«Persona grata»: Олександр Іваніна

[Відео було видалено]

ВЕД: Субота, ранок, я, ведуча, Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами в проекті «Персона грата». Проекті, в який ми запрошуємо відомих в області медійних людей, яких знають в певних іпостасях, почасти пов’язаних з їхньою роботою. Але наш проект покликаний розповісти і про інші сфери їхнього життя-буття. Сьогодні поряд зі мною — перший заступник голови Полтавської РДА , депутат обласної ради Олександр Іваніна. Доброго ранку вам!

ІВАНІНА: Добрий ранок!

ВЕД: Олександре Васильовичу, особисто для мене ви — цікава людина уже тим ( принаймні, я вас, як чиновника, готова поважати вже за це), що у вас є чудове хобі — велосипедний спорт. І, споглядаючи наших чиновників і тих, з якими ми наших порівнюємо, скажімо, європейських, ви абсолютно порівняння витримуєте. І вже за це я готова вас як представник громади поважати.

ІВАНІНА: Ну, принаймні, ми прагнемо до цього.

ВЕД: Як формувалась ваша особистість? В якій сім’ї ви народились, ким були ваші батьки? Де навчалися?

ІВАНІНА: Я за своєю спеціальністю педагог, вчитель загальнотехнічних дисциплін.

ВЕД: Хто впливав на цей вибір?

ІВАНІНА: Ну, я сам полтавець, народився в Полтаві, як казали раніше, були такі категорії суспільства— селяни, робітники і службовці. Я народився в родині службовців, батько і мати в мене інженери, інженери-машинобудівники і, мабуть, через це у мене склалася така... Вони прищепили мені любов до точних наук, розвинене достатньо абстрактне мислення, логічне мислення, яке і, мабуть, вплинуло на вибір професії. З однієї сторони, це гуманітарна галузь, а з другої ж сторони все-таки спеціалізація загальнотехнічних дисциплін , - це механізація с/г, моя додаткова спеціальність. Це креслення, це теорія машин і механізмів, деталі машин. Тобто, навчаючись нібито у гуманітарному вузі, я все ж таки вивчав і точні науки, технічні науки.

ВЕД: Апріорі випускники вашого факультету вміли робити щось руками. Ну, принаймні, вдома цвях забити сусіда не кликали?

ІВАНІНА: Ніхто не кликав цвях забивати і навіть не тільки в себе вдома забивали цвяхи. Так, це була окрема як би каста в педагогічному інституті, така, виокремлена.

ВЕД: Через те, що ви багато вміли робити руками?

ІВАНІНА: Та важко сказати, що було. Мабуть, і через те.

ВЕД: Ваше дитинство проходило в місті, чи були дідусі-бабусі в селі, можливість спілкуватись з природою? Ваш теперішній потяг все-таки не до автомобіля, а до велосипеда звідки взявся?

ІВАНІНА: Ну, якщо казати про потяг до велосипеда. Не через те, де я виріс як би. Виріс я в місті, ну звичайно, як у всіх бабусі-дідусі були в селі, у батька, тому що мама у мене з Росії, з Рязанської області і також з міста, з невеличкого містечка Касимів, центр Мєщорської сторони, як то кажуть. Туди я раз-два на рік, звичайно, виїжджав, більше часу проводив, якщо у бабусі, то це село Лютеньки. Батько в мене з с. Лютеньки Полтавської обл.., Гадяцького р-ну. Найбільше село в р-ні і, як його ще називали, куркульське село.

ВЕД: Колгосп-мільйонер, мабуть, був?

ІВАНІНА: По-перше, що колгосп мільйонер, і не один, здається, там колгосп-мільйонер був, і там завжди, ще з царських часів, були дуже заможні люди. Само село те дуже велике, воно наближається за своїми розмірами до районного центру, не прості люди там жили.

ВЕД: Крім сім’ї, хто впливав на ваш розвиток, на формування особистості? Є думка, що кожній людині досить в своєму житті мати одного справжнього вчителя з великої літери. Решту можна стерпіти. У вашому житті був такий Вчитель? Якщо був, то на якому життєвому етапі?

ІВАНІНА: Їх було кілька і на кожному життєвому етапі свій. Друзі, звичайно, також наші вчителі. Хто в першу чергу після батьків? Наші друзі і наші рідні, з якими ми живемо постійно пліч-о-пліч. Вони впливають на наш світогляд, вони впливають на той список книжок, які ми читаємо, вони впливають на той перелік фільмів, які ми дивимося. І ми на їхній — також. Тобто взаємний вплив між друзями, між тими, з ким ми спілкуємося, на свій внутрішній світ, він, в принципі, приводить людину до того, якою вона стає.

