«Persona grata»: Микола Дубинський

[Відео було видалено]

ВЕД: Вітаю вас! Перед мікрофоном ведуча Інна Якобенко і у суботу, як завжди о цій порі, в ефірі — «Персона ґрата», спільний проект радіостанції «Ваша хвиля» і інтернет-ресурсу «Полтавщина». Поряд зі мною цікава багатовимірна особистість, композитор, поет, музикант, а ще, насамперед, лікар, головний хірург області, кандидат медичних наук, викладач Української Медичної Стоматологічної академії Микола Вікторович Дубинський.

Доброго ранку!

ДУБИНСЬКИЙ: Доброго, доброго ранку всім!

ВЕД: Мушу констатувати, що це дуже скромна особистість, дуже довго доводилося вмовляти прийти до ефіру, бо вважає себе абсолютно ординарним, хоча журналісти-колеги свідчать: з людиною є про що поговорити, і, власне, ми зараз цим і займемося.

Квінтесенція нашої передачі — це анкета Марселя Пруста, але для того, щоб зрозуміли ті, хто не знайомий з вами, що за гість у нас сьогодні в ефірі, ми починаємо розмову про якісь більш загальні речі для того, щоб змалювати гостя.

Отже, ви якось обмовилися, що музика, творчість, пісенна творчість, вірші — це те, чим ви дихаєте, живете, це те, що супроводжує вас все життя. І...якби вам дозволили свого часу, то ви б не пішли в медицину.

Хто не дозволив?

ДУБИНСЬКИЙ: Ну, це таке питання, воно досить складне, але я ноти знав раніше, чим навчився оцим літерам та буквам, тому що з п’ятирічного віку мене мати віддала в навчання музикальне. Такий був музикальний ліцей, там був клуб на Південному вокзалі і туди приїхав дуже талановитий викладач, він приїхав із Харкова, Ляховський його прізвище, хто із таких старих музикантів, ті знають. І такі перші кроки мені дістались від нього, він мене навчив «ходити». А потім я навчався у школі , була 4-та школа, а зараз там якась телерадіокомпанія, у Парку Комуни. Потім я вчився в музучилищі у Данілової, такий чудовий викладач, її вже немає, Карчевської, Єрмалаєвої, там багато таких було, дійсно, викладачів з великої літери. А потім хотів вступати до консерваторії, але батьки в мене лікарі і бабуся також, мені не дозволили.

ВЕД: А ви були слухняним і чемним?

ДУБИНСЬКИЙ: В мене не залишалось ніякого вибору.

ВЕД: 562-072 номер нашого студійного телефону , і, оскільки в нас у студії не лише лікар вищої категорії, викладач, кандидат наук, а, насамперед, в сьогоднішньому ефірі він себе позиціонує як композитор, поет і музикант, — фрагмент його музичного доробку, пісні «Птица покоя»:

(Пісня «Птица покоя»)

ВЕД: Ви романтик за натурою?

ДУБИНСЬКИЙ: Мабуть, так, але я більш вважаю за доцільне займатися музикою класичною, може, там романси, де застосовуються струнні інструменти, жива музика. Більш отаким чином.

ВЕД: Оскільки ви самі ще і автор слів, то для вас важливий ще й зміст пісні, не лише сприйняття музичне, вокальне на вухо, так, а й розумом?

ДУБИНСЬКИЙ: По этому поводу я могу сказать вот что — это не мои фразы, это частично я слышал от Хренникова, точнее, не слышал, а читал. Был такой профессор, в Москве он преподавал скрипичный класс, так вот он говорит: «Самое сложное — это знать в чём написать, это намного сложнее, чем знать музыку и всё остальное.

ВЕД: А для вас спочатку першочергово приходять слова чи музика, чи по-різному буває?

ДУБИНСЬКИЙ: Нет, она у меня единая, я не могу сказать. Я не могу написать стихи, я не могу написать отдельно музыку, вот что-то иногда с песнями...

ВЕД: Тобто, зразу починає в душі співати щось, якийсь певний текст в оформлені музичному?

