«Persona grata»: Олексій Чепурко

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами на радіостанції «Ваша хвиля» в проекті «Персона грата». В проекті, в який ми запрошуємо людей відомих, медійних, або людей, які нас ситуативно чимось здивували і ми хочемо у них про щось докладніше розпитати. Або людей з активною громадянською позицією, яка в наш час тотальної інертності завжди приємно дивує. Власне, ви вже зрозуміли, що це якраз підводка до появи сьогоднішнього гостя, тому що сьогодні у нашій студії поряд зі мною — лідер обласної молодіжної громадської організації «Молоді Регіони» Олексій Чепурко. Доброго ранку вам!

ЧЕПУРКО: Доброго здоров’я!

ВЕД: Олексію, з вашого дозволу, зважаючи на ваш вік, не буду вам говорити Олексію Григоровичу. Споглядаючи наше сьогодення, наших співвітчизників, яких, мабуть, просто дістали постійні політичні вирування (в які у нас, традиційно, втягується увесь електорат, а потім розчаровується і байдужіє), приємно дивуюсь не байдужим людям. От коли говорять: а тобі що, більше всіх треба? — я завжди розумію, що це говорять люди, яким, окрім своєї сорочки, в принципі, в житті багато не треба. Я так розумію, ви — з іншої категорії, про це ми трохи пізніше поговоримо. Ви полтавець?

ЧЕПУРКО: Я проживаю останні 10 р. в Полтаві, а взагалі я сам з Кобеляцького району.

ВЕД: Закінчили школу в Кобеляцькому районі і вирішили вступати до Полтави?

ЧЕПУРКО: І вступив до Полтавської ДАА, успішно її закінчив, став дипломованим інженером-механіком с/г, але так в житті склалося, що я в с/г не працював. Зараз я займаюсь підприємницькою діяльністю ну і, паралельно з цим, займаюсь громадською діяльністю.

ВЕД: Підприємницька діяльність не пов’язана із с/г?

ЧЕПУРКО: Ні, підприємницька діяльність не пов’язана.

ВЕД: Що було відправною точкою для того, щоб ви прийняли рішення, що вам обов’язково в житті обов’язково потрібна ще й громадська робота?

ЧЕПУРКО: Це, мабуть, ще в мене генетично закладено, мої батьки теж так активно долучаються до громадського життя. А взагалі от останнім часом 2 р. я займаюсь молодіжною організацією і я зрозумів, що у нас дуже таки активна молодь. Просто іноді ми плутаємо, збиваємо в кучу політичну діяльність і просто активну громадську діяльність. Багато в нас молодих людей, які не хочуть займатись політикою, вони хочуть займатись, допомагати прибирати вулиці, вони хочуть допомагати дітям-сиротам в інтернатах, вони хочуть працювати з людьми з обмеженими можливостями. Тобто це не завжди в обов’язковому порядку партійні прапори, лозунги і т.ін. Просто активна громадська позиція. Мені це подобається, це моє, тому я згуртував навколо себе людей, моїх однодумців, і ми рухаємось з ними в одному напрямку.

ВЕД: Я знаю, що в активному списку вашої громадської організації є ще така робота, як спілкування з людьми, які знаходяться в геріатричному закладі?

ЧЕПУРКО: Так.

ВЕД: Що саме ви робите?

ЧЕПУРКО: Знаєте, є люди, яким не обов’язково принести щось матеріальне, тобто, не якісь там гроші чим якісь інші речі. А для них головне — це розмова, для них головне — підтримка, для них головне — показати цій людині , що вона не один-на-один зі своїми проблемами, а ти готовий, ти можеш допомогти. Не завжди нам вдається вирішити всі проблеми, які стоять там перед різними категоріями людей, але ми намагаємось в силу тих своїх можливостей завжди допомагати, завжди йти назустріч тим людям, які потребують допомоги молодих людей.

ВЕД: А з чого взагалі у вашому особистому житті починалася громадська робота? Не з «Молодих регіонів»?

