Повернення мажоритарки відкидає Україну в 1998 чи 2002 роки

Своїми думками з цього приводу поділився з «Полтавщиною» голова обласної організації партії «За Україну!» Олег Пустовгар.

— Повернення «мажоритарки» відкидає Україну у 1998 чи 2002 роки. Тоді вибори проходили 50 на 50. В кучмістську епоху якраз формувалася кланова система. Великому олігархічному капіталу, окрім здобутої вже влади економічної, потрібна була ще й політична. На обох вищезгаданих парламентських виборах я працював заступником керівника облштабу, тож добре пам’ятаю тодішню специфіку. Адмінресурс на мажоритарних округах плюс вкидання величезних грошей. Цікаво, що список Руху на чолі з Чорноволом у 1998 році по загальнонаціональному округу посів друге місце серед 30 партій і блоків, а на мажоритарних округах результати були скромніші. В одному бюлетені виборці ставили позначку за нас, а от другий бюлетень кидався в урну на користь кандидатів, яких журналісти охрестили «грошовими мішками». У 2002 році ситуація повторилася, тільки в більш спотвореному вигляді — більше адмінресурсу, більше кримінальних грошей. Тоді національно-демократичні сили виграли перше місце за «пропорційною» частиною, але програли мажоритарку провладному блоку «За Єдину Україну!» (у народі «За єду!») і відтак не сформували більшість у ВР. На це розраховують і зараз. ПР бачить падіння своєї популярності. А запровадження мажоритарки теоретично дасть нагоду в умовах несприйняття виборців навіть перемогти! Очікується сценарій:олігарх або його маріонетка купує округ, загортаючи його собі наче цукерочку в золотеньку обгорточку шляхом різноманітних подачок зубожілим виборцям.

За словами Пустовгара, він не ідеалізує чинну стовідсоткову пропорційну систему закритих списків — така система не популярна в цивілізованому ЄС і окрім України ще практикується хіба у Албанії. Є альтернатива — відкриті списки, як у Польщі чи прибалтійських країнах.

— Що ж до збільшення бар’єру для партій, то у деяких країнах ЄС він більший, ніж 4%. До речі, у 1998 році на парламентських виборах діяв 4%-ий бар’єр. А от ситуація з блоками заплутана. Може, у влади немає єдиної позиції з цього приводу і хтось «підставив» Януковича? Може, взаємозаперечуючі ініціативи Януковича і Лавриновича — це прагнення заплутати опозицію, щоб та більш тривалий час не знала «правил гри» і відтак не змогла системно готуватись до виборів? Наприклад, партія «За Україну!» стратегію і тактику участі у виборчих перегонах-2012 року визначить лише після схвалення нового закону парламентом і підписання Президентом. Останній задекларував логічний європейський підхід: встановлення 5% -го бар’єру для блоків у складі двох партій. Якщо блок розширюється, то і бар’єр збільшується. Наприклад, у блоці три партії — тоді бар’єр складе 6%, якщо чотири — 7% і так далі. Така ініціатива сприяла б появі блоків, що складалися із сильних партій і унеможливила б проходження до ВР маргінальних. Але міністр юстиції Лавринович позавчора сказав, що у розробленому Мінюстом виборчому кодексі блоки не передбачені взагалі. Мовляв, в Україні зазвичай практикують передвиборчі блоки, які після виборів розпадаються, а не політичні — на тривалу перспективу. Такий експеримент над українським політикумом ПР вже успішно ставила на місцевих виборах. Приміром, юридична неможливість створити блок призвела до того, що у Полтавській міськраді немає жодної націонал-демократичної партії. Однак, якщо сплюсувати голоси «За Україну!», «НУ» і УНП та інших побачимо як мінімум 5%! Я не знаю жодної країни ЄС, де б заборонялися блоки-спілки ідеологічно споріднених партій. Класичний приклад політичного — блок ХДС-ХСС, створений після Другої світової війни, він діє дотепер. У демократичній Німеччині нікому й в голову не прийшло б його силоміць забороняти, змушувати «зливатися» в одну партію. Тож метод заборон проблему не вирішить, — вважає Олег Пустовгар.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»