«Persona Grata»: Сергій Шахов

[Відео було видалено]

ВЕД.: 11:20, суббота. Я — ведуча Інна Якобенко. Як завжди о цій порі, вітаю всіх, хто сьогодні разом із нами в проекті «Персона грата», проекті, в якому ми розповідаємо про людей медійних, але в який ми їх запрошуємо для того, щоб розповісти про людське в людині більш «широкоформатно». Сьогодні поряд зі мною гість, в якого дуже багато регалій: президент Інституту демократичного суспільства, автор та керівник проекту «Студент року», аспірант Полтавського університету економіки і торгівлі, голова оркомітету молодіжних самітів ООН і так далі, і так далі... Сергій Шахов у нашій студії, доброго ранку Вам!

ШАХОВ: Всім доброго ранку!

ВЕД.: Сергію, власне, ідея запросити саме Вас саме сьогодні в ефір виникла минулими вихідними, коли у Полтаві відбувся черговий традиційний щасливий 13-й «Студент року», «отцом, родителем, художественным руководителем и вдохновителем» якого є Ви.

ШАХОВ: Так, саме так, я.

ВЕД.: Тринадцять років поспіль існує цей проект. На жаль, я не була на попередніх дванадцяти, але з минулої неділі я собі чітко сказала, що щороку обов’язково буду ходити. Можливо, не як журналіст, а просто як глядач. Насправді, така фундаментальна праця за всім цим! Хто хоч колись мав відношення до організації чогось, режисури, той розуміє, який колосальний труд вкладено, щоб так легко, грайливо, артистично (ну просто Большой театр на сцені нашого обласного) все це виглядало. Респект!

ШАХОВ: Дякую, дякую.

ВЕД.: Найкращі враження, найкращі емоції. Сила-силенна студентів, які просто розколихували зал. Мені здавалося часом, що балкони не витримають, наскільки все було драйвово.

ШАХОВ: Слава Богу, все нормально. Театр стоїть. Нічого, жодних ексцесів не було.

ВЕД.: Мені здається, що ви, людина, яка, при всій своїй видимій меланхолійності, дуже енергійна. З огляду на те, яку кількість проектів Ви ще в досить молодий свій вік змогли осилити. Ви — полтавець?

ШАХОВ: Так.

ВЕД.: Закінчили наш техуніверситет?

ШАХОВ: Так, двічі закінчував технічний університет. Спочатку, за освітою першою, я — магістр електромеханічних наук, електромеханік. Ну потім уже доля так довела, що потрібно було розбиратися в економіці, то закінчив Центр післядипломної освіти технічного університету і там — спеціаліст правового регулювання економіки підприємств. І в економічних, і юридичних питаннях вже розбираюся, тому що, дійсно, аби керувати організацією, потрібно, щоб там були знання не лише, скажемо, з електромеханіки, а трошки більше.

ВЕД.: А тепер Ви вирішили за компанію ще одну «альма-матер» собі записати — Полтавський інститут економіки та торгівлі? Ви пішли в аспірантуру саме туди...

ШАХОВ: Так, я навчаюся в аспірантурі кооперативного університету, і тема моєї дисертації саме пов’язана з мотивацією персоналу страхових компаній. У мене є такий досвід 5-річної праці в страхових компаніях, тому я туди й пішов.. Що саме цікаво, що моя дисертація має не лише теоретичне підґрунтя.

ВЕД.: У Вас більше тисячі, а точніше — 1 104 тренінги курсу лідерства, продажів та підготовки тренерів. Ви це маєте на увазі?

ШАХОВ: Так, так. Ну, крім того, ще — мотивація персоналу. Наприклад, от страхові компанії, де працював протягом трьох років, був безпосередньо співавтором положення про мотивацію персоналу і для того, щоб те, що ми теоретично розробляємо, щоб краще працівникам було і щоб компанії краще було, — це всі ці наработки — ми, скажемо так, могли в реаліях, практиці втілити в життя, подивитися, що тут доброго, це залишити на наступний рік, трошки покращити, щоб дійсно персонал був задоволений. Ну, і мотивація повинна бути знов же таки — щоб вона і мотивуючою булла, і щоб прибуток був більший і у співробітника, і в компанії. Баланс ми розробляли. І приємно, що зараз, коли я повернувся до громадського життя, мої колеги з моїх попередніх страхових компаній звертаються. Ми спільно з ними радимося, як краще зробити, щоб ще краще працювалось співробітникам.

