Persona grata: Василь Голуб

[Відео було видалено]

ВЕД: Вітаю усіх! Ви слухаєте радіо «Ваша хвиля» Полтавської обласної телерадіокомпанії «Лтава». Перед мікрофоном Світлана Ісаєнко, а в ефірі щотижнева програма «Персона грата» - спільний проект радіостанції «Ваша хвиля» та Інтернет видання «Полтавщина». За традицією, у цей час ми представляємо вам знакових людей нашого краю, які, можна так сказати, стали брендом Полтавщини, тієї справи, що стала для них не просто професією, а способом життя, способом самовираження. Серед таких особистостей і мій сьогоднішній співрозмовник. Людина, яку знає більшість полтавців, і не лише, я впевнена, доволі колоритної зовнішності, завжди впізнаваний. Це – народний артист України, актор Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Гоголя Василь Григорович Голуб. Доброго вам здоров'я!

ГОЛУБ: Доброго здоров'я!

ВЕД: Василю Григоровичу, ви і наш обласний театр ім. Гоголя – це як одне ціле. Його сцені ви віддали більше 40 років свого життя творчого і особистого, звісно. Полтава, полтавський глядач для вас рідні. І зірка вашої долі зійшла теж на полтавській землі. Будь ласка, якщо можна, кілька найцікавіших, найпримітніших моментів зі своєї біографії.

ГОЛУБ: Народився я, як Гоголь писав, на хуторі біля Диканьки.

ВЕД: Та-а-ак!

ГОЛУБ: Стасі – це якраз хутірець такий…

ВЕД: … на під'їзді до Диканьки...

ГОЛУБ: … на під'їзді до Диканьки, отам я родився. Навіть не Стасі, а Стасівської сільради, село Кам'янка. Воно біля Гавронець, де Башкирцева народилася.

ВЕД: Так, історичні місця.

ГОЛУБ: Так, так.

ВЕД: Недалеко і Кочубей, і Гоголь, так що в цьому куточку я народився. Школу закінчив Стасівську. Зараз вона середня, а тоді була 8-річна і тому мені прийшлося із 8-річної десь освіту середню добувати, тому перейшов в Кротенківську школу, провчившись там рік, мої батьки списалися з сестрою моєї матері, яка жила в Західній Україні. Був район, а потім стало селище Отенія Коломийського району. Вона була там головним архітектором цього міста, а її чоловік був головою колгоспу. Вони мене взяли туди, щоб я закінчив середню освіту, отримав атестат, і отримав паспорт. Тоді з колгоспів не пускали. Дуже тяжко було вирватися, виривалися всякими пособами, хто йшов в ФЗО, хто в ремеслене училище, хто ішов на шахти або в армію…

ВЕД: … не відпускали, як кріпосні були…

ГОЛУБ: … як кріпосні , так. Дорога із Полтави на Західну Україну лягала через Київ. А там якраз був земляк наш і мій родич А.Кикоть. Якраз тоді, як то кажуть, зійшла зірка його там. Він співав у оперному театрі ім. Шевченка…

ВЕД: … в Києві…

ГОЛУБ: … київському і часто ми його чули по радіо. Тоді радіо – це було в нас… клуб був, кінопередвижка, ми 1 раз на місяць бачили кіно оте, що нам привозили…

ВЕД: … приїздили до вас…

ГОЛУБ: … приїздили, так, а вся інформація йшла через радіо. Був «Театр перед мікрофоном», гасили лампу, ми всі лягали, включали радіо і слухали оці…

ВЕД:… театралізовані вистави…

ГОЛУБ:… театралізовані вистави «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Сватання на Гончарівці», «Мартин Боруля»…

ВЕД: … класику…

ГОЛУБ: … класику. Коли я їздив через Київ, я заїздив до Андрія Івановича.

ВЕД: Напевно, чули його теж по радіо?

ГОЛУБ: По радіо чув, коли був Всесвітній фестиваль молоді в Москві, 6, він один отримав Золоту медаль за пісню «Взяв би я бандуру». Його педагог був Паторжинський І., знаменитий, він навіть хотів його усиновити. У нього було 2 доньки, а сина не було, а Андрій йому подобався і як вокаліст, і як його послідовник, як син. Він навіть хотів його усиновити і навіть своє прізвище дати. І от я ще в Стасях, був такий І.П. Коровченко у нас, учитель української літератури , який, по шкільній програмі треба було байки Глібова читати, і я читав. В Диканьці були олімпіади шкільні і я там перший раз прочитав Глібова байки…

ВЕД: …задатки були ще з дитинства…

ГОЛУБ: …мабуть, так. В Кротенківській школі, тут теж була бібліотека, Баберя, вона і зараз жива…

ВЕД: …бібліотекарка?

