Студентська молодь вшанувала пам’ять Небесної сотні

Організаторами заходу стали двоє студентів — Олександра Харченко і Андрій Коновалов. Плануючи заходи в рамках тижня філологічного факультету, їм здалося, що таке вшанування необхідно провести. Ще перед самим початком Олександра зізналася, що не хотіла б, щоб вечір видавався занадто офіційним.

Студенти добре підготувалися, відшукали відеоролики про події на вулиці Грушевського, імена і біографії загиблих, статистичні дані щодо смертей, спогади друзів.

Почалося все із хвилини мовчання за Героями, що полягли.

Андрій Коновалов, котрий взяв на себе роль ведучого, чергував покази відеосюжетів, розповідей про загиблих і вірші, котрі читали молоді полтавські поети — Анна Ютченко, Іра Мисник, Сергій Макаренко, автор цих рядків і сам організатор. Лунали поезії як і самих авторів, так і чужі — Томаша Деяка, Андрія Любки, Містера Коржика, Роберта Рождественського, Грицька Семенчука, деякі — без авторства.

Жодного офіціозу і не відчувалося. На 16:00 (тобто опісля пар) прийшли вже лише ті, котрим це дійсно боліло, котрі хотіли вшанувати героїв. Людей виявилося небагато — чоловік 20-25. Спочатку це трохи засмутило — адже загиблі (серед яких і наші земляки) віддали свої життя за свободу, а це варте того, щоб відкласти свої нагальні справи на годинку.

Але згодом вечір витворив таку атмосферу, що оця невелика кількість присутніх тільки загострила відчуття кожного. Це був перший поетичний вечір, коли я бачив на очах у дівчат сльози. Та що вже там казати — навіть хлопці не завжди могли спокійно дивитися кадри з мертвими майданівцями.

Іра Мисник

Виступаючі розповідали про свої відчуття, ділилися переживаннями про сьогодення. Так, наразі тато Іри Мисник, військовий, знаходиться в Донецьку, і їх родина дуже переживає за нього. Також дівчина розповіла про те, як її однокурсники навіть на заняттях слідкують за новинами і пошепки передають їх рядами.

Як сказала Олександра Харченко, ці події її дуже змінили. Я сподіваюся, що вони змінили і частину нашої країни. Мені б хотілося, щоб кожен зміг зрозуміти, що залишатися байдужим у наш час — це вже бути співучасником злочинів. Хотілося б, щоб кожен зміг збагнути, що він може впливати на події і простір довкола себе. А коли таких людей багато і вони рухаються в одному напрямку — то вони переможуть.

Хвилина мовчання за героями

А студентам-організаторам хочу подякувати: вони зробили це щиро, не для проформи, а тому, що хотіли вшанувати майданівців. Від наймолодшого загиблого їх відділяє лише 2 роки. І всі ми маємо прожити життя так, щоб ці втрати не були марними. Відлік вже почався...

Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»