Кіно, румуни і солом’яні ведмеді

Глядачів було небагато, і виною цьому брак реклами. З іншого боку, відчувалося, що прийшли на перегляд лише справжні поціновувачі якісного українського документального кіно. «Красна Маланка» нікого не розчарувала: після перегляду пролунали жваві аплодисменти. Власне, не буквально відразу, бо як тільки пішли титри, у голові мені застряла лише дві думки: «Невже це все?» і «Що я щойно побачила!?» Видовище й справді було дивовижне, а подеколи навіть сюрреалістичне.

Ксенія Косик

«Красна Маланка» — це 90-хвилинна стрічка, що веде нас долями жителів села Красна (Красноїльська). Режисер картини — Дмитро Сухолиткий-Собчук, автор сценарію і фільму «Борода», що став переможцем Коронації Слова 2011 року та сценарного конкурсу Кінофестивалю «Відкрита ніч. Дубль 15». Фільми режисера є учасниками понад 20 міжнародних кінофестивалів. У 2010 році він взяв участь у Міжнародному воркшопі документальних фільмів Dragon Forum у Києві з проектом повнометражного документального фільму «Красна Маланка».

Фільм знімався майже чотири роки, як сказала Ксенія Косик, його менеджер-дистриб’ютор. За цей час Дмитро Сухолиткий-Собчук здійснив просто титанічну роботу. Він особисто спілкувався з кожним героєм своєї стрічки. «Коли приходив до когось додому, просив, щоб говорили тією мовою, якою думають. Сам робив зусилля, щоб їх зрозуміти. Або просив допомоги перекладача. Робив усе, щоб не втратити енергію у словах, емоціях, щоб герої не думали про те, яким словом описати думку, а могли віддатися емоціям», — сказав автор у одному з інтерв’ю.

Фільм складається з п’яти новел про учасників Маланки різних років: комендантів, трубачів, солом’яних ведмедів та циган. Аби зрозуміти, що роблять всі ці люди разом, потрібно подивитися бодай трейлер, а краще — і всю стрічку; в ідеалі, звісно, варто побачити виставу на власні очі. У Красні щороку водять аж п’ять Маланок — по одній від найбільших кутів села.

Це свято у Красні дуже відрізняється від прийнятого зокрема на Полтавщині. Саме слово «Маланка» прийшло з української традиції, проте румуни такого свята не мають — там водять не жінку і козу, а Циган водить Ведмедя. Крім Ведмедя в обряді беруть участь Дід і Баба, Король і Королева, Коники, Циган. Одна ватага маланкарів у фільмі налічує понад сто осіб.

Красняни готуються до Маланки, тому що це знакове свято для кожного мешканця села. Впродовж фільму герої розкривають усі деталі та значення цієї події у їхньому житті, демонструють своє ставлення до Маланки як метафори взаємозв’язку Людини та Природи, проявляючи тим самим власну етнічну самоідентифікацію. Народне карнавальне свято Маланки дає усвідомити єднання Людини та Природи, які у цих ритуалах стають одним цілим. І хоч би скільки люди не розвивалися у техніці, науці чи культурі, такі обряди довго існують, бо місять у собі глибинний сенс людського існування.

Титри наприкінці фільму займають аж чотири хвилини — про це нам також сказала Ксенія Косик. Вони містять імена всіх учасників, меценатів та волонтерів, що допомагали знімати його. Як не дивно, держава теж долучилася до зйомок 400 тисячами гривень. Рідко трапляється, щоб такі гроші пішли на щось вартісне, і це — саме той випадок.

Катя КРОЛЕВСЬКА, НМО «Magnum Opus»