Як у Глинську святкували Масляну

Невеликий мікроавтобус з туристами із Полтави вирушив до селища, щоб серед прекрасної природи, в особливому духовному місці, багатому історичними подіями, зустріти матінку-весну.

Культурна програма відповідала народним традиціям, тож присутні самі відчули народний дух та глибину дідівських звичаїв. Ведуча Олена Щербань — краєзнавець із Опішнянського музею гончарства — добре знає та розуміється на народних обрядах. Саме тому у програмі були і випікання вареників (звісно ж із сиром, як того вимагає давня традиція), і народні рольові ігри-вистави. Не обійшлося без співу веснянок, народних танців (танцювали краков’як, гречаники, ойру), старовинних обрядів, що закликають прийти на нашу землю довгоочікувану весну.

Свято відбувалося поблизу сільського клубу у центрі Глинська. Малобудищанський сільський голова Борис Дядечко з ентузіазмом зустрів ідею проведення цього заходу. На знак підтримки добрих починань сільрада навіть організувала своєрідну польову кухню, де готувався справжній куліш, котрим потім частували гостей. Треба віддати належне місцевій владі: вона всіляко підтримує благі починання у відродженні краю. Важко переоцінити значення культурного відродження — живий народний інтерес тягне за собою реальні туристичні вливання у регіон, які зайвими ніколи не бувають, і це вже не говорячи про культурний аспект.

Участь у святі взяли не лише полтавські гості, вони, так би мовити, були каталізатором народних гулянь. До клубу зійшлося багато місцевих жителів, молодь, люди середнього та старшого віку, що з радістю долучилися до народного свята — проводу зими. Дітлахи весело стрибали довкола, водили хороводи, грали в сніжки, а Олена Щербань пояснювала всім охочим значення народних обрядів та старовинних повір’їв. І дорослі і малі мали змогу показати свою спритність у веселих іграх, грали у «Блоху», «Дрікмана», «Гуси-лебеді».

Мабуть, дивно було спостерігати за цими веселощами простим городянам, бо побачити та ще й взяти участь в етнічних українських святах випадало далеко не кожному. Певно, це одна з наших головних бід, адже, як подумати, мова йде про наші рідні обряди, котрі жили в українському селі не так уже й давно, буквально кілька століть тому.

Повеселив присутніх добрий чолов’яга, що, почувши про свято, приїхав на запряжених у кобилу санях. Адже відповідно до давніх традицій на Масляну українські парубки з дівчатами каталися саме не санях. Тож, знайшовши засніжену місцину, чолов’яга покатав малечу до схочу.

Під кінець свята, як і годиться, спалили страшне, наспіх зібране з ганчір’я, опудало зими — на знак прощання з хурделицею та холодами. Веселе свято у Глинську — переконливе свідчення того, що українські традиції живі і вічні. Вони живуть у наших серцях і в народній пам’яті. Наше ж головне завдання — відродити їх, адже доки живе культура і традиція народу, доки живе і сам народ.

Іван ЧАБАН