«Persona grata»: Олексій Нестуля

[Відео було видалено]

І.Я.: Доброго ранку! Доброго суботнього ранку, шановні радіослухачі радіостанції «Ваша хвиля!» В ефірі «Персона ґрата» — спільне дітище радіостанції «Ваша хвиля» і інтернет-ресурсу «Полтавщина». Перед мікрофоном ведуча Інна Якобенко, поряд зі мною наш сьогоднішній гість — ректор Полтавського університету економіки і торгівлі, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії у галузі науки і техніки Олексій Олексійович Нестуля.

Доброго ранку!

Нестуля: Доброго ранку.

І.Я.: Олексію Олексійовичу, ми працюємо за анкетою Марселя Пруста. Це такий кістяк нашої передачі. Я хочу зробити на цьому акцент, тому що нашу передачу потім і в живій звуковій доріжці і у вигляді стенограми бере сайт «Полтавщина» і користувачі (не завжди в гарному гуморі) нам дорікають,що от одне й те саме, одне й те саме питаєте. Власне, це концепт передачі, затверджений на початку року, узгоджений із засновником сайту «Полтавщина» і ми за ним працюємо. Ми не змінюємо питання основні анкети, тому що нам самим цікава така лабораторія психологічна, цікаво досліджувати: як різні люди по-різному відповідають на одні і ті ж запитання. І, власне, в цьому, мабуть, як казали тінейджери у 70-х роках, увесь цимус цієї передачі. Подивиться, наскільки різноманітний наш світ з огляду на людей, на особистості, які приходять в ефір, і, власне, тим наш світ і прекрасний, що всі ми такі різні.

Олексію Олексійовичу, перш, ніж перейти до анкети Пруста, ми робимо такий штрих-пунктирний портрет героя ефіру і, оскільки ви ректор великого вузу, модного вузу у нашому регіоні, я хотіла би розпитати про оцю царину вашого життя, про вашу роботу. Ви — людина знана в області добре ще до того, як очолили вуз. У різних, як кажуть, проектах, в тому числі і політичних. Вам наскільки близьке і рідне зараз політичне сьогодення України? Ви, коли відійшли від активної політики, все ще залишаєтесь якимсь гравцем, можливо, тіньовим, чи уже споглядачем з цього боку екрану того, що відбувається в нашому політичному закуліссі?

Нестуля: Я громадянин України і, звичайно, маю свою політичну позицію, слідкую за політичними подіями в Україні, переживаю разом з усіма за те, що відбувається. Але коли, власне, в 97 р. ішов у політику і на державну службу, працював заступником голови ОДА, то, перш, ніж дати згоду на запрошення покійного М.І.Залудяка прийти до нього заступником, поїхав до свого наукового керівника П.Т.Тронька. Це легендарна особистість...

І.Я.: Академік...

Нестуля: Герой України. Він 18 років був заступником голови Ради Міністрів України. Це рекорд, який, мабуть, уже не вдасться нікому перевершити.

І.Я.: Тим більше, в наш час...

Нестуля: Тим більше в наш час. 6 років був віце-президентом АН України. Людина дуже поважна, шанована. Я поїхав за порадою до нього, тому що одночасно із пропозицією М.І.Залудяка була пропозиція із Міністерства культури очолити Національний музей історії України , з золотою кладовою, з цікавими поїздками і т.д. Мені Петро Тимофійович тоді задав запитання: Олексію, тебе держава вивчила? Вивчила. Дала можливість захистити кандидатську, докторську дисертацію, вивела тебе в люди. От тепер настав час віддати свій борг державі. Але запам*ятай дві речі: перша — це не твоє життєве покликання. Освіта, наука — це те, до чого, я бачу, лежить твоя душа. Тому, коли будеш підніматися у свій службовий кабінет заступника, (на якому він поверсі, на п’ятому?), так от, не забувай подавати руку тим, хто спускається з 5-го поверху. Ці слова, власне кажучи, мабуть, і визначили багато в чому і мою життєву позицію під час роботи на державній службі і участі у різних політичних проектах. Потрібно завжди бачити за політиком, якої б масті чи кольору він не був, перш за все, людину. Наскільки ця людина здатна реалізувати те, про що вона говорить. Наскільки вона щиро вірить у свої власні слова, а не просто пробує переконати у правоті тих, кого має привести до урн для Голосування. Я думаю, що саме під таким кутом зору зараз я дивлюся і на ті політичні процеси, які відбуваються у нашій державі.

