Старости Зіньківської громади, які пішли боронити незалежність країни

Бути вдома звісно краще, ніж під ворожим вогнем, але, зробивши вибір у 2014-му, староста Новоселівського старостинського округу Василь Міхеєв, як і його побратими, вже не відступлять.

На другий день після ворожого вторгнення чоловік був у військкоматі, а через місяць — на передовій. Наразі — Лимано-Куп’янський напрямок, стрілок, піхота. З того, що можна, коротко — все. На початку грудня вдруге приходив у відпустку, цього разу аж на два тижні. Щасливі були він, дружина і діти.

Його дружина, говорить Василь Міхеєв, справжня патріотка України, тож, коли зібрався на війну, проти не була, щось трішки заїкнулася про вік, а потім і змовкла. Знала, яке рішення прийме її половинка.

Василь Іванович завжди вирізнявся відвертістю і прямолінійним характером.

 — Чи страшно на війні? Іноді, коли налякати людину із-за кутка, буває страшніше. А так, знали на що йшли. Не бояться тільки дурні — прислів’я заяложене, а замість «страшно» можна сказати «жахливо». До вибухів звикнути можна, до смерті — ні, — щиро відповідає захисник.

Чи не голодні, чи забезпечені усім необхідним, чи не мерзнуть? Тут по пунктах. Що не голодні — то точно, наїдаються вдосталь. Одягнені із ніг до голови, форму і взуття видають. Хто бажає одягтися «крутіше» — купують його за власний кошт, він так і зробив. Не те щоб модно, а куди зручніше. А от чи не мерзнуть? Якщо кидають на передові позиції, то хлопці тільки й встигають, що нору вирити, тож іноді буває «прохолодно».

На зарплату не скаржиться, як і обіцяли — висока. Претензій до держави немає.

З відпустки староста Новоселівського старостинського округу Василь Іванович Міхеєв повертався «на перекладних». Односельці принесли йому купу гостинців для побратимів, та взяв стільки скільки міг донести. Минулого разу, коли зіньківчани придбали їм автівку, забили багажник під зав’язку. Та хіба гостинці важливі — важливі увага і підтримка людей, нерозривний зв’язок із земляками.

Знає як це — втрачати бойових побратимів — і староста Бірківського старостинського округу Сергій Костенко. Ще у 2014-му, коли його мобілізували, справжнє пекло у зоні проведення АТО бірківець побачив на власні очі.

Сьогодні він знову на Сході. Не піти не міг, хоч посада сільського старости й дозволяла залишитися в тилу. З початком повномасштабного вторгнення разом з односельцями створював тероборону, ніс патрулювання, зводив блок-пости, налаштовував доставку гуманітарної допомоги у постраждалі райони. З квітня 2022-го служить у лавах Збройних сил України.

Розумів, що непросто буде сім’ї без нього. Дружина залишилася сама із двома дітьми, одному з яких виповнився лише місяць. Розумів, що нелегко усім, а в нього, на відміну від багатьох, уже був бойовий досвід.

 — Коли я сказав дружині, що піду служити, вона відповіла, що відчувала це. Хоча я, як староста, мав можливість залишитися вдома, — ділиться Сергій Костенко.

Військова частина, у яку його направили, займалася підготовкою та ремонтом техніки до зимового періоду. Війна — це не лише небезпека, а ще й важка повсякденна робота. Та він робить її на совість, намагаючись, як і в спорті, викластися на всі сто.

Староста Бірківського старостинського округу постійно на зв’язку не лише з родиною, а й з односельцями: переймається проблемами земляків, допомагає порадами. Співпрацює із волонтерами, які відгукуються на прохання у забезпеченні бійців технікою, іншими необхідними на передовій речами.

Мужні зіньківчани переконані, що додому неодмінно повернуться з перемогою. І після встановлення миру усі разом робитимуть добрі справи, допомагатимуть тим, хто найбільше постраждав від війни, будуватимуть майбутнє України у мирних селах, без війни та потрясінь.

Олеся ТУР