Держави має бути так мало, наскільки це можливо, і настільки багато, наскільки це необхідно

Голова ради Харківського Центру прав людини «Древо життя» Тамара Трацевич не просто цікава людина. Як громадський діяч та журналіст вона вже 10 років займається питаннями євроінтеграції.

— Пані Тамаро, яке місце в державній системі координат посідає пересічна людина, громада у нас і в розвинених європейських країнах?

— Перш ніж відповісти на це запитання, хочу порівняти керівників європейських країн і України. Надзвичайний і Повноважний посол Норвегії в Україні Олава Берстад часто користується київським метро. Резиденція короля Бельгії знаходиться у самому центрі Брюсселю, резиденція президента Литви Далі Грибаускайте теж у парку в центрі Вільнюса і охорони я не побачила ні там, ні там. Віктор Янукович живе у супердорогому «Межигір’ї», що охороняється як стратегічний військовий об’єкт, а Ангела Меркель, перша особа найвпливовішої країни Євросоюзу, мешкає у п’ятиповерхівці в Берліні поруч зі звичайними громадянами. Тому, мабуть, така відмінність між якістю життя у нас і в Європі. Це там, «за бугром», людина й громада є впливовими, з ними рахуються і коли вирішується доля прибудинкової території, як у Швейцарії, яка побила всі рекорди за кількістю місцевих референдумів, і доля країни, як у Норвегії, де їх тричі питали, чи хочуть вони стати членами ЄС. А впливовими можуть бути лише люди, котрі знають, що держава — для них, а не вони — для держави; які до чиновників ставляться як до персоналу, найнятого ними для виконання певної корисної для них роботи; люди, що мають власну гідність.

— Українські посадовці в принципі непогано засвоїли демократичну риторику й навіть знають, що таке субсидіарність, децентралізація влади і громадянське суспільство. Вони, приміром, навіть у Бюджетному кодексі прописали, що бюджети повинні формуватися знизу вгору — від сільради до державного. Але де-факто щоосені зі столиці спускаються контрольні цифри — до областей, районів, міст і сіл...

— На жаль, 313 років тому конституція Пилипа Орлика була першим у світі суспільним договором, а тепер ми «експортуємо» демократичні цінності з Європи. На щастя, в Україні вже підросло покоління народжених у незалежній Україні, з якого починається стирання геному страху, схильності до патерналізму, спричинені колективізаціями, геноцидом, голодоморами, «розстріляним Відродженням». Саме воно, усвідомлюючи небезпеку не тільки відмови, а навіть паузи, яку хоче взяти чинна влада України в євроінтеграційному процесі, зокрема підписанні у Вільнюсі вже парафованої Угоди про Асоціацію з ЄС, сьогодні стоїть на Майдані, беручи на себе відповідальність, що цілком узгоджується з принципом субсидіарності. Саме цей принцип є одним з наріжних каменів законодавства Європейського союзу і базовою вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування. В багатьох країнах це стало політичною і правовою традицією (Німеччина, Франція, Іспанія та ін.)

— Пані Тамаро, у чому ж полягає суть субсидіарності?

— Це принцип організації влади й управління з таким розподілом повноважень у державі, при якому рішення в ній приймаються на найбільш наближеному до громадян рівні. Тобто, треба надати можливість розв`язати проблему окремим індивідуумам, а якщо вони не впораються — сім`ям, по тому — громадським організаціям, місцевій громаді, регіону, державі. І тільки в разі необхідності — міжнародному співтовариству. Такі відносини коротко визначає мотто (гасло): держави має бути так мало, наскільки це можливо, і настільки багато, наскільки це необхідно. Застосування цього принципу на практиці зміцнює активність і відповідальність громадян та надає їм свободу дій. Але — і ось у чому принципова різниця — разом із делегованими повноваженнями органам усіх рівнів даються й достатні бюджети для їх реалізації.

— На принципі субсидіарності побудована Конституція Республіки Польща, вже в преамбулі якої зазначено: «встановлюємо Конституцію Республіки Польща як основний закон для держави, заснований на повазі та справедливості, на взаємодії влад, суспільному діалозі, а також на принципі субсидіарності, що зміцнює права громадян та їх об`єднань».

— Відповідно до сентенцій про суспільний діалог та принцип субсидіарності будується взаємодія між публічною адміністрацією та неурядовими організаціями Польщі та інших країн Євросоюзу. Принцип прагнення до активної участі громадського сектора в ухваленні рішень та формуванні політики ЄС записаний у Білій Книзі, документі ЄС від 25 липня 2001 року. Це сприяє такій моделі взаємостосунків між НУО та адміністраціями різних рівнів, в якій співробітництво з НУО є не питанням вибору або доброї волі, а правовим обов’язком. У європейських країнах неурядові організації допомагають державі виконувати її обов`язки перед громадянами, беручи на себе ралізацію частини публічних завдань, особливо в області соціальних прав. У Німеччині, Нідерландах або Великій Британі НУО надають, в середньому, більше 50% всіх послуг, гарантованих громадянам законом. А в Польщі законом передбачено навіть створення Ради суспільно-корисної діяльності, яку призначає міністр соціальної політики; в більшості державних органів є особа, відповідальна за співпрацю з неурядовими організаціями; діє урядова програма — Фонд Громадянських Ініціатив (ФГІ), якою передбачено виділення коштів на підтримку НУО, відібраних за конкурсом.

— Власне, й в Україні державні структури проводять подібні конкурси для НУО.

— Пані Людмило, але ж масштаби фінансування і якість співпраці не порівняти! В Україні це швидше імітація! Скільки членів Громадських рад, створених при центральних та місцевих органах влади, стверджують про те, що до них не прислухаються, їх ігнорують і ви це знаєте не гірше за мене. Утім, радує, що наше суспільство відчутно прогресує з часу Помаранчевої революції, яка, хоч і не виправдала очікувань ще почасти патерналістського суспільства, все ж стала знаком появи Нового Громадянина. Якщо у 2004 році громадським організаціям в Україні довіряло менше 10% громадян, то за результатами дослідження IFES, проведеного у вересні 2012 року, вже 61% громадян вважають, що НУО роблять вагомий внесок у розвиток і поліпшення ситуації в Україні.

— Так, нехай поступово й повільно, але наші співвітчизники усвідомлюють, що якість життя й насправді залежить від волі, відповідальності кожного, від усвідомлення себе Громадянином, а не мешканцем території, а найнятих чиновників треба привчити до підконтрольності.

Бесіду вела Людмила Кучеренко

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»