І.Я.: Олексію Олексійовичу, кооперативний університет 80-х рр. був супермодним вузом, у нього намагалися вступити через різні блати не лише із Полтавщини абітурієнти. Потім чи то поява безкінечної кількості різних комерційних вузів, які також декларували такі самі дипломи, трохи знівелював його захмарний статус модного вузу. З приходом вас в ректорське крісло навіть нам, журналістам, помітний був якийсь такий активний рух довкола вузу, модернізація його, якісь нові технології. Свідченням цьому — премія 2008 р. , лауреатом якої ви стали, Державна премія в галузі науки і техніки, мабуть, якраз за це?

Нестуля: Так. Авторський колектив, який отримав Державну премію, складався з 10 чоловік. І,власне кажучи, це не лише моя премія. Це премія всього колективу нашого університету. Тому що рівень розвитку інформаційних технологій в нашому університеті, він визнаний далеко за межами області, і він добре відомий по всій Україні. І ті технології навчання, і інформаційного забезпечення навчального процесу, які впроваджені в університеті, для багатьох або навіть для більшості вишів України, ще недосяжні. І тому нас запросили, власне кажучи, до такої комплексної розробки і вирішення проблеми інформатизації. Ми працювали спільно із Донецьким національним університетом, Харківським університетом, колишнім, радіоелектроніки, Львівською політехнікою, Київською політехнікою. Сам перелік учасників цього проекту...

І.Я.: Серйозні гравці на ринку освіти...

Нестуля: Мабуть, говорить про те, що нас визнали рівними флагмани саме цих технологій в Україні. І тому не випадково саме наш університет в регіоні є регіональним представником європейської мережі освітньої «Уран» і здійснює адміністрування інтернет-ресурсами до вищих навчальних закладів, інших вузів області. Ми зараз розпочали підключення до цієї мережі шкіл Полтави, а в перспективі ставимо за мету об’єднати в цю єдину освітню мережу усі школи,і вузи, і професійні заклади області. Чотири роки поспіль саме на базі університету проводиться обласна олімпіада з інформатики. Тобто, безперечно, це визнання саме рівня розвитку сучасних інформаційних технологій. Я можу дуже багато про це говорити, боюсь, що не вистачить часу в ефірі, але навіть те, що зараз скажу, єдина в області електронна бібліотека. Справжня електронна бібліотека з електронним каталогом, який налічує 300 записів із різними системами пошуку, 14 тисяч повнотекстових документів. 1500 комп’ютерів персональних, які обслуговують навчальний процес, об’єднані в локальну мережу з можливістю доступу до інформаційних ресурсів електронної бібліотеки із аудиторій, із читальних залів електронних, із кімнат, де живуть студенти в гуртожитку. І з домашнього комп’ютера через логін-пароль дитина може зайти

І.Я.: В цю локальну мережу...

Нестуля: З любого кінця світу і працювати над вивченням цих курсів. Це медіатека, це перша в Україні медіатека, із банком даних відеофільмів, аудіозаписів, навчальних, звичайно, по тих дисциплінах, які ми викладаємо. Це доступ до 2 тис. наукових журналів, які видаються по всьому світу.

І.Я.: Через логін-пароль можна зайти у цю локальну мережу лише студентам вашим, чи людина може бути, ну от мати абонемент такий віртуальний? Не будучи студентом?

Нестуля: Може бути. Ми розвиваємо досить тісне співробітництво із нашими коледжами-партнерами, ми даємо 10-20 логін-паролів в електронні читальні зали. Наприклад, Полтавський кооперативний технікум, їх студенти і викладачі мають можливість доступу до наших інформаційних...

І.Я.: Це ваші потенційні, мабуть, студенти, так?