ГОЛУБ: Бібліотекарка, але вона очолювала драматичний гурток. Там я грав Х.Кечатого Шевченка із «Назар Стодоля». Потім коли я переїхав туди, мені там теж пощастило з педагогами. Зустрічались на моєму шляху дуже розумні люди, які не тільки вкладали в мене знання того чи іншого предмета, формували мене як людину…

ВЕД: … особистість, людські такі риси, закладали фундамент…

ГОЛУБ: … як особистість, так. І я попав до дуже хорошого викладача в Західній Україні, в Отенії. Це був мій класний керівник Гурченко В.А. Він був Герой Чехословакії, в нього було 2 ордена Зірки Червоної. Він закінчував війну як парламентер. Коли вже було підписано акт про капітуляцію, а ще в Чехословакії йшла війна. А він у партизанському загоні чехословацькому знав німецьку мову добре, був ще малою дитиною. Коли перестрілка була, кого не посилали із парламентерською місією, їх стріляли німці. Рішили оцю дитину послать, його німці не застрелять. Він з білим прапором пішов з оцим актом про капітуляцію і закінчив війну він. І оце він був у нас учителем, викладач. І видно там у нього щось було в душі. Він викладав у нас географію, класним керівником був, але видно щось було, що він теж очолив, він, не учитель української літератури, а учитель географії очолив навіть не драматичний гурток, а концертну бригаду зробив. Там і співаки були, і…

ВЕД: …музиканти…

ГОЛУБ: …музиканти, і читці. Я був як читець. Тоді Західна Україна, тільки війна закінчилась, це було 60 рр., там було дуже гостре, неспокійне життя і національне…

ВЕД: …питання…

ГОЛУБ: … і я пробував тоді читати байки Крилова, ну, зрозумів, що не треба цього читати. І перейшов знову на гумор Глазового. І в школі читав цей гумор. Потім, коли закінчив школу, вертався через Київ…

ВЕД: …так ми повертаємося до вашого дяді, який співав…

ГОЛУБ: … так, який співав, і він мені посовітував і зі мною пішов в театральний інститут, а його друг Чабаненко був ректором цього інституту. Він мене представив, що це мій племінник, що я хочу в театральний інститут ім. Карпенка-Карого…

ВЕД: … ім. Карпенка-Карого у Києві…

ГОЛУБ: … у Києві, і пішов на роботу. А Чабаненко каже: йди здавай документи і вже було питання вирішено по-моєму вступу. Ну я був комсомолець і так підійшовши до дверей прийомної комісії, я подумав: я комсомолець, поступаю по блату…

ВЕД: …це ж не по-чесному…

ГОЛУБ: … не по-чесному, поступати по блату, а шаг вже зроблений, вже знають, що я по блату. Я тоді вирішив втекти. Я втік і вернувся знову в Західну Україну, а там якраз перший експериментальний відкрився у училищі культури, відкрився відділ театральний. Готовились режисери самодіяльних театральних колективів. Здав документи туди, але здавав документи не за 11 класів, а за 8, а ті притримав собі ще. І поступив. І там теж попався мені дуже хороший педагог Г.П.Кулик. Він потім переїхав у Гадяцьке культурно-освітнє училище, закінчив тут свою кар'єру і там і похований в Гадячі. А приймав він мене. Він сам з Східної України, закінчував Дніпропетровське театральне училище, так що майже мій земляк був. І він мене підготовив за оці 3 роки до інституту. І вже через 2 роки як я поступив , мене впіймав в коридорі Биковець і каже: ви Голуб? – Так. – А де ви ділися 2 р. тому назад? Кажу: втік.

ВЕД: Ви ж майже вступили.

ГОЛУБ: Так. Я ж вас, каже… секретаря прийомної комісії мало не вигнав з роботи за вас, як вона вам могла документи віддати? Ну ото я вже третій раз поступив в театральний інститут і поступив до дуже хорошої людини, до дуже хорошого педагога - професор М.М.Карасьов. Це був учень Халатова, знаменитого тоже актора, режисера. Він більше, як Г.П.Кулик в училищі мені більше практики дав, він теорії більше. Він був теоретик. Сам на сцені він ні разу не був, але закінчив акторський факультет, потім режисерський, аспірантуру і так залишився на кафедрі.