ДУБИНСЬКИЙ: Если сам текст имеет внутри какую-то ёмкость и напевность, а наша речь напевная, особенно украинская, она и есть уже музыка. Внутри себя должна быть музыка, как в любых стихах. Есть стихи и есть тексты.

ВЕД: Із сучасних виконавців, які і музику, і тексти створюють, у вас є улюблені? Кого б ви залюбки слухали?

ДУБИНСЬКИЙ: Есть. Это, конечно, Розенбаум, настолько сильны и ёмкие его тексты и песни,тут просто... Высоцкий, без сомнения, тот же, Танич, царство небесное, он умер. Был такой умный поет больше, чем композитор, но всё таки его тексты тоже несут в себе музыку. Тальков тоже, там внутри очень ёмко.

ВЕД: Отже, ви вступили до медичного вузу, закінчили його і куди вас повела дорога після альма-матер?

ДУБИНСЬКИЙ: Ну, как получилось? Я в Москве работал хирургом в госпитале, а наши ребята, мы с ними здесь, на этой студии, где мы сейчас находимся, здесь раньше работал Леонид Сорокин, приезжал Максим Дунаевский, группа «Фестиваль» записывала «Три мушкетёра», ну, и там ещё целый ряд фильмов. И мы вместе работали, с музыкантами находились. Где-то полтавские корни всё-таки отсюда, и занятие музыкой, и самое основное, серьезные отношения к этому делу, не вот такое обывательское. То есть, если хоть что-то такое сделать, то всё-таки стараешься сделать хорошо, хоть и меньше..

ВЕД: Тобто, ви не ставитеся до цього захоплення, як до хобі? Це у вас дві паралельні прямі: от є медицина і є музика?

ДУБИНСЬКИЙ: Я никогда не занимаюсь музыкой. Мне что-то кажется, что я не занимаюсь и медициной. И наоборот, когда занимаешься медициной, я совсем забываю о музыке.

ВЕД: Але ви медициною «назаймалися» аж до кандидата медичних наук..? Що було темою ваших наукових досліджень?

ДУБИНСЬКИЙ: Я кандидатом наук стал просто потому, что приходилось учиться в заочной аспирантуре, потому что мне 10 лет пришлось заведовать хирургическим отделением в 1-ой больнице, 3 года в областной больнице, 6-ть лет работать во 2-й больнице и так далее. Уже 10-ть лет приходится быть главным хирургом области. Работа очень тяжёлая. Ця праця унеможливлює заняття музикою!

ВЕД: І тим не менше...

ДУБИНСЬКИЙ: Зовсім унеможливлює.

ВЕД: Провокативне запитання можна? Ви принесли у нашу студію вишуканий мікс хорошого парфуму з хорошим тютюном. Ви хірург... Ви палите?

ДУБИНСЬКИЙ: Нет, нет, я бросаю!

ВЕД: Миколо Вікторовичу, Вас, свого часу, батьки направили в медичний фарватер. У вас є діти?

ДУБИНСЬКИЙ: Є.

ВЕД: Вони також в цьому фарватері?

ДУБИНСЬКИЙ: Ні, одна донька в мене, вона закінчила академію, вона сама працює лікарем. А друга — ні, друга закінчила Харківську художню академію, вона дизайнер.

ВЕД: І ви навіть не намагалися її стопи направити в цьому напрямку, ніколи?

ДУБИНСЬКИЙ: Ні. Ні в якому разі я не буду робить те, що там... десь назідать, що там еліта..

ВЕД: Ви — ні... А у вас дружина також лікар?

ДУБИНСЬКИЙ: Так, лікар.

ВЕД: Вона не намагалася, як жінка, впливати на дівчат?

ДУБИНСЬКИЙ: Ні.

ВЕД: Я думаю логічно зараз попросити нашого оператора поставити нам фрагменти пісні «Дочка», дуже особистої пісні.

ДУБИНСЬКИЙ: Так, це весілля було, це якось я коротенький твір написав..

