«Якби ж українським школам такі умови, як у Німеччині!»

Ірина Скрипко повернулася з волонтерської програми ще влітку, але досі перебуває під враженням своєї десятимісячної поїздки. Каже, що волонтерство дуже змінило її — не лише змогла отримати хорошу лінгвістичну практику, але й стала більш комунікабельною, відкритою й упевненою у своїх силах. А ще стала толерантніше ставитися до представників інших національностей. «Коли пізнаєш іншу культуру, інших людей, тих же турків, німців, циган, розумієш, що вони такі ж самі, як ти, їх нічого боятися», — ділиться Ірина своїми маленькими життєвими відкриттями.

Ірина Скрипко кілька років тому закінчила приватний кременчуцький виш за фахом «переклад». Трохи попрацювала у відділі міжнародних зв’язків Кременчуцького національного університету імені М.Остроградського, а потім наважилася подати документи на європейську програму з розвитку волонтерства. На десять місяців поїхала до Німеччини допомагати тамтешнім дітям. Основним мотивом для поїздки було бажання удосконалити знання німецької мови та й взагалі побачити світ.

Ірина знайшла волонтерську програму самотужки через Інтернет. «Оскільки мені не хотілося свою другу мову занехаювати, я цілеспрямовано вводила в базі даних Німеччину, — каже дівчина. — У Австрію теж можна було поїхати, але я собі облюбувала Берлін. Просто марила ним... І він не розчарував, це найкраще місто, в якому мені довелося побувати».

Програма починалася у 1 вересня минулого року. Ірина потрапила у невеличке містечко Фюрстенвальде, від якого до Берліна можна доїхати за півгодини. Завданням волонтерів було допомагати молодшим школярам під час їхнього перебування у так званому «хорті». Це щось на зразок нашої групи подовженого дня, але в більших масштабах. Школа розташовується на першому поверсі, а хорт — на другому. Діти приходять до хорту після дванадцятої години, по закінченню уроків. Тут працюють вихователі, які з дітьми малюють, щось клеять, майструють, займаються музикою, розвиваючими іграми.

— Нашим завданням було допомагати вихователям. Працювали спочатку по три години на день, а згодом по шість, — каже Ірина Скрипко.

Загалом у волонтерській програмі брали участь молоді люди з різних країн світу. Група складалася з 14 осіб, було троє українців, а решта — турки, чехи, іспанці. Спілкувалися англійською. Перший місяць були курси німецької для того, аби легко інтегруватися в мовне середовище.

Хоча для роботи з дітьми добре знання мови — не найважливіше. «Малеча тобі навіть на пальцях покаже, чого хоче», — згадує Ірина свої перші дні перебування в молодшій школі.

Що вразило волонтерку, так це рівень матеріального забезпечення шкіл і хортів: нашим би вчителям такі умови. Також німецький уряд піклується про те, аби молоде покоління росло здоровим.

— Малечу годують хорошими обідами, — розповідає Ірина, — Обов’язковими є м’ясні страви, щочетверга — риба. О дванадцятій пообідали, а через дві години — солодкий стіл. Виносимо миски з нарізаними фруктами, овочами, солодощами, морозивом. А ще до того діти й «сидорки» з собою носять... Харчування дитини в хорті обходиться батькам усього в 1 євро на день (у магазині за такі гроші можна купити лише дві хлібини або дві пляшки молока).

За майже рік волонтерства Ірина встигла об’їздити усю Німеччину, а також була в Польщі, Бельгії, Калініградській області Росії. Хотілося більше поїздити, але потрібно було трохи грошей і додому привезти.

— Нам видавали кишенькові — 330 євро на місяць, — розповідає волонтерка. — За проживання платити не треба було. На харчування ми також майже не витрачалися, бо обідали переважно у хорті. Та й інші волонтери, що працювали по різних дитячих організаціях, також розповідали, що харчувалися на роботі.

Натомість українки за рік змогли пройти по 2-3 мовних курси у Берліні (а вони недешеві, десь по 200 євро за місяць), бо їм хотілося залишитися в Німеччині, а для того, щоб вступити на навчання, треба було скласти мовний іспит. Берлін — це справжня європейська столиця з чудовою архітектурою, багатими музеями і різноманітними культурними подіями. Волонтерам вдалося побувати на кількох кінопрем’єрах світового рівня.

Їм, як людям, що займаються суспільно корисною працею, робили знижки на відвідування установ культури.
Мандрівки були також доступними завдяки так званим проїзним вихідного дня. Це коли п’ятеро студентів могли скинутися на спільний квиток і вирушити кудись в іншу федеральну землю за 5-10 євро. Таким чином Ірина побувала на батьківщині Мартіна Лютера — Віттенбергу, у Веймарі, Бремені, а також відвідала Брюссель та історичне Ватерлоо (де Наполеон зазнав нищівної поразки від Пруссії).

Стати волонтером може кожен молодий українець, якому виповнилося 18 років. Достатньо лише мати закордонний паспорт, знати англійську і мати бажання трохи віддати своїх сил для суспільно корисної праці. Нині міська Кременчуцька громадська організація «Європейський клуб» пропонує поїздки до Туреччини, Румунії та Великобританії. Поїхати за волонтерською програмою особа має право лише раз у житті. Тривалість програм — від місяця до року.

Розмовляла Юлія БИЛИНА

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»