ВЕД.: Я так розумію, що Ваша робота в страхових компаніях — це був хліб з маслом, бо, як кажуть «все бы ничего, но дурная привычка обедать» диктує, що ми десь повинні заробляти на прожиття. Але багато часу зі свого життя Ви приділяєте саме громадській роботі...

ШАХОВ: Так, саме так. Я, в принципі, уже більше 10 років очолюю Інститут демократичного суспільства. Коли працював у страховій компанії, було трошки менше часу — відсотків 20 його приділяв громадському життю, а тепер... Ну, в душі я — громадський діяч і жодного дня за останні... з 99-го року — точно постійно в якихось соціальних проектах, волонтерських проектах для того, щоб, дійсно, змінити життя на краще в нашій країні на власному прикладі. Бо для мене це — головне: не тільки казати, що щось погано, щось не подобається мені... Так, можна критикувати щось, а можна піти туди, це очолити і...

ВЕД.: ...і розвалити! Як у нас часто буває в країні.

ШАХОВ: Ну, на жаль, зазвичай розвалюють. Кажу, що якщо тобі не подобається — можна казати, але балачки тут таке... Не подобається — приходь і зроби це краще. Ну якщо брати проект «Студент року», то для мене гарним прикладом є, наприклад, «Студент року-2000» Іван Григор’єв, який не переміг в «Студенті року», а перемогла дівчина з Кременчука. Це була єдина поразка на той час у його житті — в «Студенті року». Це був єдиний раз, коли ми членів журі виводили під охороною, тому що там навіть двері кімнати, де засідали члени журі, військові намагалися мало не зламати, щоб дістатися до члена журі, який поставив учаснику-курсанту двійку. Але знов же — кожен член журі має право на свою думку. І Іван Григор’єв. Він приєднався потім до команди, скажемо так, він допомагав нам своїми думками, своїми порадами, як покращити конкурс наступного року. Він є автором тексту гімну «Студент року» — пісні, з якої починається «Студент року». Ну і для нас це, дійсно, показник того, як потрібно, скажемо, позитивно критикувати або щось позитивно змінювати. І дуже багато якихось нюансів... Ми постійно збираємо думки — після кожного проекту, в нас є ради людей. Ми обдзвонюємо, там, глядачів певних, щоб запитати: «Що сподобалося? Що було кращого? Як зробити, щоб було краще?» Коли кажуть, що «Студент року» це — проект класний, але довгий. Так, він по часу йде.. ну в цьому році він тривав десь...

ВЕД.: ... години 4...

ШАХОВ: ...близько 4 годин десь. По наших розрахунках, ми намагаємося його вкласти в три години. Але я пам’ятаю роки, коли без антракту «Студент року» — тільки час виступів був із 17-ої одного дня і закінчився о 1-ій годині ночі другого дня. І глядачі були в залі — їм було цікаво. І тоді було просто 5-6 конкурсних епізодів. Зараз вони скорочені до мінімального — до 3, які бачать члени...

ВЕД.: Ви знаєте, я зараз — з точки зору глядача — я абсолютно не помітила ці 4 години. Насправді, дуже динамічно, драйвово, і цей нерв напруги тримався і після перерви — абсолютно.

ШАХОВ: Ну, то для нас є добре, тому що таки ми намагаємося зробити, щоб конкурси... Ми так робимо: щоб спочатку були більш такі технічно-офіційні. Там в перерві у нас іде конкурс соціального проекту, який колись ми перший раз показали його на сцені, але він, скажемо так, динамічно для глядачів він не є цікавим. Тому його оцінює виключно експертна рада.

