10.02.2011 | 20:39

«Persona grata»: Олена Адамович

Олена Адамович Олена Адамович | Фото: Анна Довгошей

«Persona grata» — 5 лютого 2011 року. Ведуча: Інна Якобенко. В гостях: Олена Адамович

[Відео було видалено]

І.Я: Вітаю вас! Перед мікрофоном Інна Якобенко, в ефірі — «Персона грата» — спільний проект радіостанції «Ваша хвиля» та інтернет-ресурсу «Полтавщина».

Поряд зі мною гостя — людина публічна, відповідальна, до того ж — гарна жінка, а ще — заступник голови ОДА Олена Євгенівна Адамович. Але ми сьогодні постараємось максимально відійти від ваших професійних справ і поговорити про вас, як про людину, успішну жінку, симпатичну, яка на виду і до якої можуть бути запитання. Я постараюся запитання, які могли б гіпотетично виникнути у наших слухачів, сьогодні трансформувати в цій студії вам. Але спочатку, перш ніж ми перейдемо до анкети Марселя Пруста, квінтесенції наших ефірів, я хочу змалювати штрихпунктирно образ сьогоднішньої героїні нашого ефіру.

Отже, заступник голови облдержадміністрації віднедавна, Олена Адамович. Будь ласка, невеличкий екскурс у вашу біографію: де народилися, ким були ваші батьки, на який професійний шлях і хто вас коли вивів, де навчалися (альма-матер ваша) і ваша родина сьогодні?

О.А: Добре, ну й давайте стисло спробуємо відповісти. Взагалі, я вважаю себе корінною полтавкою, і, ви знаєте, моя матуся, царство їй небесне, вона відноситься до такого дуже давнього полтавського роду. Ну, ми налічуємо, мабуть, десять поколінь полтавчан, які тут жили і життя своє пов’язують саме з Полтавою. Внаслідок певних сімейних обставин батьки після закінчення вищого навчального закладу опинилися на Донеччині. І, можливо, наші слухачі скажуть, о, та це!.. Звичайно, ну, так сталося, можливо, зараз про це модно так казати, такий факт в біографії є, дійсно. Я народилася в місті Горлівка Донецької області і там прожила частину життя, доки батьки не вирішили все-таки повернутися до місць такого давнього родоводу мами. І в школу я вже пішла в Полтаві.

І.Я: В якій школі в Полтаві навчалися?

О.А: В другій, закінчила я її. І звичайно, тут і бабуся, історичні корні, то я вважаю себе полтавкою. Що стосується навчання, вищої освіти... Перша співпадає з такими, можливо, талантами, які з дитинства в мене проявлялись: я закінчила наш будівельний інститут, факультет архітектури.

В дитинстві я ходила в художню школу, я непогано малюю. І, ви знаєте, практично 10 років після закінчення факультету я пропрацювала в проектній організації і колеги мене вважали досить талановитим архітектором. Ну, так сталося, знаєте, це люди мого покоління можуть засвідчити, можливо, практично всі... Мінялися якісь обставини в державі...

І.Я: Україна перестала будувати у 90-их роках.

О.А: Звичайно.

І.Я: І багато людей випало з професії, вашої професії.

О.А: Правильно, правильно ви кажете.

І.Я: В мене архітектор чоловік, приблизно якраз отого періоду закінчення ВУЗу.

О.А: Дійсно, ми відчули, що на якомусь етапі архітектори не були потрібні державі. Хтось, можливо, вистояв, перетерпів оці зміни. Ну, в мене не вийшло. Я почала себе шукати, я працювала в приватних фірмах, я працювала в якихось державних установах. За цей час отримала ще дві вищі освіти. Я економіст-правознавець, я закінчила ще і Національну академію державного управління, факультет «Вищі керівні кадри управління суспільним розвитком» і, в кінці-кінців, знайшла себе саме на державній службі.