Нестуля: І студенти, звичайно, тому що переважна більшість після закінчення технікуму продовжують навчання у нас за скороченими програмами. Ми розробили інтегровані навчальні плани і якщо вивчали, наприклад, культурологію у технікумі, то...

І.Я.: Не дублюєте...

Нестуля: Не дублюємо, ми зараховуємо ці години. Деякі є, ми дочитуємо, наприклад, філософію..

І.Я.: Бо обсяги різні...

Нестуля: Обсяги різні. Ми дочитуємо математику. Але інформатику, наприклад, в наших технікумах дають в тому ж обсязі, в якому вивчається вона в університеті, основи інформатики. Там уже прикладні такі програми — то окрема тема. Але, повторюю, ми не дублюємо ті дисципліни, які вивчалися в коледжах-технікумах і тому випускники мають можливість поступати до нас на 3 курс. Це абсолютно відповідає вимогам Міністерства освіти. Деякі пробують заманювати на 4 курс, але це, знаєте, від лукавого, що можуть постраждати від цього і діти, і ті, хто це робить. А чітко в правилах прийому Міністерства освіти написано, що випускників коледжів-технікумів можна приймати на скорочений термін навчання на 3 курс. Ми це й робимо.

І.Я.: Нагадую номер нашого студійного телефону 56-20-72, якщо у вас виникнуть запитання до нашого гостя, а сьогодні це ректор Полтавського університету економіки і торгівлі Олексій Олексійович Нестуля, будь ласка, телефонуйте, 56-20-72. — Олексію Олексійовичу, а чому виникла така нагальна необхідність змінити назву з Полтавського університету споживчої кооперації на теперішню — університет економіки і торгівлі?

Нестуля: Відповідь на це питання, вона пов’язана з попереднім. Ви правильно сказали, що впродовж багатьох років, а ми почали свою освітню діяльність в 1961 році, в 1974 отримали за постановою Ради Міністрів СРСР статус кооперативного інституту, окремого, незалежного вузу із союзним підпорядкуванням. Ми були підпорядковані Центросоюзу СРСР і Міністерству освіти СРСР, не України.

І.Я.: Тому в регіоні ви були, як тоді казали, «блатний» вуз?

Нестуля: «Блатний» вуз, так. Тому, що ми готували спеціалістів для України, для Нечорноземної зони Росії, республік Закавказзя і Болгарії. От територіально так...

І.Я.: А болгари у нас навчалися, чи наші студенти-випускники їхали в Болгарію працювати?

Нестуля: Ні, болгари приїздили до нас і навчалися у нас. І зараз у Болгарії існує асоціація випускників Полтавського кооперативного інституту. Кожні 2 роки вони збираються, згадують про роки навчання, діляться своїми здобутками життєвими. Так от, чому змінили назву? Тому що , повторюю, ми 50 років, власне кажучи, готуємо фахівців з економіки і харчових технологій та інженерії. Це два основні наші профілі. Потім так трапилось, що в 90-х роках, коли, ну по-перше, ринкова економіка, яку ми розвивали в країні, вимагала фахівців з економічним мисленням, а по-друге, завалилися різні галузі народного господарства: будівельна, машинобудівна і т.д., і практично всі вузи почали декларувати, що вони можуть готувати економістів. Не маючи ні кадрового забезпечення, ні інформаційного забезпечення, ні підручників, ні методичок. Але вони прагнули вижити.

І.Я.: Я перепрошую, оператор нашого ефіру показує, що в нас є телефонний дзвінок і ми готові вислухати того, хто до нас зателефонував цього суботнього ранку.

Голос: Алло, доброго дня.

І.Я.: Говоріть, будь ласка.

Голос: Доброго дня!

Нестуля: Доброго дня!

Голос: Олексію Олексійовичу, я б хотів запитати у вас про таку річ. Ну це, звичайно, далеко від політики. Ви сказали, що от вам казали старші ваші наставники , що як людина йде, спускається з 5 поверху, то їй потрібно руку подати.

Нестуля: Так.