ВЕД: Тоді давайте більш докладно про список фільмів і книжок, принаймні, останнього часу.

ІВАНІНА: Остання книжка, яка мене вразила і я як би знаходжусь під враженням і можу про це говорити постійно, — це твір Люко Дашвар «Село — не люди». Я останнім часом відкрив для себе сучасну українську літературу.

ВЕД: Я саме й хотіла запитати про сучасну українську літературу. Бо багато хто її відсторонено сприймає.

ІВАНІНА: Я не можу сказати, що я її люблю, але, знову ж таки, не можна об’єднувати. Тобто, Люко Дашвар — це , наприклад, я її як сприймаю? Як дуже яскраву особистість в сучасній українській літературі, в українському цьому літературному модерні. Але це не означає, що вся сучасна українська література подібна до цього. Андрухович. Андруховича читав я в студентські роки і також певним чином він впливав на мою свідомість.

ВЕД: Із кінематографу найяскравіші враження останнім часом які фільми залишили?

ІВАНІНА: Я не можу сказати, що це останнього часу, я дуже люблю кінематограф радянський. Є така плеяда акторів і є лінійка фільмів, які я можу дивитися практично мало не щодня. Це лінія фільмів Захарова, наприклад, «Тот самый Мюнхаузен», «Обыкновенное чудо». Із сучасного кіно, якщо казати про простір пострадянський, серіал «Інтерни», як не дивно, можу дивитися кожну серію декілька разів.

ВЕД: Сучасний «Цитатник Мао»...

ІВАНІНА: Так, до речі, фільми, де брав участь Охлобистін (грав, писав сценарій і т.д.), вони мені теж дуже близькі і я практично теж можу цитувати їх на кожному кроці. Без гумору погано, з гумором завжди все нормально.

ВЕД: Саме з «Мюнхаузена»: «Улыбайтесь, господа, ведь самые гнусные вещи на земле делаются именно с серьезным выражением лица».

ІВАНІНА: І я ще можу одну цитату, яка мені дуже подобається, згадати: «Я никогда не боялся быть смешным. Не каждый может это себе позволить».

ВЕД: Наскільки часто ви це собі дозволяєте?

ІВАНІНА: Постійно.

ВЕД: В Полтавській районній державній адміністрації наскільки вимогливо ставляться до зовнішнього вигляду працівників? У вас якісь жорсткі рамки поведінки, в яких ви повинні існувати?

ІВАНІНА: Ну держслужба є держслужба, і, звичайно, дрес-код адміністрації не визначений ніякою постановою, але постановою Кабміну визначений дрес-код для Кабміну і всі держслужбовці на місцях керуються цим. Я вважаю, що це правильно: є якась відповідальність, є якесь обличчя. Державна служба — це обличчя держави. Ну я собі дозволяю, наприклад, отакий от український стиль. Вишиванка, щоб не носити краватку щодня, приміром. В принципі, я це собі дозволяю і, в принципі, я розумію, що це можна дозволяти для державної служби. Але, знову ж таки, не зловживати. Людина, коли приходить до тебе зі своїми проблемами, повинна відчувати, що ти маєш змогу. Ти маєш всі механізми для того, щоб цю проблему вирішити для людини. І відомий вислів, що зустрічають за одягом, а проводжають за розумом.

ВЕД: «А разве плохо, если вас и проведут и встретят, как приличного гражданина»?

ІВАНІНА: Я саме хотів процитувати цей вислів із фільму «Где находится нофелет?» І, знову ж таки, зовнішній фактор впливає на людину, особливо на людину із сільської місцевості. Тобто взагалі людина з села приходить в адміністрацію, дуже часто, як в церкву, і дуже часто вже з останньою якоюсь надією на якесь вирішення. І розчаровувати її тим, що ти неохайно вдягнутий, або від тебе не дуже... Це було б не правильно. Тому я — за дрес-код в державній службі.

ВЕД: Ви сказали, що дуже часто , особливо люди з села, приходять в адміністрацію, як в церкву. Можливо, тому, що вони сприймають тих, хто населяє адміністрацію, як небожителів?