ВЕД.: Глядачі приходять на шоу, так? А є експертна рада, яка оцінить якраз і глобальність кожного учасника саме в цьому сенсі?

ШАХОВ: 100 відсотків. Наприклад, щодо змін у проекті «Студент року», покращення його... У нас не завжди було професійне журі, тому що воно складалося з поважних людей міста та області. Іноді було 1-2 професіонали, заслужених культурних діячів нашого регіону. В цьому році ми взагалі розділили. В нас було суто професійне журі і була експертна рада з поважних людей, яка оцінювала проекти — поважні громадські діячі оцінювали конкурс соціального проекту, а члени журі оцінювали саме виступи учасників. І що таке, скажемо, відмінність від попередніх років? Якщо раніше члени журі оцінювали взагалі конкурс, то, наприклад, в цьому році члени журі оцінювали виключно виступ самого учасника: що він робив на сцені, наскільки, там... Ну, звичайно, режисерську роботу оцінювали, але виступ учасника (скільки він був на сцені, як він себе презентував). А, скажемо, глядачі оцінювали всю «картинку» і всі виступи, навіть, коли не було, скажемо, учасника на сцені. Нам приємно те, що проект «Студент року» визнано одним із найкращих проектів нашої держави і, скажемо так, за еталон — як повинен проходити «Студент року» — ставиться саме Полтавська область. Тому, що в нас є досвід і саме той формат, який обраний, зараз триває вже 5-ий Всеукраїнський проект «Студент року». Так-от, формат «Студент року», як основний, взятий саме з полтавського «Студенту року».

ВЕД.: Сергію, в Полтаві відбувся 13-ий. А в Україні є області, в яких раніше був цей конкурс започаткований?

ШАХОВ: В Україні є 13-ий «Студент року». Тобто десь ми розпочали одночасно з моїми декілька колегами. Ми один одного знали,. Єдине — що в кожного був свій приклад, свій шлях щодо конкурсу, щодо проекту. То дивилися, які формати кращі, тому що є іноді там, скажемо, технічні. Просто взяли, зібрались, тому що, скажемо так, до проекту «Студент року», яким займався я, особисто почав займатись, був один «Студент року» всеукраїнський. Він проходив на рівні міністерства приблизно таким чином: ну там була «Людина року» і в «Людині року», наприклад, був «Студент року». Ну написали листа...

ВЕД.: Яким чином потрапляли туди номінанти?

ШАХОВ: Дуже просто. Технічно виходило так, що Міністерство писало лист в адміністрацію, адміністрація — на ради ректорів, рада ректорів — одному ректору, а ректор — на проректора, а проректор — на свого того студента, якого він знав. Той студент їхав у Київ, йому вручали портфель і диплом за те, що він переміг в «Студенті року». Але об’єктивності — нічого такого не було. І ми вирішили дійсно проводити «Студент року» як проект, максимально об’єктивний. Ми розуміємо, звичайно, що об’єктивності ... Там навіть в оцінці членів журі — це достатньо суб’єктивна думка. Комусь подобається, комусь — не подобається. Тому що ми розуміємо: в нас кожного року є завжди один переможець, який є задоволений, і решта, які є незадоволені.

ВЕД.: Але частина є толерантними людьми, щоб гідно сприйняти поразку, а дехто, може, недовихований...

