Ілюзія розуміння Чому люди не розуміють одне одного?

Чувак! Ти про що? Кожен із перерахованих вище громадян закінчив хороший університет, має величезний досвід прийняття рішень, зробив чудову кар’єру. На нього працюють десятки, якщо не сотні різних дослідницьких центрів та інститутів. У цих центрах працюють найкращі випускники найкращих університетів. До них стікається безліч інформації. На них працюють найкращі розвідки світу. Щодня ці інститути готують десятки аналітичних звітів, у яких містяться сотні сценаріїв, від найоптимістичніших до най катастрофічніших. Ці звіти лягають на стіл політикам. Вони їх уважно вивчають самі та консультуються з визнаними фахівцями. І все одно нічого не розуміють.

А ти, ти, який закінчив бурсу, яку лише через непорозуміння називають університетом. Ти, який читає п’ять убогих телеграм-каналів. Ти, що живеш на злиденну платню і годинами залипаєш у Тік Тоці… Ти все зрозумів. Ти серйозно?

Я відразу намагаюся закінчити спілкування з людиною, яка у дискусії використовує фрази на кшталт: «ти не розумієш…», або «ти зрозумій…». Чувак! Я розумію все, що ти хочеш сказати. Я просто з тобою не згоден. Просто моє розуміння проблеми загалом чи частково відрізняється від твого. І це нормально.

Чому це нормально, у чому проблема «розуміння»? Чому ми можемо говорити лише про «ілюзію розуміння»? Я маю версію.

Почнемо з того, що означає зрозуміти. Це означає встановити між явищами та фактами логічні зв’язки. Або причинно-наслідкові. Якщо йдеться про «вузьке» питання, то все просто. Вода перетворилася на лід тому, що температура повітря опустилася нижче нуля градусів. Це причинно-наслідкові, засновані на емпіричних спостереженнях зв’язку. А ось логічні, що базуються на принципах формальної логіки. Друзі зазвичай підтримують одне одного. Якщо Вася з Колею близькі друзі, а в мене виник конфлікт із Васею, то й взаємини з Колею швидше за все погіршуватимуться.

І з першого, і з другого питання ми, очевидно, знайдемо порозуміння з більшістю співгромадян. Чому? Тому що кількість досліджуваних фактів та зв’язків мінімальна. Ми бачимо картину у всій повноті і застосовуємо однакові методики «розуміння». Інша річ «глобальні» питання. Тут порозуміння досягти складно, а найчастіше, неможливо.

Араби та ізраїльтяни на підставі однієї послідовності подій і фактів розкажуть вам дві різні історії. І кожен наступний факт лише підтверджуватиме правоту кожної з протилежних історій. Це саме стосується і протистояння політичних партій, не здатних дійти консенсусу з жодного питання. Чому так відбувається? Тому що в цьому випадку для «розуміння» необхідно не тільки знайти зв’язки між двома окремими фактами, а й вбудувати ці факти в систему поглядів, що давно склалася. Їх називають світоглядом. І друге: питання тому й «глобальні», що для їхнього розуміння та пояснення необхідно досліджувати величезну кількість фактів. Настільки величезну, що можливостей людського мозку та пам’яті для цього недостатньо.

І що робити? По-перше, спрощувати. По-друге, узагальнювати. По-третє, створювати наратив.

Тепер трохи докладніше. Навіщо спрощувати? Тому що факти багатовимірні. Цілком вони просто не влізуть у голову. За кожним ховається довга історія причинно-наслідкових зв’язків. Простежити їх всі неможливо, а здебільшого, і не потрібно. Тим більше, що в новинах чи підручниках вони вже подаються нам у спрощеному вигляді. Чим коротше формулювання, тим легше його запам’ятати.

І це, звичайно, веде до помилок і спотворення. По-перше, спрощуючи ми відсікаємо деталі та губимо смисли. Ми плутаємо важливе з незначним і навпаки. І найчастіше, як кажуть у відомій приказці, разом із водою вихлюпуємо дитину. А іноді ще гірше — дитину, тобто суть, ми виплескуємо, а брудна вода, тобто незначні деталі, а іноді й інформаційний шум, залишається. Скажете, що я також спрощую? Так. А як інакше.

І, звичайно, спростити, це означає звести невідоме до відомого. Вигадати аналогії чи порівняння, які допоможуть нам краще зрозуміти подію. І не завжди ці порівняння є коректними. Але головна проблема в іншому.

Як ви вважаєте, чим ми керуємося, коли спрощуємо складність фактів і подій? Відомо чим — здоровим глуздом. А що таке здоровий глузд? Якщо вірити Ейнштейну — не більше ніж зібрання стереотипів, придбаних до 18-річного віку. Ми маємо тенденцію судити на основі простих і критично не переосмислених думок, навіяних нам у дитинстві. Може так виявитися, що джерелом інформації, в істинності якої ви ніколи не сумнівалися, був, насправді, дуже авторитетний для вас, першачка, чувак — третьокласник Серьога. Думаєте, так не буває? Даремно. Я, наприклад, один такий факт у своїй біографії виявив.