ІВАНІНА: Це тягнеться іще з радянських часів, коли вони приходили в райком, як в церкву. І воно залишилось. Ті люди, які вже нашого з вами віку або молодше, вони вже не ходять, як в церкву, в адміністрацію. Вони ходять в адміністрацію , відкриваючи двері ногою. І в даному випадку, знову ж таки, повертаючись до своєї попередньої професії, у нас була така дисципліна як педагогічна майстерність. Я дуже добре пам’ятаю, як нам казали про ці ж прийоми педагогічні. Один із педагогічних прийомів — це комунікативна атака. Якщо людина приходить і відкриває двері ногою, то ти оцей от негатив — ногою відкривання дверей, — повинен чимось погасить. Перше, чим ти гасиш, — це своєю офіційністю, своїм представництвом.

ВЕД: Ви закінчили вуз, отримали диплом. В якому це році було?

ІВАНІНА: 94 рік.

ВЕД: Буремні 90-ті, сум’яття в Україні, незрозуміло, чим займатися, куди з цим дипломом іти, чи потрібен ти дуже в тій школі і т.д.? Принаймні, з багатьма моїми знайомими якраз в цей час саме так і було. Куди ви подалися?

ІВАНІНА: Ну я кілька років працював в школі. Я працював в школі іще коли вчився, потім рік працював після того. Фактор фінансовий, звичайно, зіграв роль, я, як дуже багато людей того часу, почав займатися своїм як би таким маленьким бізнесом, потім дальше, дальше. Я почав займатися промисловим альпінізмом. Звичайно, зразу працював сам, потім почав наймати підсобника, потім з’явилися партнери, в партнерстві працювали, цікаві об’єкти робили. В принципі, це цікава достатньо спеціальність і на той час вона була екзотична і затребувана. Вона дозволяла демпінгувати ціни на ринку праці за рахунок не використання енергоємних і фінансоємних якихось механізмів. Але, як все повинно розвиватися, вона розвивається зараз потрошку, ця професія, вона уходе не в маргінес, а навпаки, в еліт. Тобто, зараз промисловий альпінізм використовується, дійсно, там, де неможливо застосувати, або дуже дорого, якісь інші способи. Ну і що мене ще не задовольняло в той час, коли я працював, це неврегульованість взагалі трудових відносин і відносин оцієї безпеки, ліцензування і т.д.

ВЕД: Ок, промисловий альпінізм. Але в один прекрасний день ви прокинулись і вирішили: я хочу бути чиновником! Чи як це відбувається з людьми?

ІВАНІНА: Ні, звичайно...

ВЕД: Тоді розкажіть.

ІВАНІНА: Робота як би роботою, а інша справа — це те, чим подобається займатися, тим, чим любиш займатися. З 1997 року була організована дитячо-юнацька організація , «Крок » отримала вона назву, і вона успішно працювала до початку ... та навіть уже до 2000 рр. Пізніше просто потрошку, потрошку звернулася діяльність цієї організації, але вона і зараз працює, я її вже не очолюю, очолюють її інші люди, але вона працює в режимі ресурсного центру уже. Однак більше 10 років я фактично займався безпосередньо з дітьми...

ВЕД: Безпосередньо чим?

ІВАНІНА: Чим? Рятувальницька справа, рятувальницьке багатоборство. Зараз, можливо, хтось чув, єсть такий рух в Україні, «Школа безпеки » називається. Можна сказати, що я стояв біля витоків цього руху. В 2000-му, здається, році, не згадаю уже, у нас на базі нашої організації, в тісній співпраці з аварійно-рятувальною частиною Полтавською, були навіть проведені всеукраїнські змагання з цього виду спорту, який, знову ж таки, дав поштовх до подальшого розвитку.

ВЕД: З огляду на все почуте ( і промисловий альпінізм, і рятувальна справа), вимальовується образ такого депутата-мачо! Образ людини, яка не боїться ризику, має хорошу фізичну підготовку. І все ж, маючи таку палітру — і хобі, і можливостей, і вміння, і так далі, — Ви вирішили стати кабінетним чиновником?

ІВАНІНА: Через політичну діяльність. Я не знаю, наскільки можна... Чи не буде це рекламою називатись — через які політичні сили, але з 2000-і... ну з початку 2000-их років я напряму пов’язаний з однією з партійних організацій. Я вхожу до керівного складу цієї партійної організації. І через політичну діяльність... Як це, в принципі, нормально робиться в усіх цивілізованих країнах.

ВЕД.: Такий соціальний ліфт. Ви себе зарекомендували, вас помітили...

ІВАНІНА: Це — не ліфт, це — драбина, причому, щаблі досить круті, важкі. Ногу дуже сильно треба задирати, щоб підніматися ними. Це — важка робота. Політика — це важка робота. І той, хто вважає, що всі політики — недоумки або... значить, він не до кінця розуміє, про що ідеться. Він...