Що стосується родини, я вже сказала, мама в мене покійна і для мене це було, дійсно, горе. 6 років назад я її поховала, тому що дуже для мене і близька була людина, дуже мудра і от подруга така. Батько живий і, зрозуміло, він уже глибокий пенсіонер, але дуже активний. Він на пенсії переїхав в село, купив там собі хату, почав її якось приводити до ладу. Тобто, якийсь сенс у житті він знайшов і він — рибалка. Дуже захоплюється і тому на березі річки побудував собі там таку хатинку.

Зараз моя сім’я складається з мене і мого сина, йому 27 років буде в березні, він хірург і працює в обласній травматології.

І.Я: Зрозуміло. Олено Євгенівно, я дуже часто від жінок, які досягли якогось певного рівня, особливо у владі, не лише в професії, чула думку про те, що їм треба було, щонайменше, вдвічі бути професійнішими, наполегливішими, працьовитішими, кращими, ніж чоловіки, які претендували на ту ж саму посаду, для того, щоб відбутися в нашому маскулінському світі. Ми живемо, що б там не говорили, все-таки у світі, вибудуваному чоловіками за законами, які вони вважають потрібними. Принаймні, поки що.

О.А: Ви знаєте, я дозволю собі не погодитись. Весь світ, так, можливо, переважно чоловічий, але, погодьтесь, Україна в цьому випадку більш демократична. Я навіть для доказу наведу такий момент: дивіться скільки нам в Україну привозили програм для підтримки жінок, щодо розвитку гендерної політики. Вони на якомусь етапі, коли вони фінансуються ззовні, вони просуваються, ці програми. Фінансування закінчується і програма далі не йде. Це значить, немає такої потреби. От дивіться, хто голова в будь-якому колективі? Хто керівник? Той, хто володіє фінансами. У нас з давніх-давен на Україні фінанси були в руках жінки. Тобто, жінка, дійсно, керує сім’єю. Інше питання: чому, от кажуть, мало жінок у владі, на відповідальних посадах? Ви знаєте, для України та, в принципі, як і для всього світу, мені здається, це не питання, що там чоловіки захопили владу, якась кругова порука. Така глибинна причина, мені здається, саме в способі мислення. Ми по-різному мислимо, ми різні. Чоловіки, жінки — різні. Ми по-різному мислимо. Чоловіки мислять більш глобально, концептуально, стратегічно, вони не люблять заглиблюватись в якісь деталі. Дивіться, а ті професії, які пов’язані з технологічною лінією, що цілий день потрібно якусь дрібну...

І.Я: Контролювати, добувати, клювати до кінця...

О.А: Бухгалтерія, да, це постійний, щоденний, такий копіткий труд. Це жінки, тому що вони от саме так мислять. Ну, бувають виключення. Бувають і чоловіки, які можуть справлятися з такою постійною, можливо, десь нудною копіткою роботою. Бувають і жінки, які мислять більш глобально. Але в будь-якому випадку, коли керуєш колективом, якби пристаєш на такий спосіб мислення — дивитися вперед, на декілька кроків, відповідати не тільки за себе, а і за людей, які тебе оточують. Але, знаєте, в чому перевага жінки, яка все-таки іде на такі професії, де ми звикли бачити чоловіків? В неї ще більш розвинута інтуїція. А все, що ви кажете за професійні здібності, на моє переконання... Вони мають бути у всіх: у жінок і в чоловіків. Чому там три освіти? Мені завжди здавалось, що будь-яку справу я маю робити професійно. Не вистачає знань, значить треба іти і здобувати їх.

І.Я: А до того, як ви стали заступником голови облдержадміністрації, ви ще раніше, кілька років опікувались підприємцями. Так? Що дала вам саме та робота для особистісного розвитку?

О.А: Дійсно, ви знаєте, мені здається, що це все-таки найцікавіші роки моєї роботи, тому що я і за переконаннями, за фахом я сповідую такий ліберальний підхід до регулювання економікою і саме підприємці щоденним таким спілкуванням мене переконували, що так воно й має бути.