Ще треба зауважити, що деякі думки, отримані в дитинстві, ми таки переосмислюємо. На підставі чого? На підставі особистого досвіду, освіти, кола спілкування та прийнятих у ньому стереотипів. А вони у кожного різні. Тому вже на етапі спрощення, можливості однакового розуміння тих чи інших явищ різними людьми стають проблематичними.

Далі — узагальнення. Що означає узагальнити? Структурувати. Зрозуміліше не стало. Тоді спрощуємо. У кожної людини інформація розкладена по поличках. Тут добро, тут зло, тут правда, тут брехня. На цій поличці — все, що стосується науки, на цій — усе, що до релігії, на цій — усе, що до міфології. І так далі. Тобто окремі деталі ми замінюємо загальною характеристикою, загальним принципом чи закономірністю. Узагальнюючи, ми теж помиляємось. Наприклад, робимо висновок на підставі недостатнього дослідження подій. Або керуючись тим же здоровим глуздом.

Узагальнення, як здається, привносять порядок, і зменшує хаотичність. Тобто в будинку порядок, коли всі речі лежать на своїх місцях. Розклади свої думки по поличках, і в голові теж буде лад. До речі, це гарний приклад поганої аналогії. Так улаштована голова конспіролога — начебто все по поличках, а реально — насрано.

Проте, повного розуміння спрощень з узагальненнями недостатньо. Безліч розрізнених фактів все одно важко запам’ятати та оцінити. Ще складніше знайти для кожного причинно-наслідкові зв’язки. Потрібен наратив. Тобто добре розказана історія. І чим краще вигадана та розказана історія, тим на більшу кількість питань вона здатна відповісти.

З правильно розказаною історією не зрівнятися за впливом жодна філософія, жодний аналіз, жодний афоризм. Чому? Та тому, що ми звикли пізнавати світ у вигляді історій. Дякуємо нашим бабусям за захоплюючі казки. Їм насамперед. А в другу чергу — романістам, журналістам, сценаристам, вчителям, які щодня пхнуть в нас десятки нових і не дуже історій. Хороша історія завжди у ціні.

Хороший наратив завжди логічний, містить оціночні судження, ранжує факти, пояснює їх і трактує. І зрештою — резюмує. Він добре запам’ятовується та відкритий до продовження. Він позбавляє нас складності світу та захищає від його хаотичності. І створює тим самим ілюзію розуміння.

Він відіграє роль закону при поясненні нових фактів. За наявності наративу, як логічної структури з певними цінностями та стандартами, достатньо лише визначити місце знаходження факту як елемента цієї системи. Іншими словами, вписати факт у відомий контекст. І в такий спосіб його зрозуміти чи пояснити.

І тепер, повертаючись до згаданого вище палестино-ізраїльського конфлікту, ми легко можемо простежити як розуміють різні його сторони події 7 жовтня і те, що сталося після.

Якщо коротко і знову ж таки спрощено, то ізраїльський наратив звучить так: злі римляни спалили наш храм і вигнали євреїв зі своєї землі. Протягом тисячоліть наш народ блукав по всьому світу, зазнавав гонінь та принижень, які досягли апогею під час Голокосту. Після цього світ жахнувся і дав нам можливість повернутися. Рішенням ООН було створено державу Ізраїль, яка існує легітимно та в повній згоді з міжнародним правом. Терористичні організації палестинців, такі як ХАМАС, відмовляють державі Ізраїль у праві на існування, а євреям у праві на життя. Події 7 жовтня — це черговий акт тероризму, на який Ізраїль має право відповісти максимально жорстко. Якщо в процесі знищення бойовиків загинуть мешканці Гази, які підтримують їх, то так тому і бути.

Палестинський наратив звучить дещо інакше: ми жили на цій землі споконвіку. Потім прийшли злі сіоністи, вигнали нас із наших будинків, убили наших братів, багатьох зробили біженцями. Ми можемо відновити справедливість лише вигнавши євреї з нашої землі. Скинути їх у море. Ми ведемо священну та справедливу війну. Компроміс не можливий. Тому події 7 жовтня це лише етап цієї війни. А те, що зробили сіоністи в Газі — вбивши тисячі мирних жителів, дітей та жінок, лише підтверджує, що євреї не люди і їх усіх треба вбити.

І для тих, хто живе в цьому наративі, дії ХАМАСу цілком виправдані. Не дарма ж одна американська професорка, прихильниця палестинської точки зору, на запитання: «Чи можна вбивати євреїв?» спокійно відповіла: «Залежить від контексту». Тобто від наративу

Тому, коли люди, які живуть у різних наративах, намагаються переконати опонента у правильності свого трактування того чи іншого факту, вони заздалегідь приречені на невдачу. Можете хоч тисячу разів сказати співрозмовнику «Ти зрозумій…», все марно. Змінити цінність одного елемента, не змінюючи ціннісної орієнтації всієї системи, неможливо. Необхідно змінювати весь наратив. Це складно, але можливо.

Але навіть у цьому випадку ми однаково приречені лише на «ілюзію розуміння». Сподіваюся, я більш-менш логічно пояснив вам чому.

Лайки під відео, коментарі і підписки на канал щиро вітаються!