нічого, окрім їх наявності, невідомо.

31 тисяча шведських вояків і невелика кількість козаків Мазепи (за різними оцінками, до 1000 чоловік) розсіялися на значній території: частина шведів була вимушена обороняти підступи до Ворскли на схід від Полтави, адже підхід ворожих військ очікувався звідси. Неподалік знаходився і шведський табір. Саме тут діяли малочисельні козацькі частини. Звісно, можна сказати, що козацтво Мазепи у битві участі не брало, але тоді варто запитати: чи є тилова служба невійськовою? До того ж, врахуймо й те, що 27 червня 1709 року цей табір був атакований російськими військами — тобто як мінімум одне військове зіткнення на козаків таки запишемо.

Російська картосхема битви. Можемо помітити, як одне з відгалужень Ворскли сягає лінії редутів (Збільшити) | Джерело: battle.poltava.ua

Відзначимо цікавий момент — поле битви у ті часи було заболоченим, одне з відгалужень Ворскли, за мапою шведського генштабу, сягало лінії редутів. Форсувати навіть невеличке болото під шквальним вогнем артилерії (а її у росіян було достатньо) — самогубство у всі часи, і 1709 рік — не виключення. До речі, з редутами, побудованими майже у переддень битви, теж справи цікаві. На шведських військових мапах редути позначені не всі. Тобто на час початку битви шведи ще не мали повних даних про розташування оборонних споруд ворога (!!!).

Не будемо повертатися до питань російського табору, питання про який ми вже піднімали у одній з публікацій. Зазначимо лише сили росіян: приблизно 49 тисяч солдатів при 100-130 гарматах. Всі росіяни були компактно зібрані в одному місці (табір і редути), в той час як шведи розтяглися разом із тилами на 5-7 квадратних кілометрів, лишаючись, до того ж, у меншості.

26 червня відбувся ще один фатальний збіг. Внаслідок вдалої гри російської військової розвідки, командування шведів отримало дані про наступ в сторону Полтави калмицького війська хана Аюки — союзника Петра. У даних розвідки вказувалася цифра у 40 тисяч чоловік. Це примусило шведів вдатися до відчайдушного кроку — маючи лише частину повністю боєздатних солдатів, які не були задіяні в інших операціях облоги, розпочати бойове шикування та маневрування. В реальності калмиків на Полтаву йшло лише 4 тисячі — слабкоозброєних солдатів із луками та списами.

Продовження у наступній публікації.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»