ЧЕПУРКО: Це всеукраїнська молодіжна організація, вона існує вже 10 р. і до того, як я очолив обласну організацію, вона була в Полтаві, але не так активно працювали тоді. Але от 2 р. назад я очолив цю організацію і ми потихеньку, потихеньку, за підтримки партійного нашого керівництва, змогли вести активну громадську позицію.

ВЕД: А до цієї громадської організації ви десь займались волонтерством, якимись іншими програмами?

ЧЕПУРКО: Організовано ні. Я час від часу приймав участь в різних волонтерських заходах або просто як підприємець допомагав. Часто їжджу в машині і на різних хвилях ФМ є то «Хвилинка добра», то є такі речі, коли говорять і дають координати людей, яким потрібна допомога. От в таких ситуаціях допомагав, в переважній більшості це було саме так. Потім я зрозумів, що можна не лише на цьому зупинятися, а організувати більше людей біля себе і тим самим приносити більше користі.

ВЕД: Найяскравіші акції, що ви провели, які вам самому найбільше запам’яталися?

ЧЕПУРКО: Ну в нас молодіжна організація, тому є в нас декілька основних напрямків і один із основних напрямків — це залучення молоді до активного способу життя, до фізичного... до спортивних різних змагань. І ми практично кожен місяць проводимо якісь турніри, залучаємо молодих людей до різних спортивних турнірів, щоб все ж таки якось витягти їх з барів, ресторанів, трішки від пляшки пива, а взагалі щоб людина могла більш-менш якось і порухатись, і приємно провести час. А що стосується таких... знаєте, це, мабуть, завжди, в нас кожна людина, коли бачить дитину, яка хвора і потребує допомоги, мабуть, кожну нормальну людину це чіпає за душу. І самим таким останнім — ми були в Полтавській обласній дитячій лікарні, в онковідділенні, у нас діє програма, ми їздимо по дитячих садочках і просто на вулиці з дітьми працюємо, з ростовими ляльками — Маша і Ведмідь. Ми переговорили з керівництвом дитячої лікарні, вони нас запросили. Ми приїхали до них і спілкувалися, гралися. Є діти там, які не можуть активно рухатись, ми більше з ними говорили, то от саме цей захід, саме ця остання акція, вона найбільше запам’яталася. Коли ти бачиш цих дітей і розумієш, що ти не можеш, прийшовши до них, там не випромінювати радість. Ти повинен прийти до них веселим, ти повинен їх підтримати, ти повинен їм показати, що буде в них все добре, що вони обов’язково подолають цю хворобу. Хоча, може, там десь в душі ти думаєш по-іншому, але все рівно ти повинен їх в цьому переконати. Саме такі заходи найбільше запам’ятовуються.

ВЕД: У вас двоє малих дітей, ви щасливий батько...

ЧЕПУРКО: Да, в мене дві дівчинки, одній 7 р., іншій ось недавно виповнився рік.

ВЕД: Кажуть, критикувати молодь, — це зразу ж маркувати свій вік. Тому, принаймні я, намагаюсь не критикувати (щоб не попалитися, як каже молодь). Яким би ви хотіли бачити суспільство, в якому вашим дітям було б комфортно жити. Зараз і коли виростуть?