ВЕД: На весілля доньки? Свого часу Кобзон написав своїй доньці Наталі пісню «Доченька», яку півають на двох третинах полтавських весіль. Мабуть, воно якраз таке «щемящее и звенящее», бо стосується саме своєї дитини.

(Пісня «Дочка»)

ВЕД: Дитячий голос у пісні кому належить?

ДУБИНСЬКИЙ: Це моя онучка маленька, вона підспівувала і співала, і приспів також.

ВЕД: Так, я все зрозуміла. Бабуся буде направляти стопи в медицину, а дідусь, мабуть, в пісенну творчість?

ДУБИНСЬКИЙ: Да, хай співають, якщо співають діти — це дуже добре.

ВЕД: У вас є поза роботою якісь пристрасті, крім музичних? Рибалка, полювання, я не знаю, чим ще чоловіки переймаються?

ДУБИНСЬКИЙ: Рибалка, полювання... Я так здивовано дивлюсь на цих людей, але я думаю так, якщо б вони прийшли на студію з вудками, сіли і сиділи, дивились на те, чим ми займаємося, вони б подумали, що ми не в собі. Розумієте мене? Ну, це таке діло.

ВЕД: Миколо Вікторовичу, мені кілька разів в житті доводилося чути від знайомих лікарів, що професія насправді дуже підступна. Бо держава не завжди адекватно у фінансовому сенсі оцінює віддачу, яку людина повинна на цій роботі морально, фізично, емоційно віддавати... Особливо, мабуть, це стосується хірургів. Взагалі, мені здається, це 24 години на добу постійної напруги ( якщо операційний хірург не відключається, він переймається і т.д.). Я кілька разів чула такий вислів, що професія може випалити зсередини. Люди або можуть спитися, або вони вимушені розриватися, бігти десь заробляти гроші, займаючись паралельно якимсь бізнесом. В результаті: ні бізнесу, ні професії і т.д. Хтось там інші формули сублімації знаходить для себе...

У вас багато таких прикладів у вашому середовищі серед молодих колег? Що ви їм радите? Ви знайшли себе , так, у творчості. Якщо у них немає таланту такого?

ДУБИНСЬКИЙ: Извините, можна я по-русски отвечу? Это очень сложный вопрос. Но ответить на него тоже возможно. Дело в том, что сама хирургия и занятия хирургией — это очень тонкая вещь. И не каждый человек под это подходит — это первое. Второе — хирургия. Она настолько сублимирует и поглощает человека, что хирургия становится образом жизни человека.

И она отметает, в основном, всё в сторону. Здесь есть такая ситуация: либо этот человек — хирург, либо не хирург, если он либо художник, либо не художник. Вот поймите меня, либо музыкант, либо не музыкант. Кажется, тут третьего не существует. Как бы ни хотелось. И вот, если он хирург, поверьте мне, то Господь управит, всё сложится нормально и в этом плане. Почему? Потому что две позиции существуют. Первая позиция, как вы говорите, держава и тому подобное. Деньги. Да, вне всякого сомнения. Но есть позиция основная: есть врач для больного и больной для врача. Вот если врач для больного — это одна ситуация, а если больной для врача — это ситуация совершенно другая, если вы меня понимаете.

ВЕД: На жаль, я розумію про що ви. Я чула у вашому середовищі за чашкою кави такі репліки від лікаря: «Ти навіть не уявляєш, як деякі лікарі ненавидять хворих»... Мені стало страшно від цієї фрази, скажу вам чесно, можливо, це якраз випадкові люди...

ДУБИНСЬКИЙ: Да, это такое дело, ну, средняя продолжительность жизни у нас хорошая. У нас 47 лет, у хирургов. Так что у нас как раз с этим нормально.

ВЕД: Перед вами шахтарі, мабуть, і журналісти, а потім хірурги?

ДУБИНСЬКИЙ: Дело в том, что у нас даже пенсионные законы, мы улыбаемся на них, не обращаем внимания.

ВЕД: Ви кажете, що вас вони не чіпатимуть, до них треба дожити, а це неймовірно?