Так, на їх плечах тримається практично все. Навіть не економічні здобутки, а от саме спосіб мислення. Я завжди кажу, що дуже важливо — це авангард. Вони не консервативні, вони дивляться вперед, вони дуже ініціативні, вони відшукують якісь можливості. І от, знаєте, чим відрізняються взагалі підприємці за своїм духом і складом від інших людей? Якщо справа з якихось причин не йде, вони проростають крізь асфальт, вони закривають цю справу, відкривають іншу і все рівно йдуть вперед. Отакий оптимізм якби, наснага, авангардне мислення мені дуже подобалось завжди. Сподіваюся, що хоч чомусь я в них навчилася в цьому сенсі.

І.Я: 56-20-72 — номер нашого студійного телефону. Якщо у вас будуть запитання до нашої гості, я нагадую, що сьогодні в студії заступник голови облдержадміністрації Олена Євгенівна Адамович, телефонуйте, будь ласка, на цей номер: 5-6-2-0-7-2.

Олено Євгенівно, про жіноче. Пісня навіть є «Пусть говорят, что женской дружбы не бывает, но мы-то знаем..» Ви на собі відчули — успішна, гарна, перспективна молода жінка — жіночу заздрість, якісь стосунки з подругами, чи зі знайомими приятельками, коли у вас щаблі ваші кар’єрні почали дуже високо, стрімко нести вперед?

О.А: Абсолютно відверто скажу, що нових подруг за період роботи своєї, чи публічної, як ви кажете, роботи, я не здобула. Ну, так сталося. В мене добрі стосунки з усіма колегами, але, дійсно, отакі близькі, відверті стосунки в мене з моїми дівчатами, з якими склалися саме дружба така ще за часів нашого шкільного навчання, або першої освіти в інституті.

На жаль, декількох я вже поховала, життя йде, але це дуже щирі такі, і я ціную цю дружбу, незалежно від того, хто як реалізувався в цьому житті. Ми збираємо, такі, як кажуть, вечірки дівочі, підтримуємо друг друга словом, ділом, спілкуємось. Я дуже вдячна цим дівчатам, що вони мене й підтримують і розуміють.

І.Я: А у вашого сина вже є сім’я?

О.А: Ні, він не одружений.

І.Я: Якою ви собі бачите, мрієте, майбутню невістку? Якою вона повинна бути?

О.А: Ой, ви знаєте, я прийму будь-яку дівчину, яку обере мій син.

І.Я: Ви не робите такі далекоглядні настанови («непомітні», як вам здається, але помітні для нього)? Дуже, мабуть, нервово сприймають, коли батьки втручаються, але, якщо тоненькою голочкою проводити якісь такі обриси: а було б добре звернути увагу на таких, чи таких дівчат... Ви займаєтесь таким?

О.А: Ні, скажу, не займаюся. Я й так достатньо переймаюся тим, що є такі поняття, як професійна деформація, є такі поняття. Я досить довго працюю на керівних посадах, я дуже завжди боюся, щоб такий тон або поведінка не вплинула на сина з точки зору... щоб він якби не відчував відповідальності, він чоловік, він має будувати своє життя і нести відповідальність за своє життя. Тому, ви знаєте, ввечері, коли я прихожу додому, перед тим, як відкрити двері, я думаю: так, Олена, ти вже мати, все, значить, не можна. Так, але якийсь опосередкований вплив все одно є. Так, син, він бачить, як ви кажете, успішність. Різні точки відліку можна брати й набагато більш успішні, але, дійсно, такий приклад перед очима, то я бачу, що він вимоги для своєї подруги виставляє таким чином, щоб вона якось відповідала тому, що він бачить перед очима уже знайомий йому образ. Тому я дуже боюся впливати і ще й наполягати в цьому випадку. Я думаю, що в нього вистачить власної мудрості для того, щоб обрати собі таку подругу, яка, дійсно, на всі роки їх подружнього життя стане йому надійною подругою.