ВЕД.: Може, не з тими політиками спілкувався?

ІВАНІНА: Не з тих політиків, як би, робить висновки. А із іншого боку... От коли кажуть, що всі політики у Верховній Раді — несповна розуму, то я хочу таким людям сказати: «Туди недоумки не потрапляють!». Якшо ти вже там — значить, ти уже маєш якийсь потенціал. Як кажуть дуже часто викладачі, коли приймають державний іспит або диплом: «Якшо ти дійшов до цієї стадії, ти — вже не дурний, ти вже багато чого знаєш і це уже офіційне визнання того, чого ти знаєш». От люди, які проходять найвищі щаблі політичної системи, суспільно-політичної системи, вони дуже багато чого мають за плечима, у них дуже багато чого в голові. Вони насправді розумні. Кожен — розумний по-своєму, але сказати десь, що вони там несповна розуму — це просто неправильно.

ВЕД.: Отже, Ви займались активно політикою, проявили себе і Вам запропонували стати чиновником для того, щоб представляти владу у цій державі на певному щаблі?

ІВАНІНА: Так, чиновник — він є державний службовець. От — «основная функция». Це — провідник політики держави. Це — реалізатор політики держави на місцевому рівні.

ВЕД.: Кажуть, одна з найважчих наук — наука управління людьми. Ви на собі це відчули?

ІВАНІНА: Ну да. Знову ж таки — «Москва слезам не верит»: «Научишься управлять тремя — и три тысячи уже не проблема». А по великому рахунку — да. І проблема іще складається в тому.. Проблема управління людьми в тому, що, знову ж таки, залишається система управління іще того радянсько-партійного часу. Дуже багато в чому. І люди.. як би — багато людей іще залишилося тих. І ті молоді, які приходять, вони вчаться в них і от получається, як би, таке — ну не замкнуте коло, але трошки такий, як би, нюанс в цьому людському управлінні, в управлінні командою. Вибудовувати команду... саме головне в управлінні людьми — це вибудувати команду, команду однодумців, які тебе не підставлять, а навпаки — підставлять тобі плече. Або те саме зробиш ти для них. Ну, я вважаю, якщо ми переломимо зараз от цю схему і ми навчимося в державній службі вибудовувати команду, і працювати командно, а не в ручному управлінні, то дуже багато поміняється на краще в державній службі і будуть видні результати одразу. Тому що момент ручного управління — він гарний для оперативного прийняття вирішень, але не можна всі рішення приймати в оперативному порядку. Тобто, планування основи менеджменту... Всі процеси, всі механізми, всі рішення — вони повинні бути вимірювані завчасно і про плановані завчасно. А завчасне планування в ручному режимі — це дуже складно. Але в режимі командної роботи, в режимі команди — це функція команди. Планування діяльності.

ВЕД.: Олександре Васильовичу, після здобуття педагогічної освіти Вам довелося ще отримувати якусь менеджерську освіту чи якісь курси, тренінги відвідувати для того, щоб займатися сьогодні тим, чим займаєтеся?

ІВАНІНА: Ну, маса.. Скільки громадською діяльністю я займався і політичною діяльністю, маса тренінгів з побудови команди. Лідерство. Суспільний менеджмент. Звичайно, сотнями годин. Зараз я навчаюся в технічному університеті на спеціальності «Інженер-будівельник» і, як би, я планую, що спеціалізація буде «Міське будівництво і господарство».

ВЕД.: Ви відчуваєте в цьому для себе перспективу?

ІВАНІНА: Взагалі будівництво — це перспективна професія, по-перше. А, по-друге, чого я там? Я відчуваю, що мені не вистачає базових, технічних знань для тієї діяльності, якою зараз я займаюся і яку намагаюся проштовхати, що називається. Що ж це за діяльність? Ця діяльність вийшла із мого хобі, і, як би, двома словами сказати — це формування транспортної стратегії і транспортної політики в місті. Конкретно — в Полтаві.

ВЕД.: Ви маєте безпосереднє відношення, як чиновник, до Полтавського району. Не секрет, що все, що стосується райадміністрації — дуже такий ласий шматок для багатьох людей, які мають види на землю в Полтавському районі і так далі. Були «непристойні грошові пропозиції» з цього приводу Вам і як Ви в таких ситуаціях поводитеся?

ІВАНІНА: Мені — не було.

