Путінівські «креси» і примирення польсько-українське
Складається враження, що деякі сайти, які містять у назві слово «креси», опинилися у «пропагандистській підзорній трубі» московського міністра Лаврова. Чому це заслуговує уваги?
КРЕСИ (kresy, окраїна) — частина держави, яка міститься поблизу кордону; в Польщі в XVII-XVIII ст. під кресами розумілася смуга прикордонних земель в пд.-сх. частині країни; в період поділу Польщі — район рос. анексії по р. Буг (на сх. від Кор. Пол.), також іноді пол. землі під прусським пануванням.
Примирення поляків і українців сьогодні є великим завданням. Як трапилося поєднання польсько-німецьке, таке важливе для всієї Європи, так треба дбати про примирення польсько-українське. Звичайно, ми повинні пам’ятати, що воно має зовсім іншу форму і різні історичні умови. Завдяки широкій підтримці Євромайдану можна говорити про достатньо широку симпатію до поляків і Польщі в Україні. Проте як цей капітал можна використати — залишається питанням відкритим. Нинішня політична ситуація в Україні унеможливила повний і безперешкодний діалог. Українці були також дуже зайняті своїми справами і ними пригнічені, щоб діалог з Польщею поставити в центрі своїх публічних дебатів. Тепер цей час може прийти разом з консолідацією Української держави і, сподіваймося, першими поступами реформ. Тоді, ймовірно, проявиться багато труднощів з обох сторін у процесі більш повного взаєморозуміння.
Наскільки Польща до цього готова? Достатньо поширена симпатія до революції на Майдані може бути передумовою для оптимізму. Розум підказує, однак, що треба також бачити темніші сторони. Слід також спостерігати за активністю Москви, яка спрямована на сварку, розбрат між поляками і українцями. Йдеться не тільки про шизофренічну пропозицію від російських націоналістів щодо поділу України. Москва, яка розповідає про бандерівців чи фашистів, що нібито дістали владу в Києві, поширює цю брехню також і в Польщі.
Це знаходить особливе відлуння серед деяких так званих кресових (прикордонних) громад. Трансляція в Інтернеті різного виду інформації про Волинську трагедію посилилася надзвичайно. Частина кресових порталів є місцем найбільш рішучої антиукраїнської пропаганди. Там часто йдеться про те, що Українська держава фактично розпадається, що вільна Україна є загрозою для Польщі, що Україна заявляє територіальні претензії щодо Перемишля і Жешува. Деякі з цих коментарів повторюють майже дослівно те, що говорить Москва сьогодні. В якості доказу цих дурниць час від часу у текстах з’являються лінки на англомовні сторінки, які явно є творінням ФСБ.
Такий стан справ може і має бути пояснений впливом агентів Москви і запланованих заходів подібного роду в Інтернеті. Інтернет сьогодні є одним з найбільш важливих теренів пропагандистської війни, яку веде Москва. Проте таке тлумачення є недостатньо вичерпним і може задовольнити тільки прихильників теорії змови. На жаль, існують середовища і багато людей, чия примітивна антиукраїнськість не потребує жодних підказок ззовні.
Широким тлом для цього явища є повне незнання історії та культури України. На жаль, це незнання розповсюджене навіть серед осіб, якнайбільше проукраїнські налаштованих. Всім позитивним, що мають українці, вони нібито заборгували виключно зв’язкам з Польщею. Там, де колись були кордони Речі Посполитої, там ще є Україна, далі повинна бути вже Росія. Україна може і пробуджує симпатії серед мислячих людей, проте немає в цьому ніякої поваги до її ідентичності.
Більш вузьким, але все ще досить поширеним є погляд щодо хлопського характеру українців, який легко ковзає в образ українців-гайдамаків, жорстоких у стосунку до поляків.
Так, це стосується зображення шин Майдану у поєднанні з різаниною на Волині. Інтенсивно з’являються сучасні публікації про Волинську трагедію, тоді як її річниця вже минула в 2013 році; і вони повинні будити певні асоціації. Слід особливо підкреслити, що пам’ять про ті польські жертви має, насамперед, виражатися в зусиллях польсько-українського примирення. Мертвим потрібен мир, а не ненависть.
Перше фото Газети виборчої з Вроцлава, нижнє із слідами фото шопу — з сайту Kresy.pl
Розсадником нових антиукраїнських стереотипів в Польщі сьогодні значною мірою є інтернет-портали зі словом «креси» у назві. Сам термін «креси» є досить гротескним і вводить в оману. Це також термін антикварний. Він був розкопаний всерйоз у XIX столітті для позначення східних меж давньої Речі Посполитої. XIX століття створило легенду польськості на Кресах, яка, додамо, була там острівцями, зануреними в маси люду русько-українського. Після Другої світової війни креси — то вже більше давні східні території Другої республіки РП. Сталін в трагічний і кримінальний спосіб посприяв тому, щоб «польських кресів» було все менше і менше. Сьогодні потрібно говорити не про креси, але в контексті українським про польські меншини, які живуть в основному на Поділлі. Належить теж говорити про спадщину польської культури, яка присутня в Україні і яку успадкували українці. Єдиний правильний шлях, аби дбати про ту спадщину, існує тільки через діалог з ними. Це важливі завдання для сьогодення і майбутнього. Уявіть тут очевидну аналогію із зайняттям Польщею західних земель після Другої світової війни і поглинання німецької спадщини. Не подобається нам, і слушно, якщо німці щось непристойно говорять сьогодні про культуру колишніх давніх східних німецьких земель, ігноруючи діалог з Польщею, і з антипольським підтекстом. До подібної поведінки мають право і українці, коли вони чують від поляків про креси, але не є це в жодний спосіб пов’язаним з діалогом польсько-українським, а навпаки пов’язаним з антиукраїнськістю.
Таким чином проблематика кресова, яка абстрагує від діалогу і примирення з українцями, — це просто несвідома, а іноді, на жаль, свідома гра на користь Москви. Щоб не було так, що польські креси стануть асоціюватися з кресами Путіна, не забуваємо, що в очах Москви Україна — то такі собі «руські креси».
Казімєж ВУЙЦІЦЬКИЙ, переклад з польської
