Кутузов, Пушкін, Матросов услід за крейсером «Москва»: у Комишнянській громаді Миргородського району перейменовано 27 вулиць

Село Андріївка звільнили від імені російського генерал-фельдмаршала і «свєтлєйшего» князя, учасника франко-російської війни 1812 року Голєніщева-Кутузова Михайла Іларіоновича. Цей російський військовий діяч мало чим відрізняється від нинішніх шойгу-гєрасімових. За даними Центру стратегічних комунікацій при Міністерстві культури та інформаційної політики України: «під час російсько-польської війни 1792 Кутузов активно забезпечував перемогу російської імперії. Як винагороду отримав на Поліссі маєтності, до яких належало понад 2,5 тис. кріпаків. Для зміцнення дисципліни серед підлеглих запровадив суворий поліційний нагляд за ними. Покладався на витривалість солдатів російської армії, наражаючи їх на голод і холод заради „слави російського народу“». Тож вулиці Кутузова у с. Андріївка повернули історичну назву Зарічна.

У селі Попівка вулицю Ломоносова перейменували на Зоряна. «Ломоносов Міхаїл— уродженець села Денисівка Московського царства, російський учений-натураліст, геохімік. Художник: автор мозаїчного портрета московського царя, ката Гетьманщини Петра I та картини для монумента Петрові — „Полтавська баталія“ (про Полтавську битву, наслідком якої стали знищення Гетьманщини та поява Російської імперії). Поет: автор трактатів з російського віршування та од російській армії й царям; ці оди були обов’язковою частиною всіх урочистостей при дворах російських імператорів», — розповіли у Полтавському офісі Українського інституту національної пам’яті (УІНП).

Також топонімію громади очистили від імені трубадура російської імперії Пушкіна. Він оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії, заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім’я нині російські окупанти використовують як ідеологічну зброю: «Херсон — полуденный край России», — банер з цією цитатою розвішували російські окупанти у Херсоні, вірш «Клеветникам России» нині використовується російською пропагандою для виправдання окупації України. Отож, ім’я ідейно-культурного маркера російського імперіалізму Алєксандра Пушкіна стерте з топоніміки сіл Комишня, Остапівка, Попівка. У селі Гасенки вулицю Пушкіна перейменували на Козацьку — задля актуалізації вагомих сторінок періоду Гетьманщини, коли Комишня здобула статус сотенного містечка; Комишнянська сотня була створена та переважно перебувала при Гадяцькому полку, тимчасово переходила у підпорядкування Миргородського полку; Комишнянську сотню тричі відвідував гетьман Іван Виговський, зокрема 15 січня 1658, коли готувалася знаменита антимосковська Гадяцька угода.

Також назва «Козацька» з’явилася у селі Зуївці. Так переозначили вулицю Гагаріна — російського радянського космонавта, топоніми на честь якого були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. У Комишні вул. Гагаріна повернули історичну назва Бережнівка. У селі Попівка вул. Гагаріна назвали Героїв України: так пошанували захисників України від російських варварів протягом різних історичних періодів — Гетьманщини, УНР, сучасних ЗСУ. Також назви Гагаріна послали вслід за «рускім кораблем» у селах Остапівка і Черкащани.

Максим Горький — російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист; член РСДРП (б), один із провідних ідеологів комуністичного тоталітарного режиму. У 1934–1936 роках — голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в’язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади «правильно» вихваляти злочинний режим. Всі інші творчі об’єднання письменників і поетів, можливість самостійно творити було унеможливлено. Схвалював систему комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. У 1926-1927 роках був одним із співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти видатного борця за незалежність, голови Директорії УНР Симона Петлюри. Не визнавав української мови, називав її «украинским наречием». Горькому належить гасло: «Если враг не сдаётся — его уничтожают», яке використовували в СРСР під час проведення терористичної політики, а зараз воно на озброєнні сучасних російських окупантів. Тож вулицю Горького у селі Зуївці перейменували на Хліборобів.

Також з топонімічної мапи села Попівка прибрали ім’я сталінського прихвостня і російського помолога Івана Мічуріна. А ще рядового Червоної армії періоду війни між Гітлером і Сталіним, уродженця російського регіону Башкорстан Матросова, який ніяк не пов’язаний з історією громади і входить до російського і радянського комуністичного пантеону так званої «Великої Вітчизняної війни».

«Усунення імперських назв — маленький крок вперед. Водночас складається враження, що гуманітарний блок Комишнянської громади здійснював деколонізацію „для галочки“, не співпрацюючи із УІНП та спілкою краєзнавців. Тож сталася профанація: „увічнили“ не видатних Українців, а рослини, перетворивши топонімію громади на велетенський гербарій. Ніяк не пошановано Героїв сучасної російсько-української війни та інших видатних особистостей, життя яких пов’язане із Комишнянським краєм: гетьмана Виговського; борців за незалежність у 20 столітті — отаманів часів УНР Марковського, Марусю Симоненко, Виборного, Леонтія Христового; письменників Надію Кибальчич та репресованого сталіністами Івана Андрієнка. Перелік великий, головне — бажання усвідомити суть державної політики національної пам’яті. Та цього якраз і забракло депутатам та керівництву громади», — так прокоментували рішення сесії щодо перейменувань у Комишнянській громаді у Полтавському офісі УІНП.

Полтавський офіс УІНП