80% податок на спадщину. Це справедливо?

Деякий час тому Білл Гейтс написав пост, у якому заявив, що у найближчі 20 років віддасть 99% своїх статків на благодійність. Статки засновника Microsoft на сьогоднішній день оцінюється в 108 мільярдів доларів. За останні 25 років він уже віддав на різні благодійні проекти 100 мільярдів. І ось вирішив віддати й решту. «Коли я помру, хай кажуть що завгодно. Тільки не те, що я помер багатим», — сказав Гейтс. І підсумував: «Померти багатим — ганьба».

Як вам така заявочка? І головне, з чого все це?

У своєму прагненні Гейтс не самотній. У 2010 році разом з іншим мільярдером Уорреном Баффетом вони створили рух під назвою «Присяга дарування». Суть цього руху полягає в тому, що мільярдери зобов’язуються спрямувати не менше половини своїх статків на благодійні цілі. До 2014 року присягу підписали 127 заможних сімей з 12 країн світу. Деякі з них, включаючи Баффета і Цукерберга, пообіцяли віддати на благодійні проекти 99% своїх грошей.

Не можу цього стверджувати, але думаю, що певний вплив на процес справила знаменита книга Джона Ролза «Теорія справедливості». Про базові принципи цієї теорії можна почитати тут. Я вже казав якось, що на думку одного з сучасних філософів, на Заході її або читали всі, або удають, що читали. От так. У книзі є і глава про спадщину і про взаємовідносини між поколіннями.

Хочу сказати, що на мій великий жаль, цей аспект теорії справедливості у Ролза розроблений не дуже добре. Він і сам це розуміє, коли каже, що ця проблема піддає будь-яку етичну систему серйозним випробуванням. Але поговорити все одно є про що.

Дивіться. Як ми вже говорили, люди об’єднуються в колективи і спільноти з єдиною метою — створити таку систему кооперації, при якій життя кожного її члена буде кращим, ніж якби він жив і працював самостійно. Тому добробут кожної людини прямо залежить від людей, що її оточують. Найпростіший приклад — якою б талановитою людиною не був Марк Цукерберг, яким би крутим сервісом не був Фейсбук, його монетизація залежить виключно від наявності мільярдів платоспроможних користувачів. І якщо йти ще далі, то від всіх людей (ну майже всіх), що населяють нашу планету. Навіть ті, хто підписником не є, так чи інакше впливають на платоспроможність тих, хто залипає у Фейсбуці годинами, даючи можливість заробити на рекламі.

Тобто, не буде перебільшенням сказати, що фінансовий успіх Фейсбука забезпечений усіма жителями планети. Або якщо ще простіше, ті гігантські гроші, які зміг згенерувати Фейсбук, ми заробили всі разом. Інше питання, що внесок різних людей у спільну справу не рівноцінний. Цукерберг, людина, яка все це придумала, створила, розкрутила і організувала, безсумнівно має право на більшу частку в спільно зароблених грошах. І отже, наявність у нього мільярдів доларів справедлива.

І тут ми плавно підійшли до питання, що нас цікавить — як бути зі спадкоємцями. У цьому плані і Цукерберг, і Гейтс відмінні приклади. Вони обидва мільярдери в першому поколінні. І тому, усі їхні багатства зароблені за допомогою кооперації людей одного покоління. І поки Марк молодий, веселий, здоровий і життєрадісний, нам має бути все одно, як він витрачає свої гроші. Вони його по праву, і тому не наша справа. Але як тільки мова піде про передачу їх спадкоємцям, виникають питання. Адже будь-яка людина, яка стала підписником Фейсбука в 2005 році, внесла в його процвітання незрівнянно більший внесок, ніж народжена в 2015 році донька Марка Цукерберга. І з цієї точки зору, передача спадкоємцям і вже отриманих від бізнесу коштів, і можливість отримувати їх далі не може вважатися справедливою.

І Марк, і Білл, і Уоррен, і інші люди, що приєдналися до ініціативи, очевидно, це розуміють. Тому віддають левову частку своїх статків на благодійні проекти, тобто на проекти, які мають принести користь усім людям, що живуть на Землі. Так само, як усі люди, що живуть на Землі, допомогли мільярдерам ці гроші заробити. Вони молодці! А як бути не з молодцями? З тими, хто не розуміє? Відповідь ніби лежить на поверхні. Якщо логіка наших міркувань вірна, то цілком справедливо ввести досить високий податок на спадщину. Відсотків 80, наприклад. Як вам?