ВЕД: Він не практик.

ГОЛУБ: Він не практик, на сцені в нього руки трусилися, весь трусився, а розказати, як це – він розказував так, що ми потім…

ВЕД: У вас це все вдавалося?

ГОЛУБ: Вдавалося, так. Дуже багато від нього почерпнув. Потім у 71 закінчив я цей інститут.

ВЕД: А я хотіла у вас запитати про тих однокурсників. Можливо, серед них є теж відомі люди, народні, заслужені артисти?

ГОЛУБ: Унікальний у нас випуск був у культосвітньому училищі Снятинському. Випуск 67 р. це був. Колесник і я поступили в театральний інститут, М.Стефюк, яка зараз лауреат Шевченківської премії, кавалер, кажеться, ордена княгині Ольги, народна артистка СССР і України , яка співала у фільмі «Наталка Полтавка».

ВЕД: Знакова людина.

ГОЛУБ: Знакова, це з цього випуску. Потім був Лапко, заслужений артист, він у Івано-Франківську працював, там уже помер, заслужений артист. Потім Іваноньків, може, знаєте, в Тернополі був знаменитий хор учителів. І він тоже заслужений діяч мистецтв. Був режисер Бабій і Макулович. Зараз я не знаю їхню долю, але всі вони заслужені діячі мистецтв . Один десь в Сумах в театрі працював, потім в Закарпатті, режисери. Потім Г. Талалай, тоже заслужена артистка, вона у Івано-Франківську. Оце такий курс, сузір'я таке, ні до цього не було, ні після цього. Оце рік якийсь. В нас було, коли я поступав в театральний інститут, то було 100 чол. на місце. А чому? Тому що училище 4-річне на 3-річний, 2 випуски вийшло, ті, хто 3 р. навчався і хто 4. І школа з 11 переходила на 10-річку. Це 4 випуски подали документи.

ВЕД: Великий конкурс був.

ГОЛУБ: Великий конкурс.

ВЕД: Ви вже сказали, що в 71 р. ви повернулися до Полтави…

ГОЛУБ: Так, і повернувся як? В мене було десь 5 запитів. Сімферопольський театр, і театр, до речі, Франко, Житомирський. В Житомирі мені навіть ключі від квартири дали. Казали, переночуй, якщо ти в нас залишишся, забирай ключі…

ВЕД: … з розпростертими руками приймали…

ГОЛУБ: Так, а чого в Полтаву, того що тут мої батьки були такі вже престарілі, мені хотілося сюди. Тягло мене у Полтаву і це. Потім головним режисером був Прокопович Б.М., а директором був Колганов. І він дружив з А.Киктем і часто приїздили вони туди. І Борис Миронович, і Колганов часто були у мого дядька. І якраз я приходжу до дядька у кімнату, дивлюся, якісь два сидять мужчини, говорять, випивають, Андрій мені наливає. І представляє, ось директор Полтавського театру, оце будущий ваш актор, якщо хочете, заберіть.

ВЕД: Пожартував так.

ГОЛУБ: Пожартував так. А Колганов, видно, хитрий, далекоглядний , каже: ні, в нас театр заповнений, немає місць. І я пішов, вийшов на сцену, дивлюсь, Колганов у залі сидить. І після цього, коли я здав цей екзамен, вернувсь знову до дядька, а тепер, каже, давай вип'ємо за актора Полтавського театру. І зразу місце знайшлося, видно, я йому сподобався. Він не хотів брати…

ВЕД: …кота в мішку…

ГОЛУБ: …кота в мішку, а хотів переконатися. Зараз ми з ним спілкуємся, він часто приїздить до Полтави, каже, я радий, що не помилився.

ВЕД: Василю Григоровичу, ви маєте спеціальність актор драмтеатру і кіно. Чому обрали саме театр і чи пробували себе у кіно, і що, на вашу думку, може дати театр і чого не дасть кіно?

ГОЛУБ: Це цікаве питання. В інституті М.М.Карасьов, він не любив кіно, він не пускав нас навіть на зйомки, не пускав. І оперети він не любив. Він каже: якщо будете погано навчатись, підете в дешеву оперетку грати. Що мені в кіно не подобається і, мабуть, всім акторам, які грають в театрі і в кіно знімаються, що вже не можна переробити того, що ти зіграв. Кожен день актор може свою помилку виправити, який грає на сцені театру. Сьогоднішній актор сьогоднішньому глядачу повинен все це донести, як то кажуть…

ВЕД: …обмін оцією інформацією…

ГОЛУБ: …обмін інформації, енергетики. Сьогодні тільки, уже завтра не буде ніколи. І я навіть коли переглядаю свої фільми, хочеться щось кинути в екран. Я себе ненавиджу, того що, який же я дурак, думаю, був тоді, хіба ж це можна таке… Отак треба було!