ШАХОВ: Ну, знаєте, це насправді показує рівень толерантності, рівень того, як себе веде студент, його колеги, його команда щодо, дійсно, того, чи заслуговував той студент на перемогу, чи не заслуговував. Знову ж таки, привожу той же приклад Івана Григор’єва, про якого я сьогодні казав. Дійсно, він з честю, дійсно, як військовий, сприйняв рішення, погодився з ним, хоч, на мою думку, Іван був кращий. Але більшість членів журі вибрали другу людину. Але от як поводяться, дійсно... На жаль, іноді бувають не толерантні вислови, але ми це сприймаємо абсолютно нормально. Скажімо так: ми намагаємося організувати все так, щоб до нас не було претензій. А чи реально максимально зробити об’єктивним Всеукраїнський фінал «Студента року», тому що у нас експертна рада, яка оцінює виступи студентів, складається з 75 осіб... Тобто спочатку студенти записують (ну, якщо хто бачив «Студент року»), записують перший конкурс на відео, третій конкурс — на відео та роблять презентацію конкурсу соціального проекту — направляють членам експертної ради. Кожен член експертної ради оцінює виступи, виставляє рейтингову таблицю. Автоматично комп’ютером підбиваються бали, комп’ютер видає, хто став кращим студентом року. І фінал — він буде виглядати просто як гала-концерт протягом двох годин, який уже буде просто церемонією нагородження. Тобто виступ — нагородили.

ВЕД.: Як на мене, саме презентація соціальних проектів є дуже важливою складовою цього конкурсу, тому що, насправді, це ж не конкурс потенційних народних артистів...

ШАХОВ: Звичайно.

ВЕД.: Це все-таки конкурс лідерів своєї вікової групи, майбутніх лідерів уже більш серйозних рівнів. Для Вас найцікавішими моментами на презентації соціальних проектів, такими своєрідними знахідками що було?

ШАХОВ: Знаєте, я б навіть сказав, що для мене найбільш знаковою подією було, коли я був присутній на відбірковому етапі «Студент року» в педагогічному університеті, коли був презентований шрифт Екофонд, який... Ну, є проблема така щодо утилізації (для лазерних принтерів). І цей шрифт, в якому є, скажемо так, такі точечки, які око не бачить, але економить витрати тонеру на 20 відсотків. І студенти педагогічного університету зробили кириличний шрифт, за допомогою якого можна і подовжити термін дії цього тонеру. Як на мене, це непогано — реальна економія грошей. І плюс — я менше засмічую середовище, бо потрібно думати про майбутнє: про наше майбутнє, про майбутнє наших дітей, наших онуків і таке інше. Якщо брати презентацію, яка вже була в фіналі проекту, то представники аграрної академії — їхній проект "Зелений офіс«.Він, скажемо, найбільше був оцінений експертною радою як проект, який максимально відповідає критеріям відбору. Тому що, якщо раніше це був конкурс просто соціального проекту: робіть — що хочете, в цьому році конкурс соціального проекту мав чіткі грані, тобто, вони повинні були продумати ідею, яка б змінила світ на краще і перетворити ідею на дію. Напрямком було і те, що це є забезпечення сталого розвитку довкілля. І головним критерієм в цьому році була реалістичність виконання цього проекту. Якщо раніше пропонувались проекти, які (ну, ідея, яка десь коштувала 2-10 млн. доларів), то ми розуміємо, що силами студентства таку ідею втілити неможливо.

ВЕД.: Ще пару мільйонів — і починаємо знімати Голлівуд?

ШАХОВ: І більшість проектів, представлених на «Студенті року» в цьому році, вже були не як ідея, а вже реалізовані, бо, за умовами, проект мав бути реалізований до 1 листопада цього року або закінчена реалізація до 31 грудня цього року. От саме ми такі рамки ввели, тому що іноді хтось представляв свою ідею там 5-річної давнини, хтось там іще щось. Або хтось дітям допомагає, а хтось — інвалідам Великої Вітчизняної війни. Ну, як ці речі можна співставляти, оцінити? Що важливіше? Складніше зараз. Чіткі критерії і в наступному році будуть ще більш жорсткі критерії. Я б хотів ще зазначити, що в нас є й інші номінації. Є головна і основні номінації. Це — «Студент року—громадський діяч», «Студент року—науковець», «Студент року—волонтер», «Студент року—спортсмен». Це — проект в проекті, де спочатку йде відбір, потім засідає експертна рада, запрошуються ці номінанти, які подали заявки. Вони презентують себе, чому вони хочуть змагатися за це звання. І в цьому році ми знов же таки заслуги, які вони зробили, перемоги в їхньому житті, стосувалися вже 2011 року. Дійсно, це був не кращий громадський діяч Полтавщини чи Полтави, а саме — «Студент року—громадський діяч-2011» і оце був одним із критеріїв оцінки, тобто по кожному з номінацій.