ЧЕПУРКО: Знаєте, я останнім часом багато спілкуюсь з молодими людьми, причому, з різними людьми, з різним ступенем виховання. І коли говорять про те, що у нас молодь, можливо, якась не така, я завжди у цих людей питаю, переважно це говорять люди старшого віку, люди, які в силу свого життєвого досвіду, як завжди, повчають молодших. Я завжди в них питаю: а хто виховував цю молодь? Тобто, ми маємо ту молодь, яку виховали. І наша основна задача зараз — працювати, не відкидаючи вже цих дорослих молодих людей, з нашим підростаючим поколінням, починаючи з дитячого садка, і з школами, щоб, найголовніше, в кожної, не тільки молодої людини, саме головне — щоб у кожної людини в душі було почуття поваги до старших, було почуття любові до своєї держави, в якій живеш, до того міста, в якому ти ростеш. І, безперечно, я дивлюсь на нашу сьогоднішню молодь, я можу увечері пройтися і подивитись в центральних парках нашого міста, коли молодь не завжди, скажемо так, відпочиває як би мені хотілось і подобалось. Я розумію, що я своїх дітей в так звану «золоту клітку» не посаджу і не буду їх тримати вдома. Рано чи пізно вони вийдуть на цю саму вулицю, але з самого малку, з сидячого садка, зі школи, я намагаюсь їм донести ті цінності, які в свій час донесли мої батьки мені. Тому я маю надію, що все ж таки мої діти будуть мене радувати. Завжди мені моя мама говорить, що найбільшим для неї щастям в житті є, коли її радують її діти. В мене є ще менший брат і от коли ми з нею говоримо, говорить, от все, там якісь інші речі відходять на другий план, коли ти розумієш, що ті діти, в яких ти щось вкладав, всю душу, всю любов, всі свої знання, от вони тебе радують і вони, дійсно, приносять користь не тільки собі, а й суспільству загалом.

В мене дочка старша навчається в звичайній школі, я її принципово не захотів віддавати ні в які гімназії, вона навчається серед звичайних дітей, вона звичайна дитина і саме головне, щоб вона зрозуміла, що тільки в колективі, нормальному колективі, з нормальними друзями в цьому життя взагалі можна чогось досягти. Тому що знаєте, в нас багато зараз молодих людей думають, що якщо у його батьків є багато грошей, то в принципі, в нього автоматично життя відбулося.. Все вирішать гроші батьків. В переважній більшості це все закінчується ...

ВЕД: ... особистим крахом, як мінімум...

ЧЕПУРКО: ... як мінімум.

ВЕД: Олексію, ви сказали, що ваша мама гордиться найбільше, коли у дітей її все складається. А які принципи в сім’ї були закладені, які навіть з часом не втрачають своєї цінності?

ЧЕПУРКО: Справа в тому, що так в житті в мене склалося, я з 8 р. виховуюсь однією мамою, в мене батько загинув. І іноді от, коли ми з нею спілкуємось, вона говорить, що, можливо, треба було більше мені вкладати якихось таких не жорстоких, а жорсткіших речей, щоб мені було простіше в цьому житті пробивати собі шлях. Але я вдячний мамі за те, що вона мене виховала саме таким, який я є. І от по життю я іду з тією позицією, що все, що не відбувається, мабуть, все ж таки відбувається на краще. І навіть якщо якісь там життєві обставини колись таким чи іншим чином, то на все воля Божа і я думаю, що там зверху так було потрібно. Що стосується громадської активної роботи, то в мене мама пропрацювала майже 30 р. директором школи. А зараз... ми довго з нею говорили, я навіть прохав залишити, в неї вже, в принципі, пенсійний вік, вона може піти на пенсію і спокійно із внуками відпочивати, але, незважаючи на мої прохання, вона була обрана головою сільської ради в тому селі, де вона живе, і вона знову ж таки продовжує вести активну громадську позицію. Але я розумію, що це їй потрібно. Вона активна, я розумію, як тільки вона сяде і буде займатися тільки сімейними справами, хоча внуки там такі, що вони не дадуть їй спокійно посидіти, але все-рівно, я бачу, що це їй подобається, якщо їй подобається... Ви ж розумієте, — сільський голова, немає робочого графіку з 8 там до 5. До неї приїжджають і рано-вранці , і пізно ввечері і йдуть люди з своїми проблемами постійно, не тільки на роботу, а й, вона така людина, яка не може відмовити, і вона ото так все через себе пропускає.

ВЕД: Окрім сім’ї, були у вашому житті учителі з великої літери, які, можливо, не буквально навчили читати, писати, а, можливо, особистим прикладом, разовою якоюсь акцією, щось зробили для того, щоб ви сьогодні були саме тим, ким ви є, вплинули на ваше формування як особистості?