ВЕД: Тобто, можливо, якась нещирість відчувається чи щось таке?

ГОЛУБ: Я вже на день старіший, чи що. І це від педагога залежить: та ви ж казали вчора, що я должен отут стояти. – Я вчора був дурний, ось тут стій сьогодні. І тому кіно, воно ніколи не замінить для мене театр, тому що живе спілкування глядача із актором, мені здається…

ВЕД: …вершина, напевно, вашої професійної здібності, таланту, заразити публіку…

ГОЛУБ: …вершина, так, так, і заразити, коли у глядача мороз по спині, так, так. Кіно не можна.

ВЕД: З 1971 року Ви в театрі нашому обласному ім. Гоголя. Скажіть, які вистави грали, от пригадаємо ті роки, що ставили тоді на полтавській сцені, яких персонажів доводилось грати вам, яка тоді була публіка і взагалі, перша роль на полтавській сцені?

ГОЛУБ: От погано, що в нас і часу…

ВЕД: … часу мало…

ГОЛУБ: … а так би… Я прийшов в театр в дуже цікавий рік. В цей рік наш театр їздив в Москву на гастролі , виступали на сцені Великого театру. І разом з нами виступав Козловський. Потім тут, у Полтаві, я грав Миколу, а Козловський Петра. Дебютна роль була моя в «Страшній помсті», це по Гоголю, я грав чаклуна, батька Катерини. 20 р. пройшло і я зустрів людину, яка …

ВЕД: …була на цій виставі…

ГОЛУБ: …була на тій виставі, так. І потім коли я сказав, що це я грав, то вона злякалась мене.

ВЕД: Тобто результату того, що треба, досягли?

ГОЛУБ: Так, так. Потім «Циганка Аза» йшла, «Наталка Полтавка», були хороші актори - Конопацький, Кислякова, режисером був Б.М.Прокопович, Кашперський був, слава богу, що й зараз готує кадри для нашого театру. Були дуже цікаві гастролі: Ленінград, Калінінград, Москва, Мінськ, Красноярськ…

ВЕД: …маршрут дуже визначний і широкий…

ГОЛУБ: майже вся карта Радянського Союзу бувшого, ми там були.

ВЕД: Переглядаючи список ролей, які ви грали, зрозуміло, що ви різноплановий артист, вам під силу зіграти і комедійну роль, і трагедійну, і драматичну, але все-таки, що до вас ближче, які ролі найулюбленіші, найвдаліші, знакові, на вашу думку?

ГОЛУБ: Дуже цікаве питання і таке складне, тому що кожна роль залишила слід свій. Як би так, ближче до мене – це такі класичні українські, козацькі . Це я грав «Назар Стодоля» Х. Кичатого, потім в «Наталке Полтавке» Виборного, у «Запорожці за Дунаєм» Карася, це зараз, а починав я з Миколи «Наталки Полтавки», парубків грав таких, українських козаків. Потім у нас була така цікава вистава «Засватана невінчана», там я грав Юліана, козака. Більше трагедія чи комедія? От в «Тарасі Бульбі» я грав трагічну роль, Х. Кичатий у «Назар Стодоля», ця роль трагічна така, емоційна, і прямо емоції аж через край…

ВЕД: …виснажлива, певно, як для актора?

ГОЛУБ: Коли ти знаєш, що ти граєш, коли воно для тебе рідне, то вона не виснажує, вона тільки додає сил. Коли тебе розуміють, що ти хотів сказати, коли воно в тебе виходе. Виснажує тоді, коли ти знаєш, що ти зіграв погано, не своє і погано, і знаєш, що стидно там і глядачу. Були такі вистави, коли я грав у «Майській ночі», грав Левка.

ВЕД: Що Ганну полюбив.

ГОЛУБ: Так, так, я такий , знаєте, козак-рубака, а там треба було ліричного, такого…

ВЕД: …романтика…

ГОЛУБ: …романтика такого грати. І я поки відіграю ту роль, і тоді сиджу в театрі півгодини, щоб глядач розійшовся, щоб не зустрічаться в очі з глядачем, бо то не моє було. Отоді я заморювався.