Голос: Так от я хочу про дуже яскравий приклад навести. От у вас пропрацювала людина в кооперативному університеті 39 років. І вона доцент, кандидат наук, і коли вона звільнялася на пенсію, ну не за своїм бажанням, просто їй чомусь відмовилися продовжити контракт, абсолютно безпідставно, нічого не пояснюючи, просто сказали, що вам немає місця. Хоча вона надала всі свої здобутки, наукові праці і методичні розробки. І коли вона написала заяву: виплатіть мені хоча б матеріальну допомогу — 6 посадових окладів, як науковцю, їй відмовили.

Нестуля: Я зрозумів суть вашого питання.

Голос: Ви розумієте , ви кажете гарно на ефір, і це все правильно, а от....

Нестуля: Я зрозумів суть вашого питання, більше того, я назву прізвище цієї людини, якщо це вам потрібно, і доповім вам, що 2 дні тому відбувся суд за її позовом на університет, який дійсно 40 років давав їй можливість працювати, який дав можливість стати кандидатом наук, доцентом і т.д. Так от суд визнав правоту університету. Я не можу поступати всупереч закону. І це не мій приватний університет. Це університет кооперативний, ви прекрасно знаєте. І, мабуть, ви знаєте і про це рішення суду. І знаєте те, що тричі поспіль я продовжував цій людині контракт і просто іноді настає той час, коли потрібно йти на заслужений відпочинок. 39 років, ви кажете? Та добавте ще 25, та добавте ще той час, коли ця людина не працювала у нас в університеті. Я думаю, цього буде достатньо, аби зрозуміти цю ситуацію.

І.Я.: Так, а в нас є наступний дзвінок, активні сьогодні наші слухачі. Доброго дня!

Голос: Я вибачаюсь, Олексій Олексійович, але я хочу тільки сказати...

Нестуля: Це той же слухач.

І.Я.: Давайте ми не будемо перетворювати ефір на зведення рахунків. Я думаю, що відповіли на запитання.

Голос: Я хочу сказати, що все-таки до людини треба відноситись з повагою і закон — він один для всіх.

Нестуля: Так, звичайно, тому суд і підтвердив законність нашого рішення, і людяність нашого рішення. Це життя. Я просто хочу продовжити, що от сьогодні поставлено питання про повернення ВНЗ до основного профілю їх діяльності. Це,мабуть,логічно, тому що уявіть собі, якби ми, не маючи фахівців із медицини, почали готувати медиків. Кого б ми могли підготувати?

І.Я.: Ви знаєте, зараз, за відгуками наших слухачів, наших читачів, в мене складається враження , що навіть в медичних вузах не завжди готують медиків...

Нестуля: Ну я тут не фахівець, не експерт, але ми,змінивши назву, підкреслили той факт, що 50 років ми готували , готуємо і збираємось продовжувати готувати тих фахівців, яких можемо кваліфіковано готувати.

І.Я.: Скільки зараз у очолюваному вами вузі навчається студентів? На стаціонарі, на заочному?

Нестуля: Загалом десь навчається біля 11 тисяч чоловік, на стаціонарі в межах 4, трохи більше, і 7 тисяч на заочному. Зараз це найбільший ВНЗ за кількістю студентів на Полтавщині. Хоча тенденції такі демографічні, що, мабуть , 2-3 роки буде відбуватися спад контингенту студентів в усіх університетах, тому що — для порівняння: якщо минулого року школи Полтавщини закінчили 11 тис., то цього року — 6. А 3-4 роки тому назад випускників було 15, 17 і до 18 тис.

І.Я.: Тобто,через кілька років ви вже почнете боятися змін, запропонованих Табачником? Якщо у вузі менше 10 тис., то його уже не кваліфікуватимуть як університет...

Нестуля: Справа в тому, що я якраз цю пертурбацію і не підтримую, тому що ...

І.Я.: І Гарвард тоді не університет, кажуть, і Оксфорд, так?