ВЕД.: Ніколи?

ІВАНІНА: Ніколи.

ВЕД.: Коли випадає вільна хвилина, година, день, чим волієте наповнити цей час?

ІВАНІНА: Ну моє хобі — це велосипед.

ВЕД.: Як називається ваша організація?

ІВАНІНА: Яка? Велосипедна?

ВЕД.: Я знаю, що є «Швидше вітру» чи якась така схожа назва. Чи ви не маєте до них відношення?

ІВАНІНА: «Швидше вітру» — це велосипедний ресурс міста Полтави.

ВЕД.: Ви до нього маєте відношення?

ІВАНІНА: Ну — як користувач. Стосунку безпосередньо до цих організацій я не маю. Не є ні членом, не вхожу до керівних органів. Це —велосипедна... Полтавська громадська організація «Вело-Полтава» і велосипедно-спортивна асоціація «Віспа». Оце дві громадських велосипедних організації, велосипедного спрямування, які можна зараз в Полтаві назвати, які досить активно і успішно діють.

ВЕД.: А взагалі велосипед у теперішньому його значенні для Вас почався з чого? Що було відправною точкою. Коли Ви зрозуміли, що Вам це треба?

ІВАНІНА: Велосипед — це філософія, це — світогляд і це спосіб життя насправді. Тобто, просто катання — це, як би, зовнішній вигляд і уже зовнішній фактор: отримання задоволення, отримання... ну, не знаю.. .Велосипед — це як рок-н-рол. Не обов’язково грати цю музику, головне, щоб по духу ти був рокенрольщиком. Як один мій друг казав: «Я вырос в рокенроле». От точно так же велосипед. Це — філософія життя.

ВЕД.: З чого почалася у Вашому житті ця філософія?

ІВАНІНА: На початку 2000-х почався бум цього велосипедизму. Почали з’являтися нові велосипеди, нові моделі, нові види спорту. Субкультура велосипедна — міська там, не міська. Все це масово почало вливатися в наш світ. Воно тоді пройшло повз мене. Справедливості раді сказати, що я десь близько 10 років займався скелелазінням — на любительському рівні. І у мене був, на жаль, я можу сказати те, що був друг, який був моїм напарником по связкє і моїм же партнером по бізнесу. В 2007-ому році він загинув на Тянь-Шані. І після цього, як би, ні з ким стало займатися тим, чим я займався. А той сплеск адреналіну треба було кудись виплескувати.

ВЕД.: Велик став такою сублімацією?

ІВАНІНА: Ну десь заміщенням, так. Я катаюся з 2002-го року, але так от уже дуже активно я почав кататися після загибелі мого друга.

ВЕД.: Це катання відбувається на території Полтави чи області, чи Ви і дальні кидки-маршрути робили, велосипедні пробіги?

ІВАНІНА: І дальні, і не тільки. І за кордон я виїжджав з велосипедом. Не має значення, по великому рахунку, відстань, яку ти долаєш. От, я десь прочитав гарний вислів і, як би, зробив його для себе відправною точкою, своїм кредо: «Залиш велосипедний слід скрізь, де ти хотів би побувати». Я зараз слідую цьому кредо. Відстань... Найбільша відстань, яку я долав за один день, це — 200 км. Але це — по великому рахунку — не межа. Люди і більше долають, і менше. Але задоволення — не від подоланих кілометрів отримуєш. Задоволення отримуєш від спілкування. Від спілкування з дорогою, від спілкування з горами, від спілкування з серпантинним спуском, з друзями, які тебе очолюють, від спілкування з тим лісом, по якому ти проїжджаєш, від спілкування з тими пам’ятками, до яких ти під’їжджаєш на цьому велосипеді, від спілкування з річкою. Велосипед — це спілкування.

ВЕД.: А без велосипеда Ви подорожуєте?

ІВАНІНА: Практично уже — ні. Навіть якщо я подорожую машиною, все одно у мене в багажнику лежить велосипед. І я його використовую дуже часто. Приїхав, машину поставив на стоянку, сів і два-три дні десь їздиш. Те саме потягом. Я уже не пам’ятаю... я уже, мабуть, років 5 нікуди не їжджу без велосипеда.

ВЕД.: Зараз до Вас запитання як до чиновника. Що б Ви хотіли привнести в інфраструктуру свого Полтавського району для того, щоб він мав більш європейський, цивілізований вигляд?