ЧЕПУРКО: Так щоб кардинально вплинули... Ну, скоріш за все, коли я закінчував навчання у вузі, ну так ми і до цього спілкувалися, є товариш батька мого, ми коли я навчався спілкувались, і коли я закінчив вуз, він запросив до себе на роботу, якось так склалось, що він мене веде по життю. Іноді там вже коли, мені зараз 32 і я вже так думаю, що я вже багато чого знаю, багато чого вмію, то іноді він там іноді говорить, що я вже став, як то кажуть в народі, став грамотним, іноді. Але я вдячний долі, що в мене є така людина, яка мені допомагає і іноді, знаєте, навіть простіше, коли ти розумієш, що в тебе за спиною є людина, яка може скоригувати трішки там, якщо навіть ти помилився, то іноді це простіше. Хоча іноді це, навпаки, трішки розслабляє.

Все рівно от якось так в житті склалося, що ніхто нічого просто так мені не дає. То якщо ти заробив, якщо ти зробив — будь ласка, ні — ти повинен розуміти, що, як то кажуть, під лежачий камінь вода не тече, тобто, тільки рух вперед, тільки активний рух може тобі дозволити якихось досягти і матеріальних благ, і якогось статусу в суспільстві.

ВЕД: Коли випадає вільна хвилина між оцими двома іпостасями: заробітками засобів до існування і громадською роботою, як ви її проводите?

ЧЕПУРКО: Вільної хвилини практично немає. Коли займався просто підприємницькою діяльністю, дома був мало, а зараз я додому приїжджаю вже тоді, коли діти практично сплять. Для мене дуже важливо з дітьми провести хоч півгодини-годину. Там 11 година, а я ще не дома, я тільки їду, в 11 год. вечора ти розумієш, що ти ще не обідав, є різні такі речі. І коли приїжджаєш додому, там з дітьми спілкуєшся, береш на руки, говориш, тоді розумієш: так, в тебе діти, тобі треба в цьому житті щось досягти, щоб заробити, щоб у дітей, якщо так станеться у житті, що у дітей не буде можливості фінансово себе якось забезпечити, житлом і всім іншим, от зараз поки є можливість, поки здоровий, це все зробить. І знову таки, набираєшся цієї енергії, в 7 год. ранку встав і — пішов далі.

Коли є можливість — це футбол, я і подивитись люблю, і пограти люблю. В організації в нас є 1 день на тиждень, коли ми намагаємось зібратись і активно побігать трошки, пограть в футбол.

ВЕД: Тепер про їжу, тільки не матеріальну, а про духовну. Якщо хочеться щось почитати, до яких книжок тягнеться, насамперед, рука?

ЧЕПУРКО: Знаєте, от з цим у мене проблема. Я розумію, що це необхідність, але в свій час захоплювався там різними — фантастикою, отакими напрямками, зрозумів, що це не зовсім те. Зараз я вам відверто скажу, що 2 р. я книжку в руки не брав. Не скажу, що це, скажем так, добре, але я розумію, що це потрібно і в мене друзі на день народження в минулому році подарували електронну книгу з таким, я ж так розумію, підтекстом своєрідним. Говорять: закачаєш і будеш там в машині , ти постійно їздиш, водій за кермом, а ти будеш читати. Пару раз я спробував, телефон задзвонив, і все це закінчилось. Можливо, якби телефонів 3 штуки не було, якось було б простіше. Да, але на сьогоднішній день — це той такий мій ... ну я думаю, що я буду в цьому напрямку працювати ...

ВЕД: Із знакових особистостей — історичних, політичних, будь-якого періоду, будь-якого часу, — хто викликає у вас повагу, кого б хотіли наслідувати?

ЧЕПУРКО: Ви знаєте, немає однієї такої конкретної людини. Є просто різні люди, в яких мені подобаються ті чи інші якості. І це люди як сьогодення, так і люди, які, скажемо так, вирішували історію і нашої країни, і взагалі. Мушу вам сказати, що мені подобався наш видатний актор, нині вже покійний, на превеликий жаль, Ступка. Це людина, яка, от коли він знявся, не остання картина, а така остання відома картина, про Тараса Бульбу. Багато критики було на його адресу саме тут, в Україні, що ця картина трішки була ...