Нестуля: Ну навіть питання в тому, що я завжди запитую: ну заочники, вони також люди, і вони також студенти. А пропонується давати оцінку статусу лише за кількістю студентів стаціонару. І той же Гарвард, якщо взяти, той же Кембрідж, Оксфорд. Що це таке? Це базовий університет, який складається із 38 коледжів, в яких готують переважно бакалаврів. Але це Оксфорд, це Кембрідж, тому що кожен коледж, він спеціалізується на підготовці фахівців якогось одного профілю. Тому чисто математичними такими критеріями, мабуть, рівень університету не оцінюється. Він оцінюється, чи є наукові школи. Наприклад, в минулу п’ятницю захистила докторську дисертацію Омельченко Н.В. Це 25-й доктор економічних наук в університеті нашому. В усіх вузах, які готують економістів, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської і Чернігівській областях, разом взятих , менше докторів наук економічних, ніж у нас в одному. Тобто, це той результат 50-річної роботи. Тому що доктор не захищається за рік, за два, кандидатом не стають за 2-3 роки. Це потрібно покласти 10-15-20 р. свого життя і роботи за фахом, щоб вийти на такий рівень. Тому , знову ж таки, логіка говорить про те, що швець повинен займатися шевством, кравець — кравецтвом.

І.Я.: А пекар — хліб пекти...

Нестуля: А пекар пекти хліб, а не навпаки.

І.Я.: Тому, декларована на початку передачі анкета Марселя Пруста дочекалася свого і, власне, зараз ми на неї і перейдемо. — Знак Зодіаку?

Нестуля: Овен.

І.Я.: Кішки чи собаки?

Нестуля: Кішки, ви знаєте, кішки.

І.Я.: Дома живе кішка, чи вона вам просто більше імпонує?

Нестуля: Більше імпонують кішки. Собак люблю спостерігати, але на відстані.

І.Я.: Авангард чи класика?

Нестуля: Класика.

І.Я.: Блондинки чи брюнетки?

Нестуля: Красиві, добрі блондинки і брюнетки.

І.Я.: М’ясо чи риба?

Нестуля: М’ясо.

І.Я.: Шампанське чи горілка?

Нестуля: Горілка.

І.Я.: Синиця в руках чи журавель в небі?

Нестуля: Журавель в небі.

І.Я.: Дія чи споглядання?

Нестуля: Дія.

І.Я.: Принцип чи компроміс?

Нестуля: Принцип, який не виключає компроміс.

І.Я.: Ваше життєве кредо?

Нестуля: Ну, власне кажучи, я погоджуюсь із Конфуцієм, який свого часу сказав: стався до людей так, як би ти хотів, аби вони ставилися до тебе.

І.Я.: Ваші кумири серед історичних особистостей?

Нестуля: Ну я вас мабуть трішки здивую, але якщо ви зайдете до мене і в кабінет, і в приймальню, то ви самі переконаєтесь, що це мати Тереза.

І.Я.: Що б ви змінили у собі, якби мали таку можливість? Я зараз про фізичну форму, не про зміст.

Нестуля: Нічого не міняв би.

І.Я.: Без чого ви не можете вийти з дому?

Нестуля: Без посмішки дружини.

І.Я.: Що може змусити вас розсміятися?

Нестуля: Хороший жарт. Дотепний жарт. Добрий жарт. Хороший, ...розумний жарт.

І.Я.: Улюблені кольори?

Нестуля: Всі, крім чорного.

І.Я.: Ваш найстрашніший сон?

Нестуля: Ще не було, я думаю.

І.Я.: Що для вас щастя?

Нестуля: Щастя? Це розуміння близьких, друзів, колег по роботі того, до чого ти прагнеш. І їх підтримка в цьому.

І.Я.: Герой фільму 70-х рр.. «Доживем до понедельника» написав у творі: «Счастье — это когда тебя понимают».

Нестуля: Можливо, так.

І.Я.: Чого ви найбільше боїтеся?

Нестуля: Я над цим не задумувався ніколи і, чесно кажучи, немає в мене таких страхів.

І.Я.: Чого не любите в собі, які риси характеру?

