Magnum Opus: Річниця і фестивальне життя

Аж не віриться! Адже саме 7 вересня 2011 року його було засновано. Звісно, не всі учасники були з ним від самого початку і час від часу у нас з’являються нові обличчя, які хочуть творити нову поезію, влаштовувати цікаві мистецькі заходи і просто весело проводити дозвілля...

Але справжні свята попереду. Незабаром ми вирушаємо на Львівський міжнародний літературний фестиваль, де сподіваємося зустріти таких визнаних письменників як Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Шкляр, Віра Полозкова, Богдана Матіяш, Ірена Карпа, Олег Коцарев, Андрій Любка, Іван Малкович, Наталія Білоцерківець — всіх не перелічити! Часу б вистачило скрізь встигати... Зі Львову привеземо собі книги з автографами, а Вам — репортаж з перших вуст.

21-е і 22-е вересня ми проведемо на фестивалі «Йогансен-фест» у місті Харків. Плануємо там теж отримати задоволення від метрів літератури (зокрема відбудеться презентація книги скандального останнім часом Юрія Винничука) і прочитати власні твори під час мистецької акції «Скоро forte». Враження про нашу майбутню харківську подорож теж читайте в наступних статтях проекту «Magnum Opus». 

А щоб Ви не сумували за нами, доки ми будемо подорожувати, — презентуємо Вам поезії...

Колонізація Марсу 

Колись я буду знімати кіно,
І чекати на Марсі свої світанки.
Наповзатимуть гори крізь синє вікно.
Вистигатиме кава із філіжанки. 

Там повітря — це рідкість, лише під склом,
А у хмар буде зовсім інша структура.
І залипне у кадрі скелі пролом.
І горітиме неба температура. 

Довгий день, довга ніч, цей червоний атлант
Стане батьком нового нашого краю,
І перший, хто ступить сюди емігрант,
Створить Київ Новий чи Новий Огайо. 

Я зніму стрічки про світи живі,
І про те, як золотяться очі і шкіра,
Як іржавіють ноги у жовтій траві,
І ракети гублять свої шарніри. 

Я затисну у плівку останній день,
Коли вже не треба буде прощатися,
Наче спогад, її покладу до кишень,
І піду з усіма, руда, залишатися.

(Олена Маляренко)

***

Нам випала доля зустріться,
Але у валізах твій одяг.
В кишені білети на потяг.
Тебе забирає столиця.

У нас лиш світанок на морі,
Дві ночі відвертих розмов.
Ніяких угод, ні умов,
Не сонце нам сяє, а зорі.

Ми підемо проти долі,
І стулимо осені вічі.
Щоб сльози на твОїм обличчі
Були не із присмаком солі.

Вирує за вікнами злива
Краплинками нашого літа.
Ти їдеш, моя Афродіта.
Та в серці живеш. Я щасливий!

(Андрій Коновалов)

***

Твої каштанові кучері
На подушці розсипалися
Неначе сонцем замучені
Заснули з моїми пальцями

Моя кароока музика
Зараз занадто «поруч»
Разом дрімають ґудзики,
Разом серця шепочуть

Мене милував не ранок
Не крони дерев корони
На подушці розсипалися
Каштанові макарони

(Анна Єгорова)

Про те, яке значення має Бог у моєму житті...

Що по тобі зосталось?
Блювота на асфальті — так ти вималював слухнянеє небо.
У той час як діти на тій самій земельній мапі
Цідили неба віддзеркалення БЛАКИТНОЮ крейдой.

Що по тобі зосталось?
Куля в посмішці та шрами на віях,
Тепер сухих і дерев’яних, мов сироти-віти.
У той час, як Він поливає мене в надіях
Аби у місцях ТВОЄЇ бойової слави на мені вирощувать квіти.

Що по тобі зосталось?
Ноги, вивернуті через ніздрі назовні,
Внаслідок реінкарнації принципів всередині мене
У той час, як без пароля моїх власних мрій у повні
Він не дасть пройти і крізь звичайні двері.

Що по тобі зосталось?
Ейфорія від картин Стронхема,
доки ти спаював мене, заливаючи глінтвейном.
У той час як Він рентгенував у бронхах те,
що я уже давно хворію Томасом Кінкейдом.

Що по тобі зосталось?
Порізаний шпалероколір обдертих очей,
мов карантин у Луврі, мов порепані стіни.
У той час як Він відкрив безліч ночей,
світанки, вишні, сонця там,
де ти бачив лиш зелено-синє.

(Каріна Тютюнник)

Прикольчик

Ми сиділи і гралися словами у тетріс,
Видихали свою філософію у запліснявіле повітря
З ароматом кави, паперу і смажених пиріжків...
У мене з куртки стирчала пір’їна...
Він запитав: «Ти — ангел?»
Посміхнулась незграбно:
«Ні, я — курка...»

(Ірина Домненко)

дівчині, котра безбожно палить

кури мої очі,
тютюном запалюй багаття
доходь до зіниць, за ними душа чи тіло?
усі застереження зайві,
мінздрави — мертві.
гладка паперова шкіра вже обгоріла...
і фільтри тепер не врятують тебе від зради,
просто у пачці 20 шляхів
до втечі.
лишайся отут — і будеш повільно
зникати,
ходімо зі мною — і почуєш
голос малечі.
так починаються
війни за владу мозку,
так закінчаться всі революції волі.
вміст нікотину в думках
не пишуть на пачках.
вічність не зберігає
навіть речей із воску.

(Роман Повзик)