ВЕД.: Добре. Про проект — більш-менш. Тепер я хочу безпосередньо про Вас. Ви — президент Інституту демократичного суспільства. Взагалі, хто його заснував, звідки ця ідея, як Інститут у Вашому житті з’явився? Скільки йому років?

ШАХОВ: Інститут демократичного суспільства, він з’явився в 2000 році. Ідея його з’явилася трохи раніше, тому що ми були в громадському житті лідерами, але ми зрозуміли, що через декілька років вже молодіжними лідерами ми не будемо. Хоча будемо займатися і молодіжними проектами. Але на той час ми зрозуміли, що не тільки потрібно проводити якісь шоу-програми, а займатися ще і соціальною, благодійною діяльністю. І саме тому я спільно зі своїми колегами-однодумцями вирішили зробити громадську організацію. Назву на той час — ну ми ще не знали, як прийдеться назвати ... Саме цікаве, що такий випадок в житті (ця назва мені приснилася, коли я був на тренінгу у Львові). Я навіть потім записав її у мобільний телефон, поставив на таймер, щоб через два тижні нагадати. Потім щось... І — забув! Бо то вночі було (так, приснилось — і я записав). А потім я повернувся до Полтави, дивлюся — на мобільному телефоні нагадування «Інститут демократичного суспільства». Що то таке? Потім пригадав, що, дійсно, був у Львові. Така назва, яка дійсно б відображала те, чим ми займаємось. Ми розвиваємо сталий розвиток демократії в нашій країні. Ну, спочатку в країні, тому що потім ми почали займатись міжнародною діяльністю. Але це — так... А самі установчі збори — ми так вирішили спільно з моїми друзями — це був своєрідний подарунок на моє 20-річчя, тому що 3 квітня 2000 року, коли мені було 20 років, були установчі збори Інституту демократичного суспільства. Так що це такий був своєрідний подарунок моїх колег щодо дати створення Інституту. Спочатку ми поширювали свою діяльність у Полтаві, а потім — на Україну, потім — Білорусь, Молдова, Польща. Це ті країни, в яких ми активно ведемо зараз різноманітну діяльність. І нам приємно, що Інститут демократичного суспільства вже через там... десь в середині 2000-их років був визнаний партнерами, що з нами співпрацюють, і громадськими організаціями об’єднаних націй, Світовим банком (ми є партнерами Світового банку в проекті «Якість освіти та працевлаштування молоді» вже декілька років). Ну і нам приємно, що, наприклад, приїжджала з Вашингтону представник Світового банку, яка відповідає за напрям «Молодь», і ті рекомендації, які ми надали, вони майже слово в слово були імплементовані і зараз реалізуються по всьому світу. Для нас це, дійсно, показник, що ми працюємо, Україна працює і про нас знають і оцінюють нашу діяльність — і громадську — дуже багато. І це приємно, тому що Україну про спорт — знають, це є одна популяризація, а ми її популяризуємо з точки іншої зору — нашими розробками, напрацюваннями, ну, і якимись порадами: як потрібно що робити, тому що, дійсно, досвід у нас — величезний громадський. Хоча у нас дуже мало громадських діячів. Але колись до нас приїжджав представник Організації Об’єднаних Націй з Бразилії і казав: «Я вражений вашими проектами, які ви робите в Україні. Ви пишете один проект, який складається з 30 наших проектів, які б реалізувалися в Бразилії, просите на це в 30 разів менше коштів і, що саме цікаве, ви потім ці проекти робите!» Тобто він каже: для нас це є показник, що, дійсно, можна і так працювати. Тому що наша діяльність відповідає терміну «волонтери» і «громадська діяльність» в більшості випадків, це є, дійсно, таке громадське життя, це є покликання: люди приходять і вони роблять. І громадське життя — це не з 8-ої до 17-ої. Це майже цілодобово..