І.Я: Олено Євгенівно, я пропоную зараз перейти, власне, до анкети Марселя Пруста, а потім ми ще трішечки поговоримо після неї. Отже, знак Зодіаку?

О.А: Тілець.

І.Я: Кішки чи собаки?

О.А: Ну скоріше собаки — з огляду на те, що вони звикають до людей, а кішки — до дому, до місця.

І.Я: Авангард чи класика?

О.А: Ви знаєте, якщо це стосується способу мислення, поведінки, одягу — скоріше класика і, навіть я би сказала, — консерватизм. А на роботі мені подобається застосовувати якісь новітні креативні ідеї, то там скоріше за все — авангард.

І.Я.: Блондини чи брюнети?

О.А: Ну скажемо так — якщо не вдаватися до кольору, до масті, якщо це — питання вивести в площину — «розумні» чи «красиві», то, звичайно, розумні в першу чергу.

І.Я: М’ясо чи риба?

О.А: Риба. Однозначно.

І.Я: А взагалі от Ваші гастрономічні пристрасті... Улюблена страва чи, може, фірмова Ваша страва?

О.А: Ви знаєте, риба в будь-якому вигляді: запечена, смажена. Дійсно, я її люблю. Ну от дуже люблю сири — тверді, сичужні, з пліснявою, екзотичні. Салати. Ну щоб сказати, що в мене якесь коронне... Ну, от син мій каже, що в мене коронна моя страва — це солянка.

І.Я: У Вас вистачає часу готувати?

О.А: Я намагаюсь.

І.Я: Фаст-фуд — це не Ваша фішка?

О.А: Ні.

І.Я: Шампанське чи горілка?

О.А: Я не люблю дуже такі міцні напої, то якщо такий вибір, то скоріше за все — шампанське. Хоча я дуже мало вживаю алкоголь.

І.Я: Синиця в руках чи журавель у небі?

О.А: Ну, складне питання, тому що у всіх у нас має бути мрія, мета і вона, як правило, все-таки — журавель. Ну, знаєте, як місія: кожен думає — яка в мене місія? Ну от місія — це журавель. Але на шляху до журавля є певні етапи і, мабуть, те, чим ми займаємось, кожного дня для нас всіх така алегорія, як синиця, має місце в житті.

І.Я: Дія чи споглядання?

О.А: Дія.

І.Я: Принцип чи компроміс?

О.А: Також таке питання неоднозначне, тому що от, можливо, за знаком Зодіака...

І.Я: Тілець рішучий взагалі...

О.А: ...Да. І дуже такий впертий. То, скоріше от за фактом народження, як би сказати, фізичними властивостями, це — принцип. Але все-таки і робота, і життя — вона таки корективи вносять і на якомусь етапі життєвому розумієш, що неможливо нічого вирішити, коли не йдеш на компроміс. Треба вступати в діалог, шукати, можливо, робити крок назад, повертатися, шукати компромісне рішення. Саме це і є мотивація для того, щоб вирішити питання.

І.Я: Ваше життєве кредо?

О.А: Ну, так само, як і інші питання, міняється протягом життя. Колись там , в дитинстві ще, мені дуже подобалась фраза, що «Случайность — это неосознанная необходимость». От мені здавалось, що все в житті — невипадково і навіть якщо ми...

І.Я: Ви — фаталістка?

О.А: До певної міри — так. Є якісь, ну, не будемо казати вищі сили (ну, можливо вищі сили), які ведуть нас по життю. Треба прислухатися до цих моментів. В дуже-дуже скрутні і важкі часи мого життя в мене народилась така фраза, що я приречена до успіху. І, Ви знаєте, вона мене якось виштовхнула на більш таке нормальне коло розвитку. А зараз у мене навіть на сторінці в «Однокласниках» такий слоган написаний (чи лозунг написаний), що «неможливо повернутися в майбутнє» — вибачте — «неможливо повернутися в минуле і виправити свій старт, але можна стартувати зараз і впливати на своє майбутнє».