ВЕД: Окрім акторського таланту, ви, Василю Григоровичу, маєте чудові вокальні дані. Це, як кажуть, напевно, від тата з мамою, можливо, від того дяді, який у вас був, ви розповідали. Відчувається, що ви співаєте завжди з любов'ю, якось обласкуєте пісню.

ГОЛУБ: Як не дивно, ну ні батько, ні мати не співали. Дядя оце співав, і то випадково його десь в армії почули, а так якби не посторонні люди, які почули його там, запропонували йому …

ВЕД: … спрямували так би мовити…

ГОЛУБ: … спрямували, а так би він залишився, співав би за столом де-небудь. Я коли почув голос Андрія Івановича, Гнатюка, Гмирі, Паторжинського, я себе вокалістом не вважав, аж поки я не поступив в театральний інститут. Навіть в театральний інститут, там треба було по програмі співати пісню, я її заспівав, потім там були уроки вокалу, але вони були як факультатив, можна було ходити, а можна й не ходити. І я не ходив, бо я себе не вважав взагалі співаком. Читав гумор, а співаком – це для мене була така висота недосяжна, що я , по-перше, я нот не знав, і до цього часу. А завкафедрою була Л.А.Руденко. І вона каже: Голуб, чого ти не ходиш на заняття з вокалу? – Я не співаю. – Ми, каже, взяли тебе тільки із-за твого голоса. Якщо не будеш ходити, виженемо з інституту. Я почав ходити. А педагогом по вокалу була Зінюк З.Г., яка навчалася з А.Киктьом і була в нього трошки закохана. І оце коли співаю, а вона на мене дивиться так: ой, Андрушка співа, точно Андрушка. А я куди попало співаю…

ВЕД: … тягнете…

ГОЛУБ: … тягну куди попало. З мене не було б співака, якби там акомпаніатором не була Каплан. Вона була всього-на-всього акомпаніатором. І коли захворіла Зінюк З.Г., вона каже: Вася, ти хочеш співати? Кажу: хочу. Ось тепер дай я тобі пару уроків дам. І вона мені дала пару уроків вокалу.

ВЕД: І ви зрозуміли, як треба?

ГОЛУБ: Я вже зрозумів, як треба співати. І потім ще що дуже багато для вокалу дало? Мені хор дав. Співаки-солісти роблять велику помилку, що вони не співають в хорах. Там…

ВЕД: … шліфується, напевно…

ГОЛУБ: … шліфується і слух… Був у нас Бакланов у філармонії працював, П. Бакланов, потім вів стасівський, як то кажуть, курячий, хор і я в самодіяльність пішов у хор, щоб шліфувати слух, і це, мені здається, найбільше дало. Воно мені в душу вклало. Потім оці життєві трагедії, які , в мене багато було трагедій, вони теж мені хорошу, для моєї професії, для моєї майстерності, дали велику користь. Актор, який не пережив стресів, не пережив якихсь трагедій, він не зможе її зіграти, це буде штучно.

ВЕД: Я погоджуюся, звісно. А от щодо вашого співу, я знаю, що ви як співак ще їздили багато, гастролювали?

ГОЛУБ: От якби я тільки працював в театрі, я б ніде не їздив, кроме Радянського Союзу. А так як я співав у багатьох хорах, от з хором кооперативного університету був у Польщі, там Гран-прі завоювали, привезли багато нагород, а у Канаді я був, це було товариство «Україна», і зараз є, але тоді воно мало особливу функцію. Тоді кордони були закриті, і тільки можна було через оцю спілку «Україна» попасти за кордон. Тільки ми були прогресивна спілка «Україна», а там свої були – Львів, Київ, це були націоналістичні . І не дай бог нам було туди змішатись, але я уже їздив у 89 р. , коли вже можна було спілкуватися з тими, мішатися, наприклад, з концертами…

ВЕД: …вільніше вже було…

ГОЛУБ: …вільніше вже було. Я місяць був по Канаді, була зі мною солістка із Ялтинської філармонії Н.Петренко і ми по годині, по дві тримали зал американський і канадський удвох. Нас слухали, буквально, як то кажуть, на руках носили.

ВЕД: Нагадаю, що на рідному радіо триває програма «Персона грата» і ми продовжуємо розмову із народним артистом України В.Голубом. Скажіть будь ласка, Василю Григоровичу, є якісь ролі, про які ви мріяли, а які не зіграли?

