Ірина Івасько з Великобагачанського району стала програмістом завдяки благодійному фонду «Повір у себе»
На картині відомого художника «Постійність пам’яті» зображені дивні годинники, як метафора часу, що тече. І як головний посил есе молодої дівчини, яка вільно володіє словом, пензликом і заробляє на життя програмуванням завдяки благодійному фонду «Повір у себе».
«Пісочний годинник — так я уявляю своє життя. У момент народження він перевертається і починається відлік. Ніхто не знає, скільки в нього є часу. І з кожною секундою, що я набираю цей текст, піщинок у годиннику все менше. Тому важливо пам’ятати, що в житті немає часу для чернеток, вибір можливий лише раз», — так вважала студентка ПНТУ ім. Кондратюка Ірина Івасько на порозі вступу до магістратури. І так вважає нині.
Картина Сальвадора Далі «Постійність пам'яті»
Сьогодні їй 25 років. Ірина родом із села Поділ Великобагачанського району. Там вона закінчила середню школу. А старшу із золотою медаллю — у Полтавському обласному науковому ліцеї-інтернаті ІІ-ІІІ ступенів ім. А.С. Макаренка, що у Ковалівці.
Директор закладу недарма пропонував учням подати заявки на участь у стипендіальній програмі благодійного фонду «Повір у себе», який допомагає отримати вищу освіту талановитим дітям із сіл.
Ірині Івасько у шкільні роки подобалося відразу багато чого. І вірші писати, і малювати, й водночас брати участь у математичних і правових олімпіадах. Остаточно визначитися з професійним напрямом дівчині допомогло подружжя Іванчиків, засновників благодійного фонду «Повір у себе»:
— Спочатку дуже хвилювалася, було багато емоцій. Але під час співбесіди відчула щиру зацікавленість у своїй подальшій долі, це було несподівано. Ми розмовляли і я зрозуміла: треба спробувати опанувати спеціальність «Комп’ютерні науки» у ПНТУ ім. Кондратюка.
Ірина Івасько у ПНТУ
Вона вступила на бюджетне місце. Протягом чотирьох років благодійний фонд виплачував їй щомісячну стипендію та оплачував проживання у гуртожитку в Полтаві. Перед вступом до магістратури Ірина Івасько вдруге звернулася за допомогою до фонду: подальше навчання було платним. І завдяки «Повір у себе» вона отримала диплом не лише бакалавра, а й магістра.
— Є професії, в яких можна швидко досягти професійного піку, а потім роками тупцювати на місці. У програмуванні без нових знань і постійного самовдосконалення нічого робити. Але мені подобається вчитися, відчуваю себе на своєму місці у життя. Дякую за це відчуття моїй родині та фонду, — розповідає Ірина Івасько.
Вона радить усім школярам, які дізналися про благодійний фонд «Повір у себе», отримати свій шанс на якісну й конкурентну освіту. Адже це не просто організація.
Це певне «місце сили», де молодь може не лише отримати допомогу меценатів, а й обмінятися досвідом, знаннями, корисними контактами між собою. Для цього представники фонду час від часу збирають стипендіатів на спільні заходи.
Ірина Івасько постійно зростає професійно
Сьогодні Ірина Івасько працює програмістом у представництві однієї німецької фірми у Полтаві. У вільний час малює для душі й мріє про своє майбутнє, де їй та близьким людям цікаво жити. Власне, у неї все трапляється так, як вона написала у своєму есе перед вступом у магістратуру:
«Мені важко усвідомлювати невідворотність кожного свого вибору. Адже коли ти молодий, здається, що все ще можна буде повторити. Та я задоволена своїм вибором, задоволена професією, яку обрала. Бо не дарма говорять, що одним із критеріїв щасливого життя людини є знайти справу до душі. Для того, щоб вона працювала з інтересом та натхненням. І я дуже вдячна, що на моєму життєвому шляху трапляються люди, які підтримують мене, цінують мій вибір, допомагають повірити у себе та дають можливість стати на крок ближче до своєї мрії».