ВЕД.: Це й ідеї, які приходять вночі, і ти записуєш їх в телефон (як сталося у Вас із назвою організації)?

ШАХОВ: Так. Це ти робиш постійно. Звичайно, якісь є помилки. Ми це аналізуємо і потім робимо краще. Тому, що успішну людину від неуспішної відрізняє лише одне — успішна людина встає на один раз більше, ніж падає. Тому ми навіть горді тим, що ми робимо помилки, бо потім їх виправляємо і робимо щось краще. І вже потім, звичайно, там через 13 років можна сказати, там: «Ми зробили це, оце і оце! І для нас це приємно. Тому що єдине, що насправді (ну, визнання, там, є з боку держави, визнання є з боку громадськості) — а для громадського діяча це важливо — одне. А з іншої точки зору, найкращий член журі, який оцінює твою роботу, є ти. Тобто ти сам знаєш, чи добре ти це зробив, чи недобре, тому що коли якийсь там проект проходить, всі під враженням говорять: «Дуже класно!». Ми там знаємо, що ми там недоробили, там недоробили і робимо так, щоб наступного року всі оті питання, які... (ну, їх не видно, але вони іноді є), щоб вони вже були зроблені гарно, якісно і щоб ми могли, в першу чергу, бути задоволені своїми діями особисто. Якщо сам задоволений, то тоді, дійсно виходить, що — да, ми працюємо вірно!

ВЕД.: Дуже часто (принаймні, тому є багато прикладів), що людина, яка веде дуже активне життя в громадському секторі, з часом якось так «перетікає» на політичні терени. У Вас є політичні амбіції?

ШАХОВ: Ну, знаєте, це таке питання, коли кожного разу ти собі задаєш, і ти розумієш, що можна піти в якусь політичну партію і там навіть у нас були такі пропозиції під час виборів, якісь там прохідні місця, але Інститут демократичного суспільства є неполітичною громадською організацією. Ми займаємося допомогою. Причому здебільшого ми декілька років тому вибрали, що ми не можемо допомогти всій громаді, то ми допомагаємо або громадським організаціям, або політичним партіям, але — навчанням. Наприклад, ми в Донецьку допомагали, якщо там брати декілька років тому, — ми навчали там представників Партії Регіонів, як їм бути краще. У Львові ми навчали представників «Нашої України», потім в Києві були навіть спільні семінари. Ми кажемо: «Ми не займаємося політикою. Ми є громадською організацією. Ми не хочемо бути причетними до політики». Якщо особисто хтось з членів нашої організації приймає участь, приймає думку, що там він хоче займатися політичною діяльністю, у нас є певні обмеження для того. Ми кажемо: «Поки що до політики ми не маємо відношення». Хоча знов же таки, семінари, як навчати, як гарно виступати, як проводити політичні компанії, виборчу кампанію? Звичайно, ми допомагаємо. Представники нашої організації є членами певних політичних партій. Але при виконанні своїх обов’язків це не повинно на них відображатися. Тому що, скажемо так, є певні проблеми, які турбують усіх: будь то ліві, будь то праві, будь то центристи. Ну, от всіх турбують. От ми... Все те, що турбує всіх, ми й робимо. Тому що допомагати потрібно кожного дня і кожної хвилини.

ВЕД.: Добре. Тоді запитання, як до людини, яка все-таки цікавиться політикою... На Вашу думку, яка ідея могла б стати для України національною?

ШАХОВ: Я — людина європейська. А для мене є класними європейські цінності, тому класне таке давнє українське прислів’я: «Гуртом і батька легше бити!» Нам потрібно об’єднуватись саме для того, щоб іти до європейських цінностей, бути культурними. Нам не вистачає іноді ввічливості і єдиного бачення, що робити і куди йти. От колись у нас було таке поняття «разновекторная» політика. Моя особиста думка, що все ж таки Україні буде добре бути членом Європейського Союзу. І для того, щоб були відкриті кордони, щоб кожен українець міг поїхати в ту країну, в яку хоче, навчатися, а потім повернутися і працювати тут... І коли ми будемо Україною в складі Європейського Союзу, я переконаний, що багато людей захочуть тут працювати. Можна подивитись, наприклад, на наших колег поляків, які працюють. Польща дуже швидко розвивається.