ГОЛУБ: Дуже таких багато проходе, тому що ми від режисера…

ВЕД: …залежите…

ГОЛУБ: …залежим, залежим від режисера. От режисер бачить тебе в цій ролі – і все. Доказати йому, як ти не доказуєш, це як ото кохання, ну як можна доказати, що …

ВЕД: …хтось когось любить.

ГОЛУБ: Я бачу от цього виконавця, а другого не бачу і все. Дуже я сумую за однією роллю. Тому що в мене такий експресивний, такий взривний бунтарський характер. І от у нас ішла вистава по П.Мирному «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Там Чіпка. Хорош актор грав цього Чіпку, але він дуже спокійний, він флегматичний, він такий розсудливий актор. Це ж …

ВЕД:… бомба…

ГОЛУБ: …бомба, там повинні гвіздки із сцени вискакувати. Є такі ролі, що пройшли і так жалкуєш.

ВЕД: А от на вашу думку, що найцікавіше у професії актора, що то там такий є за магніт, що знову і знову ти повертаєшся до сцени? І що вже ні за які гроші не зміниш цю професію?

ГОЛУБ: Я в дитинстві професій 20 точно поміняв. Це і міліціонером хотів бути, і пічником, бо колись пічник робив плиту і мені сподобалось, я йому помагав, думав, буду пічником.

ВЕД: Це шанована професія на селі.

ГОЛУБ: Так, і батько був у мене конюхом, я і конюхом хотів бути, а оця професія актора, вона з'єднує всі професії. Я сьогодні конюх, завтра цей, я в одній професії не задержуюсь і саме головне, що я несу відповідальність за цю професію. А так…

ВЕД: …ну, напевне те, що нема застою. Ви, як старожил нашого театру обласного імені Гоголя, переживали прихід не одного покоління акторів, - професійні побажання новій зміні у професійному сенсі і взагалі, що потрібно знати, вміти, хотіти, щоб відбутися як актору?

ГОЛУБ: Це таке складне питання. Раніше театр укомплектовувався з 2 джерел: з театрального інституту Київського і театрального інституту Харківського. Ще приєднувалось Дніпропетровське театральне училище. Люди, які знали, що таке сцена, вони вчили майстерність актора. Зараз же кадри у нас формуються із училища музичного і культосвітнього з Гадяцького і музичного Полтавського, де не викладається майстерність актора, сценічна мова…

ВЕД: … не зовсім фахово…

ГОЛУБ: … і їм важко, важко на сцені ходити, вони не знають, як себе поводити. І взагалі оцей рівень професіональності в них дуже занижений. І їм приходиться отут… а слухати ретроградів …

ВЕД: … не дуже хочеться…

ГОЛУБ: … не хочеться…

ВЕД: …зрозуміло, що таке побажання – бути професіоналом?

ГОЛУБ: Професіоналом, так.

ВЕД: Василю Григоровичу, ви у театрі майже півстоліття. Що змінилося за оцей чималий відрізок часу у ставленні до театрального мистецтва у суспільстві, чи змінився глядач, зважаючи на прогрес, на розвиток новітніх інформаційних технологій, Інтернету, яку місію несе театр нині і чи зможе він і надалі конкурувати і вижити, чи зможе далі дивувати людей?

ГОЛУБ: Коли я прийшов в театр, театр 100% заповнювався глядачем, а потім, з Москви це віяння прийшло, була така школа інтелектуального бормотанія і глядач відкинувся. І коли прийшли ТБ зали майже напівспорожніли. Зараз чомусь…

ВЕД: … нова хвиля така…

ГОЛУБ: …так, видно від перенасиченості оцим, інтернетної гадості…

ВЕД: …засмітили люди собі мізки…

ГОЛУБ: …так, хочеться чистоти…

ВЕД: …справжнього…

ГОЛУБ: … хочеться емоцій справжніх, справжнього актора бачити. І мені здається так, що в театру є майбутнє. Десь років 10 тому назад я боявся, що, мабуть, оце театр доживає останні свої дні. А тепер чомусь я …

ВЕД: … впевненість з'явилася..

ГОЛУБ: … впевненість з'явилася знову. Бо у нас бувають вистави, де наповненість зала 120%.

ВЕД: Я знаю, я ходжу часто, і знаю, що зараз дійсно затребуваний театр.

ГОЛУБ: Затребуваний і сидять на приставних кріслах, на східцях сидять. В нас є оркестр симфонічний, коли відкриваються двері в фойє і люди сидять в фойє і дивляться , розумієте, скільки. Так що… театр, мені здається…

ВЕД: … майбутнє є…

ГОЛУБ: … є, є.