Нестуля: Ви знаєте, я трохи поміркований, іноді потрібно бути більш рішучим. Але я зважую свої кроки, наскільки вони будуть оцінюватися тими , або наскільки будуть зачіпати інтереси тих людей, з ким ці кроки пов’язані.

І.Я.: Мені здається, не дуже типово для овнів. Принаймні, таких відомих, популярних.

Нестуля: Я впертий, я іду до поставленої мети послідовно і так далі, але це не імпульсивні рухи, мені іноді хочеться бути більш імпульсивним. Але з роками чомусь поміркованість бере гору.

І.Я.: Може, це мудрість?

Нестуля: Можливо.

І.Я.: Чого найбільше не любите в інших людях?

Нестуля: Я органічно не переношу підлості і дуже переживаю зраду.

І.Я.: Хто із сучасників викликає у вас захват, якщо такі є?

Нестуля: Немає, на жаль, але хотілося б знайти.

І.Я.: Яким на даний момент сьогодні в цій студії є ваш внутрішній стан?

Нестуля: Дуже спокійний, мені приємно спілкуватися із розумними людьми. І навіть таке запитання, яке було, вони абсолютно не вибивають мене з колії. Тому що я в даному випадку поступав у відповідності до принципів. Я не можу виконувати якісь прохання чи забаганки, якщо вони не відповідають принципам.

І.Я.: Ви сказали, що намагаєтесь не імпульсивно реагувати, а все-таки зважили на всі чинники, які вас оточують.

Нестуля: Так.

І.Я.: Які якості найбільше поважаєте в чоловіках?

Нестуля: Я ціную тих людей, які тримають слово , яким можна довіряти, це впевненість. Ну, мабуть, ці риси ціную і в жінках?

І.Я.: Я якраз хотіла запитати: а в жінках?

Нестуля: От, але жінки мають ще одну особливість — це вміння на рівні такому емоційному , доносити те, що вони хочуть сказати. І ось до речі, зараз вчені навіть дійшли до висновку, що у стосунках між людьми , і особливо у стосунках між керівниками і підлеглими, на перше місце виходить не ай-кю, не інтелект, а саме е-кю — емоціональний інтелект, такий термін з’явився. Це вміння співпереживати, це вміння розуміти , це вміння входити в такий емоційний резонанс. І є емоційне лідерство, є резонансне лідерство , які якраз і будуються на умінні налагоджувати такі емоційні контакти. От жінки, вони в цьому сенсі більш вправні.

І.Я.: Марлен Дітріх колись казала, що жінці важливіше бути красивою, ніж розумною, бо чоловіку легше дивитися, ніж слухати. Але я з огляду на те, що ви щойно сказали, думаю, що жінці в нашому сучасному світі, розумному світі, дуже важливо блискуче володіти майстерністю дискурсу, бо це не тільки контекст,а цілий комплекс всього... — Де і коли ви були найщасливішим?

Нестуля: Ви знаєте, я мабуть всі випадки не можу перелічити за такий короткий час. Але як не дивно, мені так здається, в 2005 р. , десь в кінці лютого — на початку березня , коли проводилися люстраційні збори в університеті, і зрозуміло ж, мене люстрували, звинувачували мене, що я підтримував не ту політичну силу, яка виграла, і коли всі студенти і викладачі встали і сказали, що ми поставимо палатки всіх кольорів навколо ОДА, біля Кабміну, біля Адміністрації Президента, якщо з ректора впаде хоч одна волосина...

І.Я.: З вимогою не чіпати, так?

Нестуля: І ви знаєте, і люстратори після того заспокоїлися.

І.Я.: А люстраторами були представники влади?

Нестуля: Так.

І.Я.: Давайте до чогось більш мирного...

Нестуля: Ні, ми досить мирно перейшли і пройшли той період. І я вам чесно скажу, я чому говорю, що я тоді був справді щасливий ? Тому що і під час виборів, і після виборів, я ніколи... Я оприлюднював свою позицію. Але я нікого не змушував робити так, як я думаю. І тому я був абсолютно спокійний. Студенти прекрасно знають, що вони можуть підійти до мене з любим запитанням, з любою пропозицією. Те ж саме викладачі. Приходьте, будь ласка, в понеділок, у нас загальні збори викладачів у 14.30, у нас зустріч ректора з усіма студентами стаціонару. Ми по курсах ці зустрічі проводимо.