І.Я: Ваші кумири серед історичних особистостей?

О.А: Ви знаєте, я не вважаю себе великим фахівцем в історії. Можливо, трошки Вас розчарую, ну не можу робити якісь історичні аналізи чи екскурси, дійсно, просто я скажу, що, за переконанням, мені не близькі революціонери взагалі і люди, які пов’язані з якимось терором чи деспотичними режимами. Тобто, я можу сказати, що я, скажімо, не Піночет, не Жанна д’Арк, якими б ідеалами вони не керувались.

І.Я: Де є насилля хоч у будь-якому прояві — це для Вас неприйнятне?

О.А: Да, я це заперечую. От як ми казали — компроміс. Ми маємо домовлятися, да? І будь-які там... гарібальдійці — от якими б там ідеалами вони не керувалися — це не мої герої. Скоріше за все, це люди, які знаходили все-таки шлях і йшли такими реформами, переконаннями. Ну, скажімо, Джордж Вашингтон. Ну, скажімо, наш Пилип Орлик. Ну, можливо, це Ярослав Мудрий, Столипін, люди, які находили шлях перетворень і примирення.

І.Я: Тобто, ви вважаєте, якщо брати в сенсі, наприклад, державотворення, отаких речей, глобальної політики і т.д. Не буває такої ситуації, де не можна розумним, виваженим шляхом переговорів це змінити, так?

О.А: Це стосується, до речі... питання таке класичне, ми навіть колись в школі писали твори на цю тему: «Роль особистості в історії». На моє переконання, в історії існують два типи особистостей...

І.Я: «Созидатели и разрушители», так?

О.А: Так, дійсно. І вони в якісь критичні моменти історії народжуються в країнах паралельно. На жаль, люди не дослухаються. Можливо, революціонери — вони більш яскравіші, наполегливіші і люди йдуть за ними. Але поруч є людина, яка в кінці-кінців приведе все до ладу, знайде нормальне, розумне, конструктивне рішення, запропонує якісь реформи і все-таки виведе із кризи чи країну, чи суспільство. Я думаю таким чином.

І.Я: Що б ви змінили в собі, якби мали таку можливість? Я зараз про форму, не про зміст.

О.А: Про форму? Не знаю, хай все залишається.

І.Я: Без чого ви не можете вийти з дому?

О.А: Це ж не питання. Ми всі виходимо в одязі і взутті, бо в нас же босоніж, мабуть, холодно, клімат не дозволяє, да? Ну, як всі православні, я ношу хрестик і кожного дня його одягаю. Ну, ви знаєте, я б так відповіла на це питання, я навіть не хочу, жінки, можливо б сказали — без косметики. Я собі дозволяю. Бачите, сьогодні субота...

І.Я: Я думала, що це європейський макіяж...

О.А: Можливо, і такий варіант. Без хорошого настрою. Оце така буде відповідь.

І.Я: Я тоді дозволю собі розвинути думку. Є різні рецепти створення хорошого настрою. У когось, наприклад, набір картинок, де домінують кольори йому приємні, у когось якась музика улюблена, у когось вдало вибране житло з правильною перспективою за вікном. У вас які рецепти і яким чином ви собі створюєте настрій, якщо ви прокинулись, а настрою нема, на жаль?

О.А: Немає, буває, і я згодна, що все перелічене вами, воно має місце, але в мене є, мабуть, якийсь внутрішній мотиватор. Я думаю, що не так важко кожному навчитися і знаходити правильну точку відліку, незважаючи на те, що нас чекає дуже важкий день, важкі перемови, інші якісь перипетії, все-таки подумати, як чудово, що, не зважаючи на все, зараз ми йдемо, зараз ми будемо зустрічатися. Тобто, якийсь внутрішній настрій, контрастний душ, скажімо, і це все...