Я бачив одне його інтерв’ю, в якому він казав, що я хоч таким чином намагався звернути увагу світу на Україну. Тобто, це реклама, соціальна реклама про історію нашої держави. Тобто, ця людина, остання людина, яка мені , як то кажуть, запала, яку я, коли ми його втратили, то якось знаєте...

ВЕД: От ви відчули, що ви особисто також цю людину втратили?

ЧЕПУРКО: Да, навіть не знаючи його особисто, і не будучи його таким, знаєте, 100% фанатом, знаючи лише його повністю біографію...

ВЕД: Кажуть, що люди з часом, з роками, так як і зуби, втрачають певну частину своїх ілюзій житейських. Ви ще досить молода людина, але ви вже степ-бай-степ підходите до віку Христа, тому я вас хочу запитати: на цьому життєвому відрізку з якими ілюзіями вам вже довелося розпрощатися?

ЧЕПУРКО: Слава Богу, в мене ще не було таких великих розчарувань, таких масштабних, які б сказали, що я там якось ... довелося мені змінити якийсь свій життєвий курс. Але от з віком приходить розуміння того, що одна людина... От я завжди думав, що достатньо волі однієї людини, щоб змінити там десь якусь ситуацію на краще і в державі, і в місті, і в селі. Тобто, є очільник міста, то достатньо його однієї волі і він все змінить на краще. То з роками ти розумієш, що все ж таки от команда, люди, які навколо тебе, — це дуже важлива така річ, яка допомагає вирішувати ті чи інші питання. Якщо ти, скажем так, займаєш якусь посаду чи займаєшся якимсь одним питанням окремим, якщо ти один, то однієї твоєї волі буде мало.

ВЕД: «Короля играет свита».

ЧЕПУРКО: Так, і от якось, коли було 20, я думав: та ні, достатньо того, що я цього хочу і ... то якось з віком ти розумієш, що ... Ну і друзі, друзі, люди, які , знаєте, яким не потрібно нічого говорити, а достатньо іноді , пояснювати, достатньо просто два слова сказати і люди розуміють, чого тобі треба і яка допомога тобі потрібна, і від тебе чекають відповіді такої ж. І, слава Богу, як то кажуть, є у мене друзі, на яких я можу розраховувати... Найбільше мені б не хотілось розчаруватись в тих людях, яким я повірив, які біля мене.

ВЕД: Олексію, все одно не вийде, щоб ми зовсім про політику не говорили, але я буду намагатися говорити не буквально про якісь там певні політичні сили, а про політику на загал з людиною, яка так чи інакше має дотичне відношення до неї. Я в нашому ефірі дуже часто ставлю питання людям, які до політики хоч якось мають відношення: якою могла би бути, на їхню думку, українська національна ідея, яка б спрацювала нарешті?

ЧЕПУРКО: Я думаю, що, і в нас ментально так склалось, от наші люди, вони ... Звичайно, ми дуже відрізняємось від наших східних сусідів, де там потрібна сильна рука, і наше населення, наші люди, вони таки більше тяготіють до Європи і до європейських цінностей.

Знову ж таки, є різні в нас люди, але от мені здається, що переважна більшість з них — це люди, яким подобається свобода, яким подобається, як то кажуть, воля, які хочуть самі щось вирішувати, самі щось робити. Але, на превеликий жаль, останнім часом в нас багато чого говорилось про демократію, про рух до Європи, про якісь там європейські цінності, а нічого не робилось. І от останнім часом, коли ми почали підписувати угоди про асоціацію і т. ін., то пішов якийсь рух. Можливо, він не завжди такий, який би нам хотілось, але ми повинні розуміти, що європейцям потрібні надійні партнери, європейцям потрібна сильна і фінансово стабільна Україна. Тому національна ідея, я думаю, що повинна бути от — економічний розвиток нашої держави. Ми нічим не гірші від Китаю, від цих всіх азіатських тигрів і т. ін. Думаю, що українцям треба ставати до роботи і більше працювати, менше зважати на якісь там політичні ці всі моменти, коли, ну в переважній більшості, наші опозиційні сили, вони просто критикують і займаються популізмом. Всі ми прекрасно розуміємо, що економічний стан в державі зараз не дозволяє, наприклад, підняти середню заробітну плату там до 10 тис. грн. Ну є люди, які виходять, і це говорять, навіть не задумуючись, вони просто говорять і все. Тому я переконаний, що треба переставати от говорити, а ставати до діла і кожен, кожен десь на своїй ділянці — в когось свій бізнес, хтось — державний службовець, хтось в освіті, хтось в медицині... І от кожен на своєму участку роботи повинен працювати якісніше, повинен працювати більше і від того, я думаю, ми обов’язково виграємо.