ІВАНІНА: Важко сказати, що привнести. Полтавський район — це ж не просто територія. Це — громади, це — місцеві громади. Ну це не тільки в Полтавському районі. Хотілося б, щоб змінився принцип побудови влади взагалі в державі. Місцева громада у себе на території — вона повинна бути господарем. І не просто декларативно. Зараз як би, згідно закону про місцеве самоврядування, згідно Конституції України, місцева громада є господарем території. Тобто, вона приймає рішення і таке інше. Але насправді, ми ж розуміємо, що є певні механізми. Основний механізм — це формування бюджету в державі. Тобто, формульний розрахунок формування бюджету в державі, як ми кажемо, формування бюджету зверху. Воно зводить нанівець самоврядування на місці. Тому що, коли ти не керуєш бюджетом, не формуєш його, фактично, сам, ти — не зацікавлений в цьому, в формуванні цього бюджету. Відповідно, ти не зацікавлений в розвитку механізмів наповнення цих бюджетів, своїх, місцевих, бюджетів безпосередньо, якихось джерел пошуку, нових джерел, використання ресурсів, тих ресурсів громад, які громада має в своїх руках. Ти втрачаєш оцю, як би, владну свою функцію. Тому що називаєшся ти ніби місцевою владою, але бюджет тобі доводять зверху. Я боюсь зараз наводити приклад — тому що там високі фахівці в державному управлінні і фінансовому цьому державному управлінні — вони можуть мені заперечити, але я скажу як користувач. Побувавши з навчальним візитом в Польщі, безпосередньо — в Гданському (Поморське воєводство, місто Гданськ) — ми були Гдань, Сопот — це конгломерат, тригород так званий, ми зустрічалися безпосередньо з воєводою, голова облдержадміністрації нашими словами, з мером Гданська, з мером Сопота. І перше, що було зроблено, або одне із перших, що було зроблено, була перевернута схема бюджетотворення в державі. Тобто, там з самого початку — формування бюджетів знизу. От коли у нас в державі ми це зробимо, а як державні службовці-чиновники ми будемо ретрансляторами всіх новацій на території, на громади, тоді, дійсно, в Україні буде самоврядування. Безпосереднє самоврядування. Представництво громади. Представництво кожного громадянина. Хотілося б, щоб це було не тільки в Полтавському районі, а в державі взагалі.

ВЕД.: Олександре Васильовичу, Ви — депутат обласної ради. Хочу запитати, чи були у вас внутрішні протиріччя, коли Ви повинні були голосувати так, як вирішила ваша фракція, а Ви особисто були не згодні з цим рішенням?

ІВАНІНА: Ну я не пригадаю таких випадків. Я не пригадаю таких рішень із якими я б був не згодний. Тому шо, в принципі, всі рішення, які наша фракція в раді приймає і виносить на обговорення, вони ідуть на користь громадам. Дуже часто вони непопулярні. Насправді, якшо казати про мене як про політичну фігуру, я взагалі достатньо радикально налаштований. Тобто, я вважаю, що необхідно, просто необхідно в тій ситуації, в якій знаходиться держава, просто необхідно приймати деякі радикальні кроки по впровадженню механізмів по реформах, по... ну взагалі — по дуже багатьох галузях нашого життя. Богу дякувати, таких, як я, менше і у нас набагато більш помірковані і мудрі керівники — і області, і фракції, і депутатський корпус. Вони нівелюють оці наші десь молодецькі максималістські погляди і з точки зору свого досвіду, знову ж таки, проводять правильні рішення. Але які не приводять до соціальних вибухів. Політичний досвід насправді — це дуже корисна річ. Тому що, якщо ти приходиш до політики або до державного управління, маючи за плечима там досвід громадської діяльності або досвід бізнесу, або іще який-небудь, і попадаєш туди — в державне управління, можна наламати багато дров, якщо тобі зразу от попущені віжки, і у тебе вся влада в твоїх руках. Я вважаю, що займати вищі посади керівні — ну потрібно, маючи за плечима досвід в командах: в політичних і в управлінських, а не тільки бізнес і громадська діяльність.

ВЕД.: Ваша сім’я сьогодні — це хто?

ІВАНІНА: Це — дружина.

ВЕД.: Вона поділяє Ваші погляди?

ІВАНІНА: Так.

ВЕД.: Ви часто проводите час із друзями? Часу на це вистачає?

ІВАНІНА: Дуже часто. Я волію не залишатися насамоті.

ВЕД.: Ваші друзі родом із дитинства?