Ви знаєте, тут, можливо, я не вважаю, що я маю право давати комусь поради, молоді і таке інше. Мені дуже не подобається, коли зараз пляшка пива, навіть у дитини, я вже не кажу, що у молодої людини чи дівчини. І таке враження, що наша молодь взагалі не може зробити собі нормальний оптимістичний настрій без стимулятора. Я вже відношу себе до покоління все-таки більш, ніж середнього віку. Ви знаєте, мені такі стимулятори не потрібні. От відверто, треба шукати в собі якусь мотивацію, яка спрямовує нас на оптимістичний настрій.

І.Я: Що може змусити вас розсміятися?

О.А: Ну, дуже багато. Я взагалі така усміхнена людина, я ціную гумор, я сама люблю шуткувати. Можливо, якась історія, якісь анекдоти, просто таке якесь спілкування цікаве.

І.Я: Ваші улюблені кольори?

О.А: Ви знаєте, це вже таке жіноче питання, тому що у нас кольори... Це не просто якась психологічна прив’язка, як у багатьох. Ну, взагалі є, можливо. Да, от психологи виявляють схильність до якогось кольору і це якась психологічна ознака. Ви мене зрозумійте, у нас який улюблений колір? Який нам личить. Ну, от личить червоний, фіолетовий, бордо, синій — це мої кольори улюблені.

І.Я: Ваш найстрашніший сон?

О.А: Я б вам сказала, так справа в тім, що мені не сняться сни.

І.Я.: Ви глибоко спите, міцно?

О.А: Так.

І.Я: Що для вас щастя ? Що ви вкладаєте в це слово?

О.А: Ну, оце наше буденне життя і, як я вже казала, треба відшукувати мотивації, треба радіти, тому що ми там живі, здорові, що все в порядку з нашими близькими, що от у нас є діти, в них є майбутнє і таке інше. Ну, це й складає наше щоденне щастя, по суті.

І.Я: А чого ви найбільше боїтеся?

О.А: Ви знаєте, мені не хочеться озвучувати, просто я вважаю, що слова мають властивість матеріалізуватись. Я думаю, те, що для мене, як і для всіх, звичайно, людей, є такі речі, з якими стикатися не хочеться.

І.Я: А чого ви не любите в собі? Які риси характеру?

О.А: Я дуже вперта, це відверто. І часом я намагаюся все-таки нівелювати схильністю до компромісу, який я просто в собі виховала. І іноді стримувати от такі пориви, що треба саме так, треба дослухатися людей розумних і треба шукати шляхи разом.

І.Я: Чого найбільше не любите в інших?

О.А: Ну, скажімо, одним таким словом — нав’язливості, якщо я його правильно вимовила.

І.Я: Хто із сучасників викликає у вас захват, якщо такі взагалі є?

О.А: Ну, так само, як ми казали про історичні постаті — люди, які на наших очах вже здійснили якісь перетворення в собі, в своїй державі, спрацювали на якусь перспективу, чи конструктив... Я захоплююсь Маргарет Тетчер, ну, абсолютно. Ви розумієте, от просто за той час, коли вона керувала Англією, ви подивіться, за рахунок чого Англія взагалі багато, багато століть виживала? В неї було багато колоній, практично за весь час, коли при владі була Маргарет Тетчер, вони дали свободу Арабським Еміратам, з Індією більш такі партнерські стосунки були побудовані, з Канадою, Мальдійські острови. І тим не менше, отакою жорсткою, але розумною політикою вона вивела Англію абсолютно на нові рубежі. І я захоплююсь її діяльністю, я вважаю, що це дуже цікава людина.

І.Я: Зараз весь політичний істеблішмент намагається в Лондоні купити собі апартаменти, це теж показник...

О.А: Показник , да.

І.Я: Яким є на даний момент, сьогодні, зараз у студії ваш внутрішній стан?

О.А: Знаєте, як я кажу? Оптимістичний без всяких на те причин.

І.Я: Які якості найбільше поважаєте у чоловіках?