ВЕД: Ви маєте багато нагород, премій, звань, але от які для вас найрідніші?

ГОЛУБ: Найрідніше, мені здається, це те, що я народний артист України. А чому? Нагороди – це таке, як то кажуть, їх дають люди, деколи й не заслужено.

ВЕД: Тобто, є частка суб'єктивізму.

ГОЛУБ: Суб'єктивізму, так. Ну, за своє звання мені не соромно. У нашому селі народилося 2 народних, до мене, народний А.Кикоть, і народний художник України В.Непийпиво. А село у нас всього навсього десь хат 20, це в нас такий…

ВЕД: … хуторець…

ГОЛУБ: … хуторець. І оце мені так хотілося бути третім народним, щоб не себе прославити…

ВЕД: … а своє село, своїх людей…

ГОЛУБ: …село моє. І, видно, Бог почув мою мрію, тому що сам я ніде не добивався , це як кажуть, Бог свідок, я до цього…

ВЕД: …не вип'ячували свій талант…

ГОЛУБ: … і не старався десь когось там задобрити чи…

ВЕД: …підмазати…

ГОЛУБ: …ні…

ВЕД: … народного артиста. В якому році получили?

ГОЛУБ: У 2006 р.

ВЕД: Для людей творчої професії дуже важливе натхнення, якісь нові враження, приводи для здивування, для захоплення. Де і з ким ви такі миттєвості хапаєте, як проводите вільний час, дозвілля?

ГОЛУБ: Дозвілля, ото в мене є батьківська хата в Стасях, вона вже була валилася, я її зремонтував…

ВЕД: … підлаштували…

ГОЛУБ: …підлаштував, там зараз у мене є і душова кабіна, і всі умови…

ВЕД: … осучаснили хатинку…

ГОЛУБ: … це так, і в мене дуже багато квітів, дерев, сам я прищіпаю. Колись я вишивкою займався, дуже хороші і штори вишивав, і в Канаді мої , і в Америке…

ВЕД: …ваші роботи вишивані?

ГОЛУБ: … мої роботи, купували тут , ну зараз погано вже …

ВЕД: …із зором…

ГОЛУБ: … зір, я зайнявся квітами. В мене квітів! Оце я там і натхнення черпаю, і емоції. І потім, я ще раз кажу, що актор повинен в усе вникати , йому должно боліти все. Я коли дивлюся оці передачі по ТБ, де несправедливо судять когось, де людина когось убила і вийшла сухою…

ВЕД: … і вийшла сухою із води…

ГОЛУБ: … я його переношу на себе, розумієте, і отам я, мені тоді хочеться виходити на сцену і кричати про це.

ВЕД: Скільки я вас знаю, бачу на сцені нашого театру, от ви справляєте враження справжнього козака: характерна зовнішність, часто бачу вас у вишиванці, ну впевнена що це не лише ж обкладинка, а й мабуть і сутність маєте такого щирого українця?

ГОЛУБ: українець я в душі, а вишиванку я надіваю тільки тоді коли потрібно…

ВЕД: …не хизуєтесь…

ГОЛУБ: …як у Верховній Раді було модно в вишиванках ходити, що це добавляє їм якось іміджу, мені імідж є в другому: в мене сцена оце є така площадка де я повинен доказувати, як я люблю Україну…

ВЕД: …як болить за неї душа, чи радієте навпаки…

ГОЛУБ: Як же я можу бути? Я родився в Диканьці, а навчався в Західній Україні, і мені оці дві України злилися…

ВЕД: …протистояння оце, що зараз є, для вас ви цього не розумієте…

ГОЛУБ: … я цього не розумію, я розумію Західну Україну, чому вона так. Я багато не згоден з тим, що говорять, що там бендеровщина. Там треба дуже багато розібратися.

ВЕД: В тонкощі ці всі.

ГОЛУБ: І тих совіти отут поперек горла, а в тих бендеровщина. Це тяжка доля нашого народу, і ті в чомусь праві, дещо в чомусь неправі, і ці. І тому болить мені доля і за Західну Україну, і за це. Так що Україна мені вся, як то кажуть.

ВЕД: Ну це видно. Скажіть будь ласка, ви вважаєте себе щасливою людиною і що ви вкладаєте в це поняття?