ВЕД.: Хоча стартові можливості у нас були приблизно однакові...

ШАХОВ: Я б навіть сказав — гірші... Я пам’ятаю..

ВЕД.: Як наші полтавці, зокрема, туди алмазні інструменти, ліки і капронові брилі?

ШАХОВ: Возили туди, і сюди приїжджали на підробітки. І це таке було в 90-і роки. Було. І вони сказали: «Ми хочемо бути європейською країною». А що для них це? Дуже багато для них це — «Я хочу отримувати гідну заробітну плату», «Я хочу, щоб у моїх батьків була гідна пенсія», «І щоб були соціальні можливості такі, щоб людина, яка захворіла, пішла і отримала послуги». Я — за платну медицину, я — за страхову медицину, щоб людина мала страховий поліс. Бо, дійсно, в медицині сьогодні не вистачає грошей на повноцінне лікування. Це потрібно визнати. Але... Медицина повинна бути така, щоб людина знала: якщо з нею щось трапиться, то її врятують. Сьогодні я би побоявся, скажемо так... Особливо десь в районному центрі — що там відбувається? Ну, може, лікар до хворого просто не доїхати. Саме тому, наприклад, Інститут демократичного суспільства... Іноді в нас є такі соціальні, благодійні проекти, коли ми допомагаємо лікарням. Ну, якщо брати, наприклад, на території саме Полтавської області, тому що ми самі з Полтави, але допомагаємо по Україні... В селі Тарасівка Зіньківського району Полтавської області є амбулаторія сімейної медицини — ми вирішили допомогти. Ми зробили там капітальний ремонт, закупили необхідне медичне обладнання, ми навіть купили їм автомобіль для того, щоб (амбулаторія сімейної медицини обслуговує територію, до складу якої входять 10 населених пунктів). Я думаю, що кожен українець хоче добре жити, отримувати гідну, «білу», офіційну заробітну плату. Я вважаю, що для цього потрібно зменшити податки і, зменшуючи податки, у нас знов же таки будуть надходження до бюджету більші. Тому що ті керівники підприємств, які все ж таки на сьогодні (все ж таки є, на жаль, прихована заробітна плата в конвертах), вони скажуть: «Та нам краще платити нормально, але щоб то було не 50 і більше відсотків, а, наприклад, 20-25 відсотків». Він із задоволенням буде сплачувати.

ВЕД.: Ваша сім’я на сьогодні це?...

ШАХОВ: Я.

ВЕД.: Тільки Ви?

ШАХОВ: Це — я, ну, і мої батьки.

ВЕД.: Зрозуміло. Тобто, європейськість у Вас іще й у сенсі вибору своєї половини? Тому що в Європі не поспішають і в Америці з цим люди, роблять це, коли в них вже сталий матеріальний дохід, є кар’єра. Ви ще в процесі?

ШАХОВ: Я — в процесі. Тому що, з однієї точки зору, можна сказати, що, дійсно, треба становитись на ноги, не поспішати з тим, що якщо ти обрав людину... Ну, якщо ти відчуваєш, що це — твоє, то навіть якщо це в 17-18 років, то — нормально. Я взагалі кажу, що одружуватись треба або до 20, або після 30. Тобто, отакий випадок: тут до 20 — якось буде, батьки допоможуть, ну, після 20 якось розраховувати на допомогу батьків вже ніби й незручно. А от коли ти вже людина у віці близько 30, вже міцно стоїш на ногах, є розуміння, як робити так, щоб заробляти гроші, виховувати дитину...

ВЕД.: Розуміння, що ти, перш за все, береш на себе відповідальність ще за когось ...