І.Я.: І для журналістів найдоступніший ректор на даний момент, хочу сказати.

Нестуля: Дякую.

І.Я.: Ваші улюблені письменники?

Нестуля: Річард Бах, Пауло Коельйо, Антуан де Сент-Екзюпері,

І.Я.: Ви хочете втікати від якихось таких буденностей сьогодення в якісь не схожі світи?..

Нестуля: Ні, тому що чи Р.Бах, чи П.Коельйо, чи той же А. де Сент-Екзюпері — це письменники...

І.Я.: Філософи...

Нестуля: Філософи, да, які показують якраз і доказують, доводять важливість у житті керуватися саме принципами, керуватися своїм покликанням , прагнути реалізувати це покликання. І тоді здійснюються всі мрії, і тоді чайка Джонатан літає, і тоді знаходяться скарби, і тоді рози розквітають. Тобто, якщо ти не кривиш душею проти свого внутрішнього покликання, якщо ти прозорий для людини і зрозумілий для інших людей, а ти будеш зрозумілий лише тоді, коли правда керуєшся цими принципами...

І.Я.: Вам лікарі повинні заборонити взагалі цікавитись політикою. Ви,в принципі,з таким світоглядом не повинні нею цікавитись. З доволі брудною нашою політикою. — Ваш улюблений літературний герой?

Нестуля: Він із цього ж числа, маленький Принц. Я дуже часто перечитую «Маленького Принца». Ну, можливо, з роками починаю в дитинство якось впадати, але я разом з ним літаю по планеті.

І.Я.: Тоді наступне запитання — десь із царини нашого дитинства, казок. Одна з найулюбленіших казок, яка пережила,щонайменше,три покоління,— «Аліса в країні чудес». Аліса запитала у Чеширського Кота: «Скажіть , будь ласка, якою дорогою я повинна б піти, щоб вийти звідси?» На що Чеширський Кіт відповів: " Все залежить від того, куди ви хочете втрапити«. Ви на своєму життєвому шляху послуговуєтеся дороговказами, власним життєвим досвідом, чи підказкою лівих чеширських котів?

Нестуля: Ви знаєте, мене іноді запитують, от що ти будеш робити після того, як не будеш ректором? Тому що все в нашому житті має свій початок...

І.Я.: Плинке...

Нестуля: Так, має свій кінець. Ви знаєте, в мене стільки творчих планів, що дай Боже їх реалізувати. І в українській такій народній мудрості є прислів’я «Була б шия — хомут знайдеться».

І.Я.: Тим більше, ви науковець, Господи... докласти своїх рук і знань...

Нестуля: Я всім кажу, що немає якихось там вічних посад, немає вічних обов’язків. Потрібно справді не забувати подавати руку тим, хто спускається ...

І.Я.: Мені здається, боятися мають взагалі в такій ситуації люди, які ситуативно злетіли на хвилі чиєїсь прихильності, наприклад, чи випадкові, а можливо, і не випадкові, але які не вміють ні руками нічого робити, ні головою робити щось таке, що б вони могли робити в інших контекстах.

Нестуля: Я, коли йшов з адміністрації, трапилось так, що відбулася зміна губернатора і я написав заяву за власним бажанням. 4 місяці мене звільняли, тому що не було погодження ні Кабінету Міністрів, ні Адміністрації Президента. Я змушений навіть був лягти в лікарню на місяць, аби переконати в тому, що це моє свідоме рішення. Це моє рішення. Я знав, що я буду робити після адміністрації. Я 3 роки з задоволенням займався науковою роботою, завідував кафедрою. Потім,зрештою, мене умовили знову повернутися в адміністрацію. Але, слава Богу, якраз відбувалися вибори ректора кооперативного , це в 2003 році, і мене колектив обрав майже одноГолосно , а переобрав уже одноГолосно через 5 років. Тому я можу чесно дивитися у вічі кожному співробітнику, і в тому числі і пані Омельян, представник якої телефонував. Тому що за ці роки захищено біля 40 докторських дисертацій. Кожна докторська дисертація — це моя особиста якась участь , обов’язково. Захищено більше сотні кандидатських дисертацій, створені нові умови для роботи, для навчання, проведена реконструкція спортивного комплексу, гуртожитків, навчальних аудиторій.

