Велоекстрім в Полтаві

Хто вони, ця молодь, зрощена на шумі велосипедних коліс у невеличких сідлах велобайків?

Щоб зрозуміти реальне обличчя полтавського велоекстріму, ми задали кілька питань велобайкеру Олександру, який кілька років займається цим цікавим урбан-спортом.

— Розпочати варто з того, що існує досить велика кількість стилів їзди. Помножимо їх на індивідуальний почерк кожного байкера — вийде безліч. Мій стиль, — говорить Олександр, — MTB freeride (абревіатура «MTB» — у перекладі «гірський велосипед»). Загалом основних стилів близько 10 (freeride, urban freeride, downhill, street, dirt, trial, cross country та інші). Для BMX (невисокий велосипед для велокросу, т.з. «табуреточник» у вузьких колах) свої стилі — flat, dirt та інші.

— Яка основна різниця між цими велосипедами та стилями, що вони диктують?

— Гірські велосипеди мають підвіску (велокросові BMX — ні), у них трохи складніший стиль (адже і вага більша 16 — 20 кг). BMX легкі, без підвіски, на них краще виконувати трюки. Єднає ці два типи велосипедів — міцність конструкції.

— Скільки в Полтаві прихильників такого сучасного спорту?

— Тільки прихильників freeride близько 40. Інших — точно не скажу, але вистачає.

— Розкажіть, будь ласка, про принципи катання на таких велосипедах.

— Знову ж таки, принципи сильно різняться від типу велосипеду і стилю, що собі обрав байкер. Для мого стилю характерна своєрідна «смуга перешкод» («dirt» — земляні ями та трампліни та «нор-шор» — система дерев`яних містків на висоті кількох метрів над землею). Сенс — пройти таку «смугу перешкод» без зайвих ушкоджень, виконуючи, де це можна, свої стильові трюки.

— А в чому саме сенс кожного стилю?

— Справа нехитра. Все в житті має приносити задоволення. Тут воно є сповна, та ще й викиди адреналіну. Фактично кожен велобайкер, відточуючи свій стиль, стає таким собі неповторним митцем. Ну а щодо стилів, то downhill — це швидкісний спуск (швидкості близько 50 км/год); street — катання із вуличними перешкодами (бачили, як хлопці стрибають на велосипедах через східці — оце саме воно); dirt — катання по земляній смузі перешкод. Є ще тріал — складний і дорогий спорт, де надзвичайно легкими байками (9-10 кілограмів) видираються на схили, по камінню.

— Ви говорили про травми, наскільки вони значні для цього урбан-спорту?

— Травм багато. Домінують струси, можна і черепно-мозкову травму заробити. В будь-якому випадку без шолому кататися не рекомендую. На приземленні можна легко розпороти ногу до кості. Поширені травми спини — від ударів.

— Є якийсь захист?

Перчатки (це скоріше для комфорту), кілька видів шоломів (для всього обличчя і голови та ті, що закривають голову частково), наколінники, захист торсу, але вони, м` яко кажучи, не завжди одягаються.

— Скільки коштує гірський велосипед?

— Можна збирати самому, а можна — купити готовий. Купити — 16 000 ?17 000 гривень, але все рівно доведеться трохи доробити. Збирати власними руками трохи дешевше і надійніше: вилка — приблизно від 4000 гривень, рама (з алюмінію, сталі, хром-молібден) — від 3000. Колеса в залежності від вісі в середньому — від 1500 грн. Педалі, сідло, штифти, руль — потягне на 1000 з гаком. Амортизатори та підвіска — від 8000. Ще гальма, дискові гідравлічні раджу ( від 800 грн.).

Відсутність спеціальних майданчиків для катання — серйозна проблема. Особливо тоді, коли останні з них просто закривають

— Де у Полтаві можна знайти ваші «полігони» (місця для катання)?

— Левада (там трампліни), Вороніна (земляні насипи та трампліни). Проїхатися можна у Патлаївці. Стилі, які і місто влаштовує, терплять звичайні полтавські вулиці — можна ВМХ побачити і біля театра Гоголя, і на міському БК. Існує кілька місць, де можна поборотися за призи та визнання — це «Роад раш» у Решетилівці, трисезонний фестиваль у Алушті. У Полтаві раніше була «Веломанія», але зараз її нема. Непогані траси розкидані по всій Україні.

— У прихильників ВМХ своя специфічна одежа — вузькі брюки, масивні шузи...

— Так, така форма викликана специфікою катання — вузькі штани не потрапляють у зірочки, шузи бережуть стопи від переламів та вивихів. Фактично це вже окрема субкультура, що диктує власну моду.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»