ВЕД: Тенденція останніх років спостерігається така, що спонукає і на цих виборах, зокрема, молодь виступати з гаслами: сховай бабусин паспорт! Свою позицію молодь пояснює так: чому бабусі повинні вирішити за нас наше завтра? Бабусі традиційно — найвідповідальніший електорат, який, не зважаючи на черги на дільницях, прийде, відстоїть і проголосує. Проголосує. Це вже інша справа — за кого. Але ж, ну, ми знаємо, всі дорослі, свідомі, за що можуть проголосувати бабусі. За якесь там добре слово, матеріальний зиск, ще щось таке, і молодь не хоче, щоб сьогодні зробили вибір за їхнє завтра. Як з цим бути?

ЧЕПУРКО: Ну, я хочу вам сказать, що, по-перше, ми повинні поважати вибір любої людини, любого виборця, чи це бабуся, яка буде голосувати за якісь там речі, про які ми зараз говоримо, чи молода людина, яка буде голосувати тільки за те... От ми іноді спілкуємось, говорить: он він спортсмен, мені подобається спорт і я... Тобто, я хочу сказати, що кожна молода людина повинна ставитись до виборів відповідально. В суспільстві повинні пояснювати ту відповідальність, яку несе кожен виборець, приходячи на виборчу дільницю, коли він бере в руки бюлетень і ставить галочку проти того чи іншого кандидата. Кожен повинен розуміти, що саме від нього залежить майбутнє тієї держави, і того міста, того села, де він проживає. Тобто, коли говорять: та ми не підемо на вибори, тому, що від нас нічого не залежить. Це неправда. Не залежить від одного, коли не 1, а 10, а не 10, а 100, тисяча і далі пішли, то тоді це, дійсно, та цифра, яка може вирішити те чи інше питання. Що стосується молодих людей, знову ж таки, вони є різні. Є люди, які аналізують, які обговорюють, які питають. Багато таких, знаєте, суперечливих є зараз моментів і в тій політичній силі, в якій я находжусь. Приходять молоді люди і просто питають: а чому от так, отак і отак? Намагаєшся пояснювати їм, переконувати, десь просто пояснюєш, не переконуючи, от бачу — він просто прийшов запитати, його не треба переконувати, він там десь сам дійде до тих чи інших висновків. Але, знову ж таки, кожен виборець повинен для себе зробити вибір. Не сидіти вдома і — моя хата скраю, або: та я нічого не вирішую. Це неправильна позиція. Навіть якщо вам ніхто не подобається. Навіть якщо ви там не знайшли нікого, тоді треба йти за принципом: хто? Як то кажуть, береш ручку, листочок і пишеш, хто там от зовсім не подобається, хто трішки менше.

ВЕД: Від кого менше шкоди...

ЧЕПУРКО: Да, від кого менше шкоди. А коли починає там по якихось там фізичних даних, інших — «она красивая, а он умний», ну, це не зовсім... Тому, можливо, не всі молоді люди там якось в політиці вони там відслідковують, але ж ми живемо, ми бачимо ті проблеми, і бачимо тих людей, які їх вирішують або не вирішують, тому, знову ж таки переконаний, що кожен повинен, не тільки молода людина, а кожен виборець повинен прийти в день голосування і прийти, зробити свій вибір.