ДУБИНСЬКИЙ: Фронт передовой... Какие там пенсионные законы.

ВЕД: Давайте ми на щось більш мажорне перейдемо. Давайте ми перейдемо до анкети Марселя Пруста, а потім ще поговоримо.

Отже, знак зодіаку?

ДУБИНСЬКИЙ: Близнюк.

ВЕД: Тобто, ви увесь час в пошуку? Близнюки, кажуть, весь час в паралельних світах, вони шукають все життя. Ви на собі це відчуваєте?

ДУБИНСЬКИЙ: Мабуть.

ВЕД: Кішки, чи собака?

ДУБИНСЬКИЙ: Собаки.

ВЕД: В вас є собаки вдома?

ДУБИНСЬКИЙ: Есть маленькая.

ВЕД: Яка?

ДУБИНСЬКИЙ: Такая лисичка какая-то.

ВЕД: Той-тер’єр?

ДУБИНСЬКИЙ: Норвержская. Такой шпиц.

ВЕД: Авангард, чи класика?

ДУБИНСЬКИЙ: Класика.

ВЕД: Блондинки чи брюнетки?

ДУБИНСЬКИЙ: Следующий вопрос, не имеет значения.

ВЕД: М’ясо чи риба?

ДУБИНСЬКИЙ: Наверное, мясо.

ВЕД: Шампанське чи горілка?

ДУБИНСЬКИЙ: Следующий вопрос.

ВЕД: Синиця в руках, чи журавель в небі?

ДУБИНСЬКИЙ: Журавель.

ВЕД: Дія чи споглядання?

ДУБИНСЬКИЙ: Тільки дія.

ВЕД: Принцип чи компроміс?

ДУБИНСЬКИЙ: Компроміс.

ВЕД: Ваше життєве кредо?

ДУБИНСЬКИЙ: Завжди!

ВЕД: Ваші кумири серед історичних особистостей?

ДУБИНСЬКИЙ: Не існує.

ВЕД: Що змінили б у собі, якби мали таку можливість? Я про фізичну форму.

ДУБИНСЬКИЙ: Нічого.

ВЕД: Без чого не можете вийти з дому?

ДУБИНСЬКИЙ: Мабуть, без свого дипломата, бо там у мене інструменти, зажими, там всякі книжечки, отаке все, я з ними постійно ходжу.

ВЕД: Улюблені кольори?

ДУБИНСЬКИЙ: Червоний, білий, чорний.

ВЕД: Ваш найстрашніший сон?

ДУБИНСЬКИЙ: Найстрашніший сон? Я не можу сказати про якийсь там найстрашніший сон, тому що вони всі забуваються. Я в них не дуже вірю.

ВЕД: Можливо, чого ви боїтеся в житті?

ДУБИНСЬКИЙ: Ви знаєте, я боюсь відсутності здорового глузду в свідомості людей. Оцього побоююсь.

ВЕД: Що для вас щастя?

ДУБИНСЬКИЙ: Щастя — діти.

ВЕД: Чого не любите в собі, які риси характеру?

ДУБИНСЬКИЙ: Не люблю, як кажуть, і тим приходиться займатись, і тим, а я не можу робити, ретельно стараюсь, не вистачає часу, десь треба простіше відноситись до деяких речей.

ВЕД: Чого найбільше не любите в інших?

ДУБИНСЬКИЙ: Брехні.

ВЕД: Хто із сучасників викликає в вас захват?

ДУБИНСЬКИЙ: Не зрозумів цього питання.

ВЕД: Із тих, хто зараз живе. Будь кого: актори, політики, громадські діячі, співаки, хто із людей, на яких ви дивитесь із захватом, переймаєтесь, хочете наслідувати?

ДУБИНСЬКИЙ: «Кривое зеркало». Там есть хорошие актёры.

ВЕД: Яким є на даний момент ваш внутрішній стан?

ДУБИНСЬКИЙ: Він міняється. Він міняється, як погода, як ніч, як пора року, не можу сказать.

ВЕД: Які якості найбільше поважаєте в чоловіках?

