Безкоштовна медицина у Великобританії дуже схожа на радянську

Подзвонила знайома, просить допомогти у біді. Народила недоношене, семимісячне дитя. Воно — в реанімації пологового будинку, а вона, хоч ледь тримається на ногах, бігає по всіх усюдах позичає гроші, бо щодня на ліки, катетери, крапельниці, суміші, памперси потрібно близько 300 гривень, яких у малозабезпеченої сім’ї просто немає. Тобто, дитина може померти через брак ліків, але в державі Україні це нікого не хвилює. Навіть анекдот вже є про українську медицину: якщо ви прийшли в лікарню без грошей, будьте здорові!

Надзвичайним контрастом до цієї типової української ситуації була розповідь Світлани Гриб, котра вже десять років проживає в туманному Альбіоні, про свої враження від медицини Великобританії.

— Пані Світлано, якщо коротко, то з чим її можна порівняти?

— У Великобританії така ж справді безкоштовна медицина, як була у Радянському Союзі, але оснащена й організована за кращими зразками сучасної медичної практики. Національна служба охорони здоров’я — NHS — була запроваджена ще у 1948 році тодішнім прем’єр-міністром Клементом Еттлі. Він заявив, що медицина на 100% фінансуватиметься з податків, а медичні послуги надаватимуться безкоштовно всім, хто їх потребуватиме, незалежно від статків. «Ми хочемо створити здорову націю», — амбітно заявив Еттлі, котрий не приховував намірів побудувати в Британії соціалізм. У 80-ті роки бюджет NHS постраждав від консервативного прем’єра Маргарет Тетчер, яка економила на чому тільки могла, але загалом організація зберегла вірність соціалістичним принципам. NHS залишається найбільшою державною системою охорони здоров’я у світі, нею користується понад 90% населення країни.

— Вам самій доводилося бути пацієнтом в Англії?

— Безумовно, і не один раз. І щораз я була просто приємно шокована. Якщо виникає якась проблема зі здоров’ям, то спочатку треба піти на прийом до лікаря загальної практики за місцем проживання або по-нашому, сімейного лікаря. Їх називають тут GP, скорочено від General Practitioner. Цей багатопрофільний лікар перед тим, як спрямувати вас до вузького спеціаліста, спочатку спробує вилікувати вас самостійно. До слова, навіть робоча віза на 6 місяців дає право людині звернутися за безкоштовною медичною допомогою. Лікарі вірять на слово, запитуючи місце проживання, але ніколи не вимагають паспорта чи іншого документа, бо в Англії їх не прийнято носити з собою.

— Ну і як лікує GP?

— Якщо, наприклад, звертаєшся з простою простудою, то в першу чергу порадить попити чаю з малиною, а не виписує кілограми пігулок, як це часто роблять в Україні, адже будь-які ліки — це навантаження на організм. Коли ж є необхідність у ліках, то йдеш з рецептом до аптеки.

— Чи похід в англійську аптеку такий же спустошливий для гаманця, як і в Україні?

— В аптеці за одну й ту ж вартість — 7 фунтів 10 пенсів (близько $14) — ви отримаєте й мікстуру від кашлю, й ліки на річний курс лікування від раку! І це при середній англійській зарплаті у $3650! Буває, що лікар виписує ліки, вартість яких співставна з ціною авто економічного класу, а пацієнту це коштує ті ж 7 фунтів!

— Овва! Нічого собі капіталізм!

— Ще є одна особливість лікування у GP. Якщо захворювання не складне (той же кашель чи головний біль), можна до семи днів побути вдома, а потім прийти до нього й попросити виписати лікарняний... постфактум, заднім числом. Вірять на слово, що ти хворів, а не їздив відпочивати. Втім, якщо якийсь ледацюга, якому не хочеться ходити на роботу, буде цим зловживати, то такий номер не пройде більше 2-3 разів.

— А як роботодавці ставляться до того, що співробітник хворіє?

— У контракті предбачено, що якщо працівник хворіє у рік 10-15 днів, то за ним зберігається його заробіток. Якщо ж нездужає довше, то далі лікарняний оплачує держава, але в межах мінімальної зарплати. Тож бути здоровим фінансово вигідніше.

— Світлано, а чи були ви в ситуації, коли доводилося викликати «швидку»?

— Якщо людині зовсім кепсько, то приїздить машина «швидкої допомоги» й відвозить до госпіталю. Мені ж особисто доводилося звертатися до станції «швидкої допомоги» з приводу гострого болю. Але я туди добиралася сама. Що не вельми приємно — великі черги, доводиться чекати 1-3 години. Однак, є де сісти, вода, печиво, карамельки, чай-кава. Якщо хтось на грані втрати свідомості чи не може більше терпіти біль, то таких приймають поза чергою. Лікарі дуже уважні й професійні. Після прийому не посилають до аптеки, а у пакетику безкоштовно видають ліки, потрібні на курс лікування.

— Я правильно зрозуміла, що такого розгулу самолікування, як в Україні, коли приходиш в аптеку й на всій розсуд накуповуєш які хочеш ліки, у Великобританії немає? Тільки за рецептом лікаря або лікар сам тобі дає.

— Так.

— А в стаціонарі вам доводилося лежати?

— Довелося одного разу. Прийшла зі своїм халатом, рушником, тапочками, ну так, як ідуть в українську лікарню. Це був такий конфуз! Бо на мене подивилися, мов на інопланетянку! У приймальному відділенні мені допомогли переодягтися у все одноразове — нижня білизна, піжама, тапки. Потім медсестра відвела у палату, вклала на ліжко, спитала, чи мені зручно, чи що треба. У палаті на тумбочці — печиво, чай, кава і пульт для виклику медсестри. Саме ставлення медсестричок до пацієнтів вразило найбільше: відведуть на процедури, поправлять ковдру, погладять по голові... Тобто, хворіти в Англії — одне задоволення. Буфети є на кожному поверсі клініки, причому там харчуються і пацієнти, і медперсонал. Хто не може підніматися з ліжка, тим медсестри приносять страви у палату. Коли виписують додому, то в пакетику безкоштовно дають ліки на решту курсу лікування.

— А чи платять англійці за операції?

— Ні, не платять. Але якщо операція планова, то якийсь час доводиться чекати своєї черги.

— Без сумніву, у Великобританії є й приватна медицина.

— Звісно. Наприклад, стоматологічні клініки, як правило, приватні і за відвідини дантиста пацієнт платить з власної кишені. До речі, якщо пацієнт купує за власні кошти препарати, яких немає в мережі аптек NHS (зазвичай, дорожчі), він надалі може втратити можливість лікуватися в NHS.

— Дякую за розмову.

Розмовляла Яна Калашник

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»