ВЕД: Добре, давайте тепер далі від політики, тому що добігає кінця наш ефірний час. Ким ви мріяли стати в дитинстві, зовсім юному, рожевому?

ЧЕПУРКО: В юному і рожевому мріяв стати міліціонером. Хотів стати міліціонером, ну, скоріш за все, це від впливу якихсь таких фільмів і отакого, тоді , коли це більш-менш свідомий вік, а це було 88-90, тоді ще був Радянський Союз, міліція так якось... хотів. Потім був час, коли традиційно хотів стать космонавтом. А потім, оскільки я з села сам, то якось от хотів працювати для села.

ВЕД: Я знову ж таки повторюся, ви ще молодий дуже, але все одно на 32 р. у вас доволі такий активний послужний список того, чого вдалося запланувати вже, досягти. На даному життєвому етапі за 10-бальною шкалою свій життєвий успіх у скільки б ви балів оцінили?

ЧЕПУРКО: Знову ж таки, знаєте, дивлячись із ким порівнювати. Я іноді дивлюсь на людей, які в 30 р. стали, ну скажем так, фінансово набагато вище і займають там рядки в якихось популярних журналах. Я думаю, що по 10-бальній, десь на 6,можливо, на 7.

ВЕД: Ви собі люфт залишаєте?

ЧЕПУРКО: Для розвитку.

ВЕД: Традиційно наприкінці нашої передачі я прошу гостя розповісти пристойний, форматний анекдот або улюблену притчу.

ЧЕПУРКО: Можу розповісти притчу, але я, мабуть, не буду цього робити, оскільки все, про що б я не сказав зараз, можна буде перевести на якийсь політичний лад або на якісь там мої повчання...

ВЕД: А ви не думайте про це, оскільки це вже не ваші проблеми, а тих, хто захоче перевести. Що б ви не розповіли, для того, хто хоче, як в анекдоті, побачити в цьому автомат Калашникова, це буде саме автоматом Калашникова.

ЧЕПУРКО: Ну я тоді вам скажу, знаєте, коли приїжджаєш додому втомлений, не хочеться нічого, хочеться тільки лягти і відпочивати, приходить до мене моя старша донька, її зовуть Настя, і вона, якщо її не зупинити, буде годинами задавати різні питання. І вона колись підійшла до мене ввечері і запитала: папа, а нащо я тобі? Ну от навіщо я тобі? І зразу, як вона мене це запитала, знаєте, я не зміг так чітко сформулювати, щоб дати їй відповідь на це питання. Я їй почав розказувати, що вона — частина мене, що вона моя надія, моє майбутнє, я їй це все розказую, я бачу, що вона на її вік, їй 7 років, вона не зовсім розуміє. А потім я їй сказав: «Ти — моя донька, я тебе люблю, я хочу, щоб ти добре навчалася в школі, щоб ти закінчила вуз, щоб в тебе була добра робота, щоб у мене були внуки». І от коли я їй таку логічну цепочку вибудував, вона все зрозуміла. Тому я хочу сказать, що кожна людина, яка в цьому житті щось хоче зробити, щось хоче там поміняти, комусь хоче допомогти, перш за все повинна для себе вибудувала оцей ланцюжок. Зрозумілий алгоритм дій. Я переконаний, що в кожної людини це повинно бути — дитячий садок, школа, перше робоче місце, якась обов’язково громадська позиція, громадська робота, і от кожна людина повинна мати для себе таку от лінію чітку. Щоб ми не перетворювались на якихось тимчасових, знаєте, таких тимчасових в цьому великому світі, а щоб все-таки кожен з нас залишив якийсь хоч невеличкий слід.

ВЕД: Я вам дякую. Нагадую, що гостем сьогоднішнього ефіру був не тимчасовий персонаж у цьому світі, а лідер обласної молодіжної громадської організації «Молоді регіони» , успішний підприємець Олексій Чепурко.

ЧЕПУРКО: Дякую, що запросили.

ВЕД: Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами. Почуємося за тиждень, а зараз я передаю віртуальне ефірне кермо моїм колегам. На все добре!