ІВАНІНА: Не завжди. Ну для мене взагалі поняття «друг» — це дуже особисте. І дуже часто, що друг буває навіть там ближче, ніж навіть рідні люди. Через що? Через те, що з рідними людьми в дитинстві нас пов’язує дуже багато, а потім цей зв’язок — він віддаляється, робиться тоншим, тоншим, тоншим і... приходять друзі. І з друзями уже ти більше знаходишся, ніж раніше там — з батьком і з матір*ю. Був у мене друг — він загинув. У моєму віці так уже близько впускати в душу кого-небудь непросто...Ти уже сам дуже застережливий до цього процесу. Але є люди, яких я можу назвати друзями. Їх кілька. Вони поділяють мої погляди. Я поділяю їхні погляди. І навіть є ті друзі, які не поділяють зі мною мої погляди, але...Мистецтво дружити в чому? Ми намагаємося своїми поглядами один одному не псувати життя.

ВЕД.: Ким Ви мріяли стати в дитинстві? Самому рожевому.

ІВАНІНА: Ну, зрозуміло, космонавтом, льотчиком — залишили. Ну мені хотілося бути вчителем. В принципі, мій вибір навчального закладу, де я навчався, він продиктований.. ну не в самому рожевому дитинстві, але в юнацтві. Мені справді хотілося працювати в школі.

ВЕД.: Рейтинг власного життєвого успіху на даний момент за 10-бальною шкалою Ви у скільки балів оцінили б?

ІВАНІНА: Ну в 5.

ВЕД.: О, який максималізм! Тобто, Ви собі на перспективу завдання на життя ставите конкретні.

Я, зазвичай, наприкінці передачі прошу наших гостей розповісти улюблений форматний анекдот або притчу. Форму обирайте самі.

ІВАНІНА: Ми спочатку говорили про книжки. Льюіс Керол, «Аліса», я вже не пам’ятаю, де вона там та Аліса — ну є там таке дуже гарне речення, яке я дуже люблю: «Если бы это было так — это бы было еще и ничего. Если б было ничего, то оно бы так и было. Ну так как это — не так, то оно и не этак». Это называется логика.

ВЕД.: Ок, тоді останнє запитання із «Аліси». Аліса запитала Чеширського Кота: «Якою дорогою я маю піти, щоб звідси вийти?». На що Чеширський Кіт...

ІВАНІНА: ... відповів: «Дивлячись, куди ти хочеш втрапити».

ВЕД.: Ви на своєму життєвому шляху послуговуєтеся лише власним життєвим досвідом, дороговказами чи підказками лівих чеширських котів?

ІВАНІНА: Так, а лівий Чеширський Кіт в даному випадку нічого не підказував. З’їхав, що називається. Тому, якщо хочеш у лівого Чеширського Кота спитати поради, то будь готовий до «з’їзду». Чеширський Кіт підкаже тобі дорогу тоді, коли ти знаєш, куди ти хочеш втрапити. Людина сама повинна визначити той орієнтир, до якого вона хоче дістатися. А шляхи, якими вона може дістатися, це уже — Чеширський Кіт чи іще хто-небудь.

ВЕД.: Ви на даному етапі чітко розумієте, чого Ви в житті хочете? Яких зусиль треба докласти, що для цього треба зробити? Ну, власне, як туди дістатися? Є у Вас життєвий план?

ІВАНІНА: Люди, які кажуть: «Так, в мене є життєвий план, я чітко розумію свою мету і я до неї зараз і напролом іду», в моєму розумінні або не зовсім правду кажуть, або — нудні ботаніки. Ну як може бути чіткий план, коли кожен день — він непередбачуваний і унікальний. Хочеш насмішити Бога...

ВЕД: ... поділися з ним своїми планами.