ДУБИНСЬКИЙ: В чоловіках якість одна — це тримати слово.

ВЕД: Відповідальність?

ДУБИНСЬКИЙ: Да.

ВЕД: А у жінках?

ДУБИНСЬКИЙ: А у жінках — не тримати слова.

ВЕД: Вам подобаються легковажні жінки?

ДУБИНСЬКИЙ: До певної міри.

ВЕД: Де і коли ви були найщасливішим?

ДУБИНСЬКИЙ: Ну, мабуть, це було тоді, як і у всіх людей — це пора навчання, пора юності.

ВЕД: Ваші улюблені письменники?

ДУБИНСЬКИЙ: Купрін, Чехов, Гоголь.

ВЕД: У вас зараз є час їх перечитувати?

ДУБИНСЬКИЙ: Інколи я беру, читаю для того, щоб самому десь мати можливість висловлюватись, тільки для цього.

ВЕД: Ваш улюблений літературний герой також із цих письменників?

ДУБИНСЬКИЙ: Мабуть, ні, у мене нема такого одного улюбленого літературного героя. Я письменника і красиві твори сприймаю, як цілісність.

ВЕД: Яку музику ви слухаєте?

ДУБИНСЬКИЙ: Я слухаю Бетховена, Стінга слухаю. Було у нього дуже багато класичної музики, не тільки ті, що у нас в ефірі є. «Бітлз» — це я слухаю з точки зору ностальгії деякої.

ВЕД: Про що у своєму житті ще ностальгуєте, шкодуєте?

ДУБИНСЬКИЙ: Ностальгія — це ж таке явище, це не треба з цього приводу перейматись, час іде, треба мінятись з чим часом. Якщо ти це не зможеш зробити, ти не утримуєш рядом людей, які будуть підтримувать тебе, будуть розуміть.

ВЕД: В яку епоху ви б хотіли жити?

ДУБИНСЬКИЙ: Також віртуальне питання. Чому? Тому що треба жити в цю епоху.

ВЕД: Але хотілось би... і, чому б не помріяти?

ДУБИСЬКИЙ: Ні. Не хочу. Я скажу, що тут треба буть в цю епоху і заніматься цим, цим треба і заніматься.

ВЕД: Ким ви мріяли стати в дитинстві? Ми вже на початку трохи зрозуміли...

ДУБИНСЬКИЙ: Тільки музикантом.

ВЕД: Можете визначити рейтинг власного життєвого успіху, скажімо, за десятибальною школою?

ДУБИНСЬКИЙ: Рейтинг власного успіху? Це ж моя думка буде, а успіх який? Він же є з одного боку фактичний якийсь успіх деякий, успіх оцінюють люди зовні...

ВЕД: Добре. «Планов громадье», яких ви собі в молодості, можливо, в більш зрілому віці намалювали... Наскільки їх вдалося здійснити?

ДУБИНСЬКИЙ: Я зрозумів вас, але я от що скажу: оці всі твори, що мною написані, музика і все остальне, знаєте, якби всі їх зібрать і положить до купи і сказать,- ось усі твори твої ти від них відказуєшся, а ось дитина, наприклад, вона випишеться після операції і піде додому. Я б зразу б відказався.

ВЕД: У вас є улюблена притча, якась історія, анекдот, можливо. Можливо, це навіть на медичну тему, але не обов’язково.

ДУБИНСЬКИЙ: А ви хочете, щоб я людей посмішив трошки, да? Не хочу заканчивать анекдотами. Притчи есть, они все написаны в писании. Они мудры, там их нужно смотреть и читать. Причём, их если читаешь один раз — видишь одно, а читаешь второй раз — видишь второе. Самое интересное — сколько раз читаешь, там все новое.

ВЕД: Вам доводилося, хоча для лікаря, тим більше, для хірурга, мабуть, таке банальне запитання, доводилося вам здійснювати щось таке, чим ви можете гордитися все життя? Спонтанно, непередбачувано?