ШАХОВ: В першу чергу, що то є відповідальність. Тому що, на жаль, кількість розлучень, які є в нашому житті, вона — дуже велика. Це саме тому, що іноді — «давайте щось зробимо, а там — буде видно». Потрібно серйозно підходити до цього. Думаю, що через певний час я вже буду мати власну родину.

ВЕД.: Сергію, дозвілля як волієте проводити?

ШАХОВ: Дозвілля — з друзями, якщо... Ну, люблю, знаєте, в Києві я дуже багато проводжу часу (там дуже багато затишних кав’ярень) або у Львові, де можна випити каву. Ми любимо кудись поїхати відпочити, наприклад, в Карпати...

ВЕД.: Цінуєте активний відпочинок?

ШАХОВ: Активний відпочинок. Я з 4 років займаюсь гірськолижним спортом, то це я також... Єдине, що зиму люблю, коли можна — є сніг і можна покататися на лижах. Коли там слякоть — я це не дуже люблю...

ВЕД.: Добре, покатались на лижах, прийшли в теплу кімнату і хочеться не лише фізичного навантаження, а й для душі. Які книжки до рук, перш за все, хочеться взяти?

ШАХОВ: Ох, Ви знаєте, більше професійні книжки є на столі, тому що дуже багато потрібно читати, знайомитися з діяльністю...Знаєте, для мене професійна книжка, із точки зору професії, я й художню літературу використовую... Ну з точки зору особистого, наприклад, Пауло Коельйо «Алхімік» — ну для мене це і професійна книга, ну і книга, яку можна там почитати.

ВЕД.: Я чомусь думала, що Пауло Коельйо — це література для осіб пубертатного періоду...

ШАХОВ: Ну, Ви знаєте, принципи, які в неї покладені, це, дійсно, можна потім наводити багато. Крім того, є...

ВЕД.: Ви в прикладному сенсі її використовуєте?

ШАХОВ: Так, в прикладному, в прикладному... Є, наприклад, засновник позитивної психотерапії (на жаль, він помер в минулому році) Носсрат Пєзєшкіан, і в нього дуже класні такі і видання, і, скажімо, його книжки побудовані на притчах. Я дуже люблю саме притчі.

ВЕД.: Ми плавно підійшли до завершення передачі. Зазвичай наприкінці я прошу наших гостей розповісти пристойний анекдот або улюблену притчу. Вам — і карти в руки.

ШАХОВ: Ну, знаєте, тоді саме притча, яка, скажемо, для мене є прикладом громадського життя. Думаю, що шановні радіослухачі її колись чули. Отже... Коли я був молодим, вільним, і моя уява не мала меж і кордонів, я думав над тим, як змінити світ. Коли я став старшим і розумнішим, я зрозумів, що світ не змінити, і я вирішив змінити свою державу — і прожив півжиття одним відчайдушним зусиллям, намагаючись це зробити. Але це виявилось мені не під силу. Тоді я вирішив змінити свою родину і прожив решту життя, намагаючись це зробити. Зараз, лежачи на смертному одрі, я починаю розуміти, що, напевне, мені потрібно було змінити самого себе — і змінилась би моя родина, спільними зусиллями ми змінили б свою державу і, хто знає, може ми б змінили світ. Тому важливо щодня щось робити гарне для життя і тоді світ зміниться і буде все добре, гарно і ми будемо жити так, як ми хочемо.

ВЕД.: Дякую Вам. Я, ведуча Інна Якобенко, хочу нагадати всім, що сьогодні гостем нашої передачі був Президент Інституту демократичного суспільства, автор та керівник проекту «Студент року», аспірант, голова оркомітету молодіжних самітів ООН, а ще — людина, яка готова змінити світ, починаючи з себе, Сергій Шахов. Я дякую Вам, що знайшли в суботу годину часу і подарували його нашим слухачам, а надалі — читачам сайту «Полтавщина». Я прощаюся з вами і наш гість також, але не прощається радіостанція «Ваша хвиля»! Залишайтеся з нами. На все добре!