О.А: Ну, от наступне питання там у вас буде, я так передбачаю, — а у жінок? Дуже хочеться поіронізувати і сказати: у чоловіків там, скажімо, лисина, у жінок — талія.

І.Я: Ви про фізичну форму? А про внутрішній стан?

О.А: Про внутрішній, ну, звичайно. Я дуже люблю, коли людина схильна до іронії, до самоіронії. Це ознака, мабуть, інтелекту, з такими людьми легко спілкуватися. А взагалі для всіх, без виключення — жінки, чоловіки, дуже необхідне відчуття такої, як сказати, підкажіть мені, будь ласка, порядності, відчуття команди, що тебе не підведуть. Ну, я так само намагаюся ставитись до людей.

І.Я: Хазанов колись казав, що схильність до іронії — ознака інтелекту, а до самоіронії — це ознака великого розуму.

О.А: Я не знала цієї фрази.

І.Я: Де і коли ви були, відчували себе найщасливішою?

О.А: Ну це досить особисте питання, я так вдаватися до деталей не буду, ну, скажімо, народження дитини, сина, — це велике щастя. І його перемоги десь, його успіх для мене — набагато більше щастя, ніж якісь мої перемоги особисті.

І.Я: Ваші улюблені письменники?

О.А: Відверто, давно, давно, не можу цим пишатися, але дуже велике навантаження щодо опанування якоїсь нормативно-правової літератури і весь час, який вільний є, я приділяю саме цьому увагу. Тому це не привід для пишання, звичайно, що давно не брала в руки художню літературу, але я дуже начитана з юності. І ви знаєте, я дуже вдячна своїм батькам. Колись це було, можливо, чи в 5, чи в 7 класі я дуже захоплювалась літературою, і я навіть з відчаєм їм сказала: «Боже, мені ж не вистачить життя прочитати все, що написано». І вони мені порадили: читай класику.

І.Я: Вона вічна.

О.А: Вона вічна. От класика — це і Чехов, Хемінгуей, ну, улюблений все-таки Булгаков.

І.Я: Ваш улюблений літературний герой — теж із булгаковських?

О.А: Ну, я можу професора Преображенського згадати, але, знаєте, дуже близько є така польська письменниця Іоанна Хмілевська...

І.Я: Є така...

О.А: Її героїня, вона носить те ж саме прізвище, ім’я, як і письменниця, вона себе уособлює. Мені дуже подобається ця героїня, і вона дуже близька тим, що вона іронічна, вона з такою іронією до людей, до себе. Ну, от близька вона мені за духом, і як вона до зовнішніх обставин, схильність до ризику, ну, в тих межах, які жінка може собі дозволити. То, мабуть, ця героїня може бути моєю улюбленою.

І.Я: Зараз дуже багато модних польських письменників — та ж Гретковська і чоловік-поляк, який все знає про жінок, Вишневський...

Яку музику ви слухаєте, коли у вас є час після прочитання правової літератури?

О.А: Я люблю джаз. І мені дуже подобається шансон. Але ж шансон — це ж не російський, не казематний...

І.Я: Шарль Азнавур — це теж шансон...

О.А: Так, я до цього і веду. Я люблю Патрісію Касс, Азнавура, дійсно, французький шансон, Джо Дассена, американців, це, можливо, Шаде, Шер, я вважаю, що це шансон, мені дуже подобається.

І.Я: Про що у своєму житті шкодуєте найбільше?

О.А: Не можна себе за щось засуджувати, треба бути в комфорті зі своїм внутрішнім світом. Якщо якісь помилки були, треба все-таки знаходити в собі сили перешагнути і йти далі. Тому давайте дивитися в майбутнє, але не в минуле.

І.Я: В яку епоху хотіли б ви жити?

О.А: Ну, це не право нашого вибору, тому знову ж таки треба шукати такі нормальні мотивації. Ми живемо в дуже цікаву епоху і в цю епоху є можливість для самореалізації.

І.Я: Ким ви мріяли стати в дитинстві?