«Та ти лівак!», — скажете ви. І будете неправі. Тому що в даному конкретному випадку я скоріше прихильник утилітаристського підходу до проблеми. Утилітаризм — це філософська течія, яка теж має величезний вплив на сучасну філософію, політику і соціологію. В основі цієї філософії лежить поняття користі. І тому справедливим є те, що корисне. А з моєї точки зору, накопичення капіталу в одних руках протягом навіть кількох поколінь приносить суспільству більше користі, ніж його перерозподіл і подальше споживання багатьма. Але ми зараз говоримо про теорію Ролза і про людей, на яких вона, імовірно, вплинула. Тому далі ми залишаємося в цій логіці.

Як би там не було, навіть прийнявши таке принципове рішення, виникає низка питань. По-перше, брати податок з будь-якої спадщини чи ні? Ставка податку має бути єдиною для всіх чи прогресивною? Витрачати всі гроші на потреби покоління, що їх заробило, чи частину спрямовувати на потреби майбутніх поколінь? І якщо спрямовувати, то яку частину? А якщо витрачати, то на що?

Зрозуміло, що введення єдиного податку в 80% просто неможливе. Одна справа забрати у спадкоємця 80% акцій або грошей, що лежать на рахунках, а інша справа зажадати 80% від квартири, що передається в спадщину. У наших широтах двокімнатна квартира коштує плюс-мінус 50 тисяч доларів. І в мене немає жодного сумніву, що багато спадкоємців 40 тисяч, які потрібно віддати, просто ніколи в руках не тримали. І такий податок буде нічим іншим, як конфіскацією нерухомості.

У Ролза є деякі відповіді на ці питання. У його теорії велике місце відводиться принципу відмінності. Якщо коротко, то він вважає, що основні відмінності між людьми — добробут, освіта, життєві перспективи — обумовлені насамперед несправедливістю природної лотереї і фактично не заслужені. А раз так, то менш успішні мають право на преференції і додаткову турботу з боку суспільства за рахунок більш успішних. А значить справедливим є і прогресивний податок, і неоподатковуваний мінімум, який визначається можливостями найменш успішних членів суспільства.

Далі. В якій мірі теперішнє покоління зобов’язане поважати очікування своїх спадкоємців? Або краще наслідувати принципу «я сам здобув і сам пропив». За Ролзом сам факт наявності таких очікувань справедливий. Адже жодне покоління, крім, можливо, першого, не починає життя з чистого аркуша, а живе, отримавши від попередніх поколінь певний рівень добробуту, культури, розвинених інститутів. Тому, згідно з принципом справедливого накопичення, кожне покоління вносить внесок на користь наступного покоління і приймає внесок попереднього.

Отже, ще у вихідному положенні сторони мають погодитися на принцип накопичення, який гарантує, що кожне покоління отримує від своїх попередників і поводиться чесно з наступними поколіннями. Головне питання — як знайти баланс між приватними і колективними заощадженнями і визначити, яким має бути рівень цих заощаджень. Тобто в нашому випадку, яку частину від отриманих у вигляді податку на спадщину коштів розподілити між сучасниками, а яку віддати майбутньому поколінню. У Ролза відповідей на ці питання немає. Думаю, їх немає ні в кого. Тому різні люди і різні суспільства вирішують ці проблеми по-різному. Згідно зі здоровим глуздом, рівнем багатства країни і індивіда.

У цієї проблеми є ще один аспект. З одного боку, має місце хронічна нечесність, оскільки ті, хто живуть пізніше, отримують вигоду від праці своїх попередників, і не платять ту саму ціну. З іншого, кожне наступне покоління отримує планету з меншою кількістю ресурсів, ніж попереднє. І плюс до цього проблеми, які попереднє покоління створило, але не вирішило. Авгієві стайні, наприклад, або біда з екологією. Грета вона звичайно… Грета, але проблеми то справжні.

Багато хто це розуміє. Наприклад, у Норвегії. Несправедливо, кажуть вони, викачати всю нафту і газ і проїсти все сьогодні. Тому створили «Фонд майбутніх поколінь», де і акумулюють значні кошти від продажу корисних копалин. Справедливо? Напевно.

Ну і останнє питання — на що витрачати гроші від податку на спадщину? Ролз тут не оригінальний. Він пропонує витрачати гроші на покращення перспектив найменш успішних членів суспільства. Насамперед на їхню освіту, медичне обслуговування, інвестиційні проекти. Тут він, очевидно, правий. Іншим способом перервати зачароване коло, в якому бідність плодить бідність, скоріше за все неможливо. Вихід — покращення довгострокових перспектив найменш успішних, поширених на майбутні покоління.

Другий напрямок — проекти, покликані зберегти досягнення культури і цивілізації і залишити недоторканими створені справедливі інститути. Тобто принцип справедливих заощаджень можна розглядати як деяку форму згоди між поколіннями нести свою законну частку витрат зі створення і збереження справедливого суспільства.

Підписки, коментарі, лайки щиро вітаються!