У Полтаві відбулася молитва за перемогу українського війська та панахида за загиблими у російсько-українській війні
Український інститут національної пам’яті та Полтавська єпархія Православної Церкви України (ПЦУ) спільно з обласним сектором Міністерства у справах ветеранів України започаткували у Полтаві щомісячне вшанування пам’яті захисників України, загиблих в російсько-українській війні.
5 березня у Свято-Успенському кафедральному соборі ПЦУ архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір спільно з капеланами єпархії та настоятелями православних храмів Полтави відслужив панахиду за воїнами, які загинули у лютому цього року, захищаючи Незалежність і територіальну цілісність. Полтавці вшанували пам’ять полеглих воїнів Українського війська (ЗСУ, НГУ, СБУ та інших структур, залучених до виконання завдань Операції об’єднаних сил) у лютому.
Як відомо, у столиці вже півтора року щомісяця Синодальний відділ військового духовенства ПЦУ та Український інститут національної пам’яті запрошують усіх охочих до храму Іоанна Богослова у Михайлівський Золотоверхий монастир на панахиду за українськими вояками, які загинули в боях за незалежність України та на молитву за перемогу українського війська. Тепер ця традиція перенеслася в регіони, географія проведення панахид розширилася.
По закінченні панахиди регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар поіменно згадав полеглих у лютому Героїв, їхні біографії, досягнення на службі та обставини загибелі.
Клавдія Ситник (Король), медик із 93 Окремої механізованої бригади «Холодний Яр», 33 роки. Уродженка Харківщини, село Зачепилівка. Загинула 1 лютого біля Новотошківського внаслідок осколкових та кульового поранення. Клавдія якраз доставляла на позиції медикаменти і потрапила під обстріл росіян. Залишилась донька, яку вона виховувала сама.
Клавдія Ситник
Максим Хітайлов, 72 окрема механізована бригада імені Чорних запорожців, 22 роки. Через своє прізвище отримав позивний «Хітмен». Максим загинув у бою за сумнозвісний спостережний пункт «Баня» на Луганщині, на схід Золотого, 18 лютого, коли російсько-окупаційні війська посунули в масований наступ. Білоцерківська бригада зайняла цей «спостережник» у «сірій зоні» в Попаснянському районі кількома місяцями раніше. Під час спроби прориву проросійські бойовики завдали масованих артилерійських ударів по тимчасовому СП перед краєм опорного пункту, на якому перебував Максим. «Одночасно із завданням ураження та під його прикриттям штурмові групи окупантів висунулись до спостережного посту у «сіру зону». Серед наших воїнів троє отримали поранення, ще двоє — контузію. Щоб дати можливість врятувати поранених і травмованих вояків, гранатометник Хітайлов залишився біля зруйнованого спостережного посту та стримував наземну атаку штормових груп противника», — розповіли у пресслужбі ООС. Прикриваючи побратимів, «Хітмен» був убитий кулею ворожого снайпера в голову. Спостережник «Баня» 72-га бригада артилерійськими ударами у відповідь зрівняла з землею. Ворогу він так і не дістався.
Максим Хітайлов
Тіло Максима залишилося в «сірій зоні». Бойовики запросили «режим тиші», щоб забрати своїх численних убитих і поранених, і разом із ними вивезли на окуповану територію й Максима. Уранці 20 лютого його тіло було передане українській стороні на мосту в районі міста Щастя. Після прощання на центральній площі Полтави бійця поховали у Вирішальному. У Максима залишилися мати і брат.
Навесні 2014 року, коли Росія незаконно анексувала Крим і розгорнула агресію проти України на Донбасі, Максим Хітайлов іще ходив до школи. Займався спортом, дуже добре вчився — у 2013-му навіть став переможцем конкурсу Міністерства освіти «Кришталева сова». «Золота дитина, дитина-сонце. Якби він пішов у 10-11-й класи, то міг би закінчити школу якщо не із золотою, то зі срібною медаллю точно. У нього був математичний склад розуму, найкращі оцінки з математики», — розповіла заступниця директора Вирішальненської школи з виховної роботи Тетяна Козачко. «А ще він був дуже активним у самодіяльності. Взагалі цей клас був дуже творчим. От була в них щедрувальна група на Василя, Максим дуже майстерно грав там Бабу Ягу. Взагалі, брав участь скрізь: треба було співати — співав, потрібно було серйозний захід підготувати — він і там, треба було перевдягтися в якогось героя — ніколи не відмовлявся», — згадує вчителька. Максим у 2017 році закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж ім. Гоголя за спеціальністю «Виготовлення тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів», після чого продовжив навчання на будівельному факультеті НУ «Полтавська політехніка» («Будівництво та цивільна інженерія»).
А в квітні 2019-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом. Побратими розповідають про Хитайлова, що він був веселим, добрим, ніколи не розкисав. «Він був позитивним хлопцем. Усім допомагав, виконував накази. Був мужнім воїном, захищав Україну заради мами і брата, постійно допомагав родині», — розповів журналістам на похороні Хітмена 20-річний Микола, який служив разом із Максимом вісім місяців, починаючи з навчального центру «Десна».
Дмитро Гринь, 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського, 27 років. Уродженець Сумщини, місто Шостка. Загинув 26 лютого унаслідок підриву на невстановленому вибуховому пристрої біля Майорська, в районі Горлівки. Дмитро отримав множинні осколкові поранення і помер уже в лікарні. Похований на кладовищі Шостки поряд зі своїми другом Антоном Хобою, «кіборгом», який загинув 26 січня.
Дмитро Гринь
Володимир Федченко, 93 окрема механізована бригада «Холодний Яр», 46 років. Уродженець Луганщини, село Нещеретове. Досвідчений воїн загинув 27 лютого від снайперського обстрілу на позиції біля Новотошківського, Попаснянський район. У нього залишилися дружина і четверо дітей: доросла донька й троє синів, двоє з яких ще вчаться у школі, а третій — студент. Похований на рідній Луганщині.
Володимир Федченко
«Ми прагнемо, передусім, віддати шану українським воїнам, що загинули у боях з російськими окупантами і проросійськими сепаратистами. А ще згуртувати громадськість довкола пам’яті про загиблих військовослужбовців, вкотре нагадати суспільству правду про російську збройну і гібридну агресію, долучити до вшанування полеглих Героїв широке коло віруючих, взагалі усіх небайдужих патріотичних мешканців Полтавщини. Також прагнемо продемонструвати військовослужбовцям шанобливе ставлення до кожного загиблого героя та засвідчити сім’ям загиблих повагу до їхньої втрати на російсько-українському фронті», — наголосив Олег Пустовгар.