О.А: Мені дуже подобалось малювати і моя перша освіта відповідає моїм мріям. Я була архітектором, я вже казала про це. Але, ви знаєте, що мені дала ця професія — це творчий підхід до всього, чим би я не займалася.

І.Я: Рейтинг власного успіху за десятибальною шкалою?

О.А: Не можу поставити. Хай це буде якби назовні, ті, хто зі мною працюють, мої колеги, друзі, близькі чи рідні, давайте залишимо це на їхній розсуд.

І.Я: Колись в Майї Плісецької журналісти запитали: «Назвіть, будь-ласка, три головних слова вашого життя». І вона, не роздумуючи ні секунди, відповіла: «Щедрін, Щедрін, Щедрін». Тому що ця людина замінила їй всесвіт. Як би ви відповіли на це запитання? Три головні слова вашого життя?

О.А: Ну, бачите в неї пов’язано, дійсно, з цим твором, з людиною, вибачте, який написав її чоловік, який написав всі головні її твори, там де вона могла реалізувати себе так, як творчу особистість. Ви знаєте, в мене в житті, дійсно, є, ну, було три людини — мами немає. А от дві людини, які — це якби такий моральний мій коридор, який я не могла в будь-яку сторону відійти від нього. Я дуже поважаю свого батька, він дуже цікава людина, в нього дуже важливий такий був і цікавий життєвий шлях, і мені довгий час, от просто в мене було таке внутрішнє відчуття, що я маю бути гідною. От я не можу там зробити щось, да, таке, щоб він мною не пишався. Це був дуже великий стимул. А потім, коли вже в мене народився син, в мене було таке відчуття, що мені хочеться для свого сина бути такою ж самою особистістю, як колись для мене був батько. Можливо, ці люди для мене і створюють такий життєвий коридор.

І.Я: Олено Євгенівно, про що б я мала вас запитати в цій студії, щоб почути натомість: ніколи, ні з ким, ні з вами, в тому числі, я про це говорити не буду. Теми-табу для вас?

О.А: Я не люблю на дуже особисті теми розмовляти. Є дистанція така певна, яку будь-яка людина, не залежно від посади, чи публічності все таки не пускає в своє особисте життя і в мене також.

І.Я: І ще маленьке запитання на останок. Ви по самовідчуттю, ви все-таки успішна жінка, посадовець і т.д., чи жінка слабка, яка піддається якимось емоціям, вразлива і т.д. Ви себе в середині якою відчуваєте?

О.А: Навіть не більше! Я себе відчуваю саме першою і, ви знаєте, так дуже недавно, скажемо, отак навіть один з чоловіків, з колег, мені поставив таке запитання: «Знаєш, в чому сила жінки»? Ну, я так от замислилась, там якісь тези формулюю, а він мені каже: «В її слабкості». Знаєте, я нічого не відповіла. Я думала, думала декілька днів, а потім вже вийшла на таку відповідь: Ні, я не буду слабкою, хай мене оточують всі сильні чоловіки. Хай намагаються бути сильніші за мене.

І.Я: Є в Ліни Костенко слова: «Жінка, — усього лиш жінка: смаглява, золота віолончель». Втім, від чоловіків, які її оточують, залежить, яку мелодію заграє ця віолончель... Мабуть, так само і в якомусь вашому професійному оточенні багато що залежить від чоловіків, але від вас точно залежить, щоб у вашій присутності вони хотіли бути стрункішими і виглядати краще. Я це свідчу: ви до цього стимулюєте.

Я нагадую, що сьогодні гостею студії радіостанції «Ваша хвиля» і інтернет-ресурсу «Полтавщина» була заступник голови облдержадміністрації Олена Євгенівна Адамович, дуже цікавий співрозмовник. Я сподіваюся, що наші слухачі, читачі отримають таке ж саме задоволення, яке отримала я сьогодні як ведуча цього ефіру.

О.А: Дякую вам.

Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

Persona grata
157