Дзвони Чорнобиля сьогодні знайшли гірке відлуння у пам`яті
Коли чуєш дзвін, то «не посилай питати, по кому дзвонять, дзвонять по тобі».Джон Донн.
Нічого не відбувається у цьому світі без участі кожного з нас. Без відповідальності за свої дії, без активної участі у житті суспільства, без великої любові і великої печалі. Трагедія у Чорнобилі вибухла дзвонами на сполох 38 років тому, а й досі вони лунають у нашій пам`яті про той страшний світанок: кожен причетний до долі свого народу, і дзвони на сполох лунають для кожного, аби ніколи не залишався осторонь великої Біди…
Сьогодні, у 38-і роковини Чорнобильської трагедії, Університетська спільнота на чолі з ректором ПДМУ, професором Вячеславом Жданом, приєдналася до офіційної делегації, у якій керівники області та міста, обласної Спілки «Союз-Чорнобиль», лікарі, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, школярі, полтавці зібралися біля Пам`ятного Знаку, присвяченого ліквідаторам наслідків небувалої у всьому світі трагедії.
Студенти ПДМУ мимоволі слухали спогади свідків, людей, які у перші дні вже були біля Четвертого реактора. Вони не називаючи себе, розмовляють між собою, і неможливо вже відволіктися від того, що чутно:
«Передати враження від побаченого неможливо. Полум`я над жерлом реактора, спорожнілі будинки, у яких завиває вітер, забута білизна на балконах…і рудий від вибуху ліс.» — лунає одна розповідь.
ЇЇ доповнює інша. І від неї знову невимовним щемом стискується серце:
«Нас зібрали на подвір`ї. Керівник сказав, що робот ніяк не зможе виконати подібне завдання. Це ж конче необхідно зробити. І тут потрібні людські руки. А треба ж було дістатися до самого реактора і виконати завдання у його безпосередній небезпечній близькості. Потрібні добровольці. «Я подивився навколо, а поруч- молоді зовсім хлопці. Їм дітей ростити. І тоді я сам зробив крок вперед…правда, залишився живий після того, от тільки здоров`я назавжди втратив», — ледь чутно від втраченого тоді голосу, хрипло розповів інший літній чоловік.
Спогади, спогади, спогади. Невимовною печаллю наповнюють вони кожного, хто їх чує. Страждали люди, гинули на очах, зі сльозами полишали рідні домівки. Страждали й залишені напризволяще уражені радіацією домашні тварини…
«Виконали завдання і на бронетранспортері також знесилені повертаємось на базу. А назустріч- така гарна велика вівчарка! Де вона взялася на цю мить?! Але бачимо, що їй зле — це не те слово! Ледь шкульгає, зовсім ослабла і страждає безмірно! Що було робити?! Як позбавити її страждань? І тоді ми попросили водія поїхати прямо на неї…так в асфальт на наших очах і довелось її миттєво втиснути, водночас позбавивши від страшенних мук. До сих пір перед очима…»
Майбутні лікарі переймалися всеосяжним болем ліквідаторів аварії на ЧАЕС, такі розповіді їм вже ніколи не забути! А поруч стояли ліцеїсти Полтавського політехнічного ліцею разом зі своєю викладачкою Ольгою Єрмолаєвою. Вона емоційно розповідала своїм учням про ідейну концепцію Пам`ятного Знаку, присвяченого ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС і встановленого поблизу входу в Полтавський державний медичний університет. «Зруйнований реактор, з якого виривається полум`я, — це смерть, крах, — говорила вона. — Полум`я знищує все живе на своєму шляху. Але біля підніжжя квіти — оце вже символ Перемоги життя над смертю. Бо ж Життя обов`язково переможе!»
Делегація з глибокою шаною до полеглих у боротьбі з полум`ям на зруйнованому реакторі урочистою ходою з квітами попрямувала до підніжжя. Живим вінком людської вдячності обняв він цього дня Пам`ятний Знак, присвячений ліквідаторам аварії на ЧАЕС.
Життя торжествує, і кожен з нас є невід`ємною часткою відчайдушної боротьби за нього. У цьому також — уроки Чорнобиля.
Прес-служба Полтавського державного медичного університету
