Отець Юрій Кролевський: «Не можна боротися з несправедливістю, будучи рабом»
Десять років тому в Полтаві було засновано парафію Пресвятої Трійці Української Греко-Католицької Церкви. Сьогодні ми говоримо з її настоятелем — о. Юрієм Кролевським.
— Цього року парафія Пресвятої Трійці УГКЦ відзначає десятиріччя від дня заснування. Пригадуєте ті дні?
— Звісно. Я тоді був молодший на десять років, мав більше сил. У нас було багато парафій у Полтавській області, й на кожну треба було приїхати. Ми жили в Біликах (Кобеляцький район — О. М.). З Полтави до селища приїхали чоловік і жінка. Вони домовилися зі священиком московського патріархату про похорон дідуся. Однак у день похорону священика не виявилося вдома, і перехожі відправили їх до мене. Виявилося, що цей чоловік був греко-католиком, але вже довго жив на Полтавщині. Ми стали трохи ближче спілкуватися з цією родиною, їздили разом на прощі. Його дружина ніколи не бачила такої кількості віруючих людей, як там, за її словами, у церкві вона знайшла другу родину. Вона запропонувала створити парафію і у Полтаві. Спочатку це було лише кілька сімей.
Парафія Пресвятої Трійці УГКЦ
— Що було найбільш складним при початку служіння у Полтаві?
— Найскладнішим було — віднайти наших людей. Ще не було місця для служіння. Спочатку ми служили у каплиці римо-католиків, але потім були змушені перебратися у простий будиночок, і постійно перебиралися з місця на місце. Грошей на оренду парафії не було. Ми служили спочатку в приватній квартирі 12 кв. м, а потім знайшли гроші орендувати приміщення. Згодом Патріарх купив нам землю під будівництво у Полтаві, за зупинкою «Завод ГРЛ», але це теж було дуже складно: міська влада або ігнорувала нашу присутність, або ж взагалі створювала перешкоди.
— Були міфи, які Ви тут розвіяли для себе?
— На Полтавщину ми приїхали з Дніпропетровської області, тож ми неабияк зраділи, коли почули таку чисту українську мову. Мій син пішов у магазин в Біликах, повернувся і вигукнув: «Вони там всі розмовляють українською мовою!». А Полтава нам дуже нагадала нашу малу батьківщину — Кам’янець-Подільський. Особливо навесні і влітку, коли все так зеленіє, цвіте.
— Хто є прихожанами парафії? Це лише вихідці із Західної України чи й місцеві віруючі?
— Є вихідці з Західної України, які мешкають тут багато років, створили тут родини (багато з них змішані). Є люди, що прийшли до нас випадково, знайшли Бога саме тут. Переважно прихожани — молодь або люди середнього віку, є дуже багато дітей. Це, мабуть, наймолодша греко-католицька парафія на теренах Східної України.
— Під час революційних подій Ви двічі виступали на Полтавському Євромайдані, брали участь у літургіях за загиблими. Не було страшно в той момент?
— Страшно було десять років тому, у 2004, коли Янукович їздив з агітацією по всій області, бо сміливих людей тоді було менше, а ресурсів у них взагалі не було ніяких, щоб протистояти інформаційній війні. Тоді доводилося підтримувати людей не тільки словом, і ділом. Особливо запам’яталося, як знімали з посади Білицького сільського голову, який пробув на цьому місці 20 років і просто вріс в нього. Він завдав багато шкоди біличанам, звісно, що вони більше не могли терпіти. А священику не можна підвести своїх парафіян.
— Людина віруюча має бути активним членом суспільства чи більше занурюватися у себе, молитву, Бога?
— Все добре в міру. Якщо людина хоче більше зануритися в молитву — її покликанням є монаше життя. Однак активним членом суспільства може стати тільки справді віруюча людина. Це є раб Божий. А невіруюча — раб світу. Не можна боротися з несправедливістю, будучи рабом. Людина, яка сповідує Божі Заповіді, яка знає, що таке правильний вчинок — така людина є активним громадянином.
— Зараз ми чи не кожного дня чуємо про смерті на Сході. Як у таких чорних новинних потоках не втратити віру в людство і Бога?
— Варто пам’ятати, що у світі немає нічого випадкового. Всі ми, все людство, знаходиться у руці Бога. Життя — не найважливіше, що є в людині. Це велика цінність, так, воно священне. Однак ще більшим за нього є поняття свободи. Свобода варта того, щоб за неї віддати життя. Крім того, віра в Бога звільняє людину від страху смерті, адже земною смертю нічого не закінчується. Людська душа — безсмертна.
— Щоб Ви хотіли сказати полтавцям наостанок?
— Благословення Господнє на вас. Хай Бог допоможе вам стати переможцями над жадібністю, страхом та байдужістю.
Розмову провела