ГОЛУБ: Я в поняття щастя вкладаю все… Не можна їсти бутерброд з червоною ікрою, коли на смітнику сидиш. Треба все, все щоб було, - прибрати кімнату, щоб було чисто, тоді квіточку туди…

ВЕД: …останній штрих уже…

ГОЛУБ: … а якщо в грязну кімнату квіточку положити, отак я розумію щастя.

ВЕД: Все повинно бути до ладу, душа не на місці…

ГОЛУБ: … до ладу, так, так. Я не можу бути щасливим, коли бачу у переході стоїть жінка і просить милостиню. І я знаю, що вона зараз ту милостиню віднесе мордовороту якомусь, вона ж не собі просить. Оце мені болить…

ВЕД: … дратує, болить…

ГОЛУБ: … і як я можу відсторониться, я не можу. Тому як в професіональному відношенні, може, щасливий, в сімейному – не знаю, а от так, як людина - ні, мені здається, що тільки ідіоти бувають повністю щасливі. Тому що мене болить все. Мені засохла деревина – мені боляче, чого її не полили?

ВЕД: Ота небайдужість, напевно…

ГОЛУБ: … небайдужість. Люди байдужі – вони щасливі, вони вистроїли собі палаци – вони щасливі, вони відгородилися трьохметровими заборами – і вже вони не бачать , а я бачу це все.

ВЕД: Їм хороше і вони щасливі.

ГОЛУБ: Так, так.

ВЕД: Ну і наостанок, ви людина творчої професії, актори – це постійні репетиції, гастролі , нові зустрічі, знайомства, враження, ви – людина з гумором, з великим почуттям гумору, то наостанок така якась бувальщина, курйоз, як зараз модно говорити, прикол з акторського життя?

ГОЛУБ: Воно розумієте, що приколи оці , як то кажуть, в даний момент тільки актуальні, а коли їх розказуєш, так чи не так, ну й що?

ВЕД: А з чого тут сміятися?

ГОЛУБ: Ну один прикол такий я згадав. Значить, іде репетиція «Чорноморців» . І у нас один актор із акторкою співають дует. І співають, так кричать, …

ВЕД: … себе не чують…

ГОЛУБ: … себе не чують, і актор із акторкою, ми сидимо з Морусом, слухаємо і я кажу: «Морус, ти піди до нього, скажи, що тебе не чути, а я піду до неї, і в перериві я підходжу і кажу: знаєш, чути його, а тебе ні». – «Та отож, він же кричить». Морус підходить до цього актора, каже: «Тебе не чути». – «Та вона ж кричить!»

ВЕД: Перекрикує мене.

ГОЛУБ: Начинається знову репетиція, виходять вони обоє і начинають так кричати, то ж кричали, а то вже посиніли, кричать! А для нас же прикол.

ВЕД: Ваше улюблене свято, тим більше, ось зараз наближаються Травневі свята, Великдень, що найбільше ви любите?

ГОЛУБ: Свято у мене, як у актора, втратило святковий сенс…

ВЕД: … сенс святковий…

ГОЛУБ: … тому що коли люди святкують, нам треба працювати. Все життя, я 40 р. на Новий рік я вже признаний Дід Мороз…

ВЕД: … зі стажем…

ГОЛУБ:… я 40 р. …

ВЕД: …полтавці знають…

ГОЛУБ: … так що для мене Новий рік майже не існує.

ВЕД: Для вас це жнива…

ГОЛУБ: … так, а коли це все закінчилося, я просушив свій костюм, бороду розчесав, ото для мене свято, коли нема нічого: коли немає жодного дзвінка, коли я на роботі не буваю, я закриваюся…

ВЕД: … самі для себе…

ГОЛУБ: … ото для мене свято. А так майже всі свята, було для мене колись це, мій батько воював, - це День Перемоги, свято для мене дуже таке…

ВЕД: … святе…

ГОЛУБ: … святе. Воно залишилось і зараз, ну зараз воно чогось…Мабуть, так, як для мене батько розказував про революцію, мене воно …

ВЕД: … не чіпало…Ну а я хочу сказати, що ви мене дуже зачепили своїм спілкуванням, я вам вдячна за розмову з вами.

ГОЛУБ: Спасибі, що запросили.

ВЕД: Величезного вам натхнення у вашій роботі, міцного козацького здоров'я на довголіття щасливе і радісне . Слухачам радіо «Ваша хвиля» нагадаю, що гостем програми «Персона грата» був народний артист України Василь Голуб, у студії працювала Світлана Ісаєнко. На все добре і почуємося!