ДУБИНСЬКИЙ: Да, єсть і пацієнти, і люди, які, повірте мені, ні я, ніхто даже не думав, що вони одужають, що вони залишаться на цьому світі. Єсть такі. Ми их собираем как дорогоценности, как драгоценные камни. Есть такие и ,причём, понимаешь тогда, что не от врача всё зависит, поверье мне, если Господь управил больного ... к жизни, жить в том единственном бессильно. Ну, это шутка, но,тем не менее, останется жить от больной. А если нет, то даже руки подкладываешь, а оно у тебя ничего не получается, но, тем не менее, мы никогда не успокоимся, потому что у нас такая специальность. Мы всегда будем сражаться до последнего.

ВЕД: Ваша родина сьогодні — це, я зрозуміла, донька,що вийшла заміж — відрізана скиба від хліба, як кажуть на Україні.

ДУБИНСЬКИЙ: Чого?

ВЕД: Ви не разом живете?

ДУБИНСЬКИЙ: Разом. У них є квартира. Но вони не хотят туда идти. Вони разом зі мною живуть.

ВЕД: Ви хороший тесть?

ДУБИНСЬКИЙ: Та ні, ну, мені скучно без них, і їм скучно без мене. Щас другі діти, то раньше тікали , а зараз не дуже хочуть. От я думаю, оце я сказав, а хтось і улибнувся, слухаючи. Так воно і є. Раніше діти готовились, щоб втекти від батьків, зараз — ні. Зараз гуртом, гуртом біля мами, біля папи, воно ж легше трошечки.

ВЕД: Безумовно, час складний, тим більше молода сім’я, скільки всього треба, батьки вже більш-менш якось на ногах стоять, можуть чимсь допомогти і раді цим допомогти.

ДУБИНСЬКИЙ: Та й пиріжечки вкусні дають.

ВЕД: У Мольєра Сганарель запитав у Дон-Жуана: «У що ви вірите?»

І почув натомість: «Я вірю в те, що двічі по два — чотири». «Відтак, ваша релігія —арифметика», — була йому відповідь. Що є предметом вашої релігії сьогодні, в суботу, 19 лютого 2011 року за 15 хвилин до полудня?

ДУБИНСЬКИЙ: Да, я так розумію, що прийшов час прощатися зі слухачами.

Я ось що побажаю, побажаю я одне: щоб люди трималися, щоб вони не хворіли, щоб вони дивились на сонце, яке вже вище і вище. Вже на дві години став більше день, вже пройшло Стрітення, раз пройшло Стрітення, був чудовий день, то буде дуже бурхлива весна і чудове буде літо.

ВЕД: І це є якраз те, у що ви вірите?

ДУБИНСЬКИЙ: Да, так що не треба, все буде гаразд. Але треба тільки слідкувать за собою, за особистими проступками і починать треба з себе і воно все дальше буде.

ВЕД: І не лише в фізичному, а й в духовному сенсі, насамперед.

ДУБИНСЬКИЙ: Це саме головне. Як тільки цього не стане, пропаде все.

ВЕД: Організм валиться, якщо немає духовного стрижню, так?

ДУБИНСЬКИЙ: Як помре останній монах, який за нас молиться, нам кінець.

ВЕД: Я хочу вам подякувати за те, що вдалося вас вмовити, ваш дорогоцінний час витратити на спілкування у цій студії. Цей ефір буде ще трансформовано у стенограму, яка буде викладена на сайті «Полтавщина», звукова доріжка також. Я вам вдячна і, думаю, нашим слухачам також було цікаво послухати сьогодні відповіді ваші на запитання і логічно, мабуть, що ефір з людиною, в якої в творчому доробку стільки пісень, ми завершуємо піснею, якраз у сьогоднішньому настрої, суботньому, коли сонце світить і скрізь «белым-бело», як і називається ваш романс.

ДУБИНСЬКИЙ: Спасибі вам велике.

ВЕД: На все добре! Я, Інна Якобенко, прощаюся з вами, шановні слухачі, і передаю мікрофон (одразу ж після пісні ) моїй колезі.

На все добре!

(Пісня «Белым-бело»)