Водій «Полтававодоканалу», учасник АТО Сергій Янко: «Треба ж комусь боронити рідну землю»
Водій «Полтававодоканалу» Сергій Янко у 2015-му пішов добровольцем в АТО. На передовій відслужив рік і два тижні, але говорить, що якщо б час повернувся назад, знову відправився би захищати кордони України.
До війни Сергій Янко працював на підприємстві «Полтававодоканал» дев’ять років. У березні 2015-го мобілізувався на фронт у 93-ту бригаду. У підпорядкуванні в нього було 34 бійці з різних міст України:
— Служив на Донеччині: у Тоненькому, у Пісках. Спочатку був заступником командира взводу. Через чотири місяці прийняв на себе командування. Їздили з хлопцями також воювати в Авдіївку і в Мар’янку.
Спочатку відчуття страху було звичним на передовій, але згодом звик, згадує чоловік:
— Бувало таке, що і по 14 годин продовжувався обстріл з «градів». А коли вилазиш із бліндажа, відчуваєш скрізь запах пороху, і земля навколо труситься. Люди, навіть ті, хто не вірив у Бога, починали молитися.
Колишній воїн АТО Сергій Янко
У бригаді, в якій служив Сергій Янко, було 380 чоловік. 50 з них загинули у 2015-му.
— З мого лише взводу двоє не повернулися додому. А ще був один перебіжчик, який втік до ворогів.
З Сергієм служили бійці різного віку. Найстаршому було — 56 років.
У підпорядкуванні Сергія Янка служила й 19-річна дівчина, пригадує чоловік:
— Її позивний — Фанта, сама вона зі Слов’янська, справжня патріотка України. Більше року вона вже воювала, коли я потрапив на фронт. Вона радіотелефоніст, зв’язківець.
Сергій Янко служив у Тоненькому і Пісках
У 2016 році Сергій Янко закінчив службу. Він говорить, що якщо б час повернувся б назад, знову відправився би захищати кордони України:
— Треба ж комусь боронити рідну землю. Так що я ні про що ні шкодую. І дружина, і син з донькою, і мама: уся родина мене в цьому підтримувала і підтримує зараз.
Нині водій-«водоканалівець» служить начальником контрольно-технічного пункту Полтавської 18-ої вертолітної бригади. Часто зв’язується із бойовими товаришами.
— Ми стали кращими друзями, допомагаємо один одному. Щороку восьмого березня зустрічаємося. У нас із побратимами це вже традиція, адже саме в цей день три роки тому нас мобілізували на фронт. З’їжджаємося до Полтави хто звідки: із Запоріжжя, Сум, Херсона, Харкова, Кривого Рогу, географія широка, — говорить Сергій Янко.