ІВАНІНА: Так. Але якщо казати... Це ви кажете про стратегічне планування далекого. А є якісь от — на даний момент. Якісь орієнтири. Ну от на даний момент — я не знаю, як уже його назвати... Або хобі, або те завдання, яке я собі поставив, або якесь іще інше визначення, але у мене — от стоїть переді мною, як би, така «картинка»: мені хотілося б, щоб у Полтаві була прийнята зрозуміла стратегія розвитку. Дуже глобальний документ — саме в плані планування громадського простору і транспортної інфраструктури. Зміна акцентів, зміна пріоритетів, зміна цільових груп, на які направлені ці цільові потоки. Якщо... Це я дуже завуальовано сказав, мабуть, так? Прикладом є місто Львів. В минулому, здається, році там прийнята міська програма впровадження і розвитку велосипедної інфраструктури в міське транспортне господарство. Фінансове забезпечення цієї програми здійснюється з міського бюджету: 60 млн. грн. Я бачив цю програму. Я був на її презентації. Вона розрахована на 10 років. Кожен рік розписаний конкретно: де, що і як. І не просто там іде мова про велодоріжки, парковки або іще там як-небудь. Там під кожне рішення підведена аргументація. І ця аргументація — з точки зору розвитку міста і містобудування. Другий приклад — Київ. Стратегія розвитку Києва включає в себе зараз так же точно — впровадження, зміну транспортної політики, впровадження інфраструктури альтернативної тій структурі, яка існує зараз. Одна із моїх задач, які я бачу і над якими я працюю, і через що я і здобуваю зараз ці технічні знання — для того, щоб мати базу технічну. Це — щоб місто Полтава... не через рік, не через два — через 10 років, можливо, прийшло до цього ж. Тому що будь-яке місто, без сумніву, прийде до цього. Це — неминуче з багатьох аспектів, починаючи з екології. Починаючи з екології насправді, а не закінчуючи нею. І закінчуючи впорядкуванням транспортного руху і надходжень до міського бюджету. Тому що та політика, яка зараз є, вона не сприяє надходженню в міський бюджет з впровадження діяльності того ж самого громадського транспорту і розвитку громадського транспорту. І інша мета, це, як би, друга... стосується району Полтавського. І взагалі моєї депутатської діяльності. Зараз (ми говорили уже про бюджети громад і про ресурси громад), коли ми кажемо про те, що земля — це ресурси громади, щось іще — ресурси громади. Насправді це трошки не так. Тому що земля — вона в приватних руках, як правило. Мається на увазі не корпорації. Вона розпайована. Тобто, вона у кожного селянина окремо в руках. І це уже перестало бути ресурсом громади. Що ресурсом залишається в селі? Ну, я не знаю, із чого можна витягувати в бюджет кошти. Залучати. Не витягувати, а залучати. Але є те, чого ніколи не приватизуєш, не купиш, не забереш і не обнесеш парканом. Це те, що дала нам природа і те, що дала нам історія. Тобто, це — туристичний потенціал громад. Через розвиток цього туристичного потенціалу громада може залучати досить великі кошти в свої місцеві бюджети. Прикладом тому є класично-туристичні країни Єгипет, Емірати, Греція. Більше 40 відсотків надходжень до бюджету Нідерландів — через туристичну діяльність. Друге, за позицією, надходження до бюджету — Естонія. Здається, ну одна із прибалтійських республік. Я не буду зараз вводити в оману. Однією з трьох. Це — через розвиток туристичної діяльності, через туристичну діяльність. Ми ж, в свою чергу, виходить, ходимо по золотих злитках. Воно є у нас все — під ногами. І громаді треба тільки докласти невеликих зусиль для того, щоб люди отримали цю грошову масу на території, вона тим самим залишає ці гроші, які повертаються потім податками до сільського бюджету. Не розвивати цей потенціал, я вважаю, — просто злочинно. Тому друга моя задача — це спробувати саме в Полтавському районі (я не знаю, може, пілотно), розкрутити цю тему. Дуже багато є і скептиків, і людей, які — ну не сприймають це серйозно. Не страшно. Якщо вийде і буде від цього результат... Який результат? Бюджет почне отримувати кошти. Кошти в бюджеті — це соціальна сфера дальше уже. Розвиток соціальної сфери на селі — це залучення мешканців, це — припинення вимирання сіл і відтоку людей із села.

ВЕД.: Я дуже сподіваюся, що у Вас — з огляду на Вашу фізичну форму, на Вашу поміркованість, зацікавленість в тому, щоб все доходило до логічного завершення, відбудеться. Звісно, для цього треба буде дуже багато нервів і здоров’я, і трошки часу. Я дуже сподіваюся, що час буде до Вас прихильним. І доля — також. Нагадую, що сьогодні гостем радіостанції «Ваша хвиля», передачі «Персона грата» був перший заступник голови Полтавської РДА, депутат ОР Олександр Васильович Іваніна. Я дуже вдячна Вам, що суботньої пори годину свого часу подарували нашим слухачам, а надалі — користувачам Інтернет-ресурсу «Полтавщина», з яким у нас це — спільний проект. Дякую нашим слухачам. Залишайтеся на радіо «Ваша хвиля», яка працює саме для вас! І не лише сьогодні. Я, Інна Якобенко прощаюся з вами і передаю наше віртуальне кермо радіоефіру своїм колегам. На все добре!