І.Я.: І виведено вуз на нове коло існування...

Нестуля: Тому мені здається, що роботи ще дуже і дуже багато.

І.Я.: Кілька останніх запитань. Музику яку ви слухаєте?

Нестуля: Класичну.

І.Я.: Про що в своєму житті шкодуєте найбільше?

Нестуля: Поки що не можу відповісти на це питання.

І.Я.: В яку епоху хотіли б жити?

Нестуля: На жаль, епоху не вибираємо, і ця епоха , як би ми не повторювали ту ж саму китайську мудрість — не дай Бог нам жити в епоху змін, але це наш хрест і ми ці зміни повинні робити такими, аби не було соромно перед тими, хто прийде після нас.

І.Я.: Ким ви мріяли стати в дитинстві?

Нестуля: Журналістом.

І.Я.: Рейтинг власного життєвого успіху за 10-бальною шкалою?

Нестуля: Можливо, це буде трошки і переоцінка, але 8 поставив би.

І.Я.: І останнє запитання. Улюблена притча, чи анекдот. Ви казали, що читаєте курс «Основи лідерства» і до кожного заняття студентам пропонуєте підготувати притчу в контексті теми заняття. У вас є улюблена?

Нестуля: Я дуже часто використовую цю притчу на заняттях і під час лекцій. Це стародавня грецька притча про Буриданового осла. Голодного, знеможеного, який підійшов і побачив перед собою 2 копиці сіна. І доки він вирішував , з якої ж почати втамовувати свій голод, він просто помер. Потрібно, очевидно, виявляти якусь рішучість, потрібно виявляти якусь прозорливість, проявляти якусь мудрість, робити кроки, перш за все. Тому що ті ж китайці, якими я зараз дуже захоплююся, пишу нову книгу, яка називається «Лідерство в українській парадигмі давньокитайських мислителів», так от ті ж китайці говорили, що шлях довжиною у 10 тис. миль долається, починаючи з першого кроку. Оцей перший крок потрібно завжди робити вчасно, робити виважено, робити впевнено. Тому, що це перший крок до твого життєвого успіху.

І.Я.: І відповідальність несе людина за кожен свій крок...

Нестуля: Звичайно.

І.Я.: І тому, коли зараз у багатьох наших олігархів, нуворишів таких, питають: звідки ваші статки?, — вони кажуть, перефразовуючи відомий анекдот: я можу відзвітуватися про кожний свій мільйон, починаючи з другого...

Нестуля: Так...

Але оцей перший крок, перший мільйон — дуже важливий, бо він — першооснова. І моральність цих набутків також саме з нього.

І.Я.: Я вам дуже вдячна, що ви до нас прийшли. Якраз учора от ( з огляду на тему про основи лідерства) був документальний фільм Павла Лобкова саме поро те, що багатьох лідерів можна навіть за фізіологією вичислити ще з дитинства. Один із чинників — це коли вказівний палець буде коротший, ніж безіменний палець...

Нестуля: Я не скажу нашим слухачам про ваші руки нічого, хай це залишиться для них таємницею.

І.Я.: Я нагадую, що сьогодні гостем ефіру був ректор Полтавського університету економіки і торгівлі, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Олексій Олексійович Нестуля. Я дякую вам за характер, за мужність, тому що, не буду приховувати, у нас є дуже багато потенційних гостей , які відмовилися від участі в ефірі, боячись юзерів на сайті «Полтавщина» і дзвінків в ефір. Я вдячна, що ви цього не боїтеся.

Нестуля: Дякую.

І.Я.: Дякую. Залишайтеся з нами на «Вашій хвилі». Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами і передаю мікрофон моїм колегам.