«Persona grata»: Володимир Марченко

[Відео було видалено]

ВЕД: Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами, радіостанцією «Ваша хвиля», на якій, як завжди о цій порі, — проект «Персона грата». Проект, в який ми запрошуємо людей відомих, медійних, людей, до яких потенційно можуть бути запитання не лише у ведучих, а й у наших слухачів. Сьогоднішній мій гість — людина із царини... Власне, із якої царини ми зараз і з’ясуємо. Володимир Олександрович Марченко, заступник голови обласної ради. Доброго ранку!

МАРЧЕНКО: Всім доброго ранку!

ВЕД: Володимире Олександровичу, так складається, що різні люди приходять до нас в ефір. Люди, які стали медійними завдяки якійсь своїй діяльності. Хтось приходив з царини культури, театру, медицини, освіти. Ви засвітилися на небосхилі політичному Полтавщини. І, власне, ми вас у цій якості і запросили. Але наш проект покликаний якнайкраще розкрити людину і показати її у звичайному житті — побуті, в сім’ї, розповісти про її хобі, тобто, людське в людині. Я розумію, що зовсім без політики не вийде, тому що вона й так майже скрізь в нашому житті. Але постараємось розповісти про те, що невідомо про вас широкому загалу, звісно ж, про що ви не проти розповісти.

МАРЧЕНКО: Із задоволенням.

ВЕД: Спочатку, щоб було зрозуміло, хто ви — про те, звідки ви, ваше коріння, витоки, батьків, сім’ю, те, чого вас навчали з дитинства.

МАРЧЕНКО: Народився я на Полтавщині, в Машівці, там і вчився, ходив до школи. Там проживають мої батьки. На жаль, батько мій рано помер, живе моя мама. Ну і після того, як закінчив школу, стало питання, що робити, куди йти навчатися. Ще в школі мені дуже хотілося бути військовим, ну так склалося, що закінчував школу я в 1988 році. Це, по суті, були останні роки життя Радянського Союзу і це, мабуть, був такий час, коли мої колеги, старші друзі поверталися з армії і розповідали, що уже не та Радянська Армія, про яку ми чули із кінофільмів, чули із розповіді інших наших старших товаришів. Це був такий важкий період, в т. ч. і в Радянській Армії, уже тоді було видно, що такий велетенський гігант, як Радянський Союз, по суті, скоро-скоро все таки може розпастися і більше не існувати, як велика і могутня країна. І практично в останній момент я прийняв рішення і подав свої документи в Харківський інститут інженерів комунального будівництва. На російській мові він мав таку абревіатуру ХИИКС — Харьковский институт инженеров коммунального строительства. І коли я приходив в школу і вже вчився на 1-му курсі, зустрічалися з учителями, з своїми однокласниками, і мене запитували, де я вчуся, я з гордістю говорив: ХИИКС. А коли мене запитували: так що це, як називається цей вищий навчальний заклад, я говорив: Харьковский институт инженеров космической связи. Це було дійсно так. Ну, а потім після того, як я закінчив інститут, я повернувся працювати в Машівку, у РЕС. Потрібно було допомагати мамі, у мене була і є менша сестра, вона ходила тоді в школу. Ну і з того моменту почалась моя трудова діяльність. Працював майстром, працював диспетчером, працював заступником начальника на цьому підприємстві, потім працював начальником цього підприємства. Ну і так склалося, що у 2002 році я був обраний депутатом Полтавської обласної ради. Тоді обирали не від партій, тоді обирали по закону, коли були мажоритарщики, і обирали тільки депутатів-мажоритарщиків. Таким чином я став депутатом обласної ради. А через певний час так трапилося, що я був обраний заступником голови Полтавської обласної ради. І тоді не було політичних партій в обласній раді, і тоді не було політичних фракцій в обласній раді, просто були депутати, особистості, різні люди. Ну, на сьогоднішній день пройшло вже 8 років, я теж працюю в обласній раді на посаді заступника, але вже представляю політичну партію, вже маю свою фракцію нашої політичної партії «Батьківщина». Ви знаєте, що її лідер — Юлія Володимирівна Тимошенко. Ну от так склалися деякі такі моменти мого життя.

ВЕД: Я хочу повернутися у ваше дитинство, юнацькі роки. Один дуже відомий політик колись у цій студії розповідав, що зараз у нього є можливості матеріальні, він їздить по світу, його скрізь пригощають різними екзотами, але, каже він, мамині оладки товщиною в палець на всю сковорідку, намащені сметаною і посипані цукром, — найкращі. Вони не можуть зрівнятися ні з якими суші, ролами, авокадо. Спогади дитинства (гастрономічні, якісь ментальні, чи щось таке), що не відпускають вас і в Полтаві...?

МАРЧЕНКО: Ну, ви знаєте, дуже багато таких спогадів. Ви от сказали про кулінарний напрям, то, безумовно, хочеться згадати фірмений бабусин рецепт, коли вона готувала нам на Маковія коржі з маком. Такі коржі з маком могла приготувати тільки бабуся. І після того, як її не стало, більше ніхто не може приготувати такої високої якості і таких смачних коржів, як це було у моєму дитинстві.

ВЕД: Вони називаються на Полтавщині шуликами.

МАРЧЕНКО: Ну, можливо, й так, але на Машівщині вони називались коржі з маком. Ну, безумовно, мені дуже подобався і подобається на сьогоднішній день вишневий кисіль, який варила теж моя бабуся, потім варила моя мама. Це особливі страви, це дуже особливі страви.

ВЕД: Є у вас в Машівці місцина, куди хочеться піти чи приїздити, коли важко на душі, хочеться усамітнення?

МАРЧЕНКО: На Машівщині і в самій Машівці є унікальне місце — це ставок. Його називають Герівський ставок. На тому ставку пройшло моє дитинство. Ми ловили рибу, ми каталися на ковзанах, грали в хокей взимку. Ну, по суті, всі мої однокласники після того, як закінчувались уроки, бігли туди і ми там продовжували активне життя поза межами школи. Тому з великим задоволенням, коли є така можливість, ми їдемо на батьківщину, обов’язково стараюся виїхати на лоно природи до цього красивого ставочка, ну і там чи просто зустрітися з друзями, чи побути разом із своєю родиною.

ВЕД: Ваша родина сьогодні — це хто?

МАРЧЕНКО: Моя родина сьогодні — це моя дружина і двоє моїх дітей. У мене син, якому 18 років.

ВЕД: Випускник цьогорічний...

МАРЧЕНКО: Так, і донька, їй 14 років.

ВЕД: З дружиною у вас студентський шлюб, чи ви зустрілися пізніше?

МАРЧЕНКО: Це цікава була історія, як ми познайомилися із моєю дружиною. Я навчався в Харкові на 2-му курсі, а моя дружина сама полтавка. Народилася і жила в Полтаві. І так трапилось, що мій дуже добрий, хороший товариш, друг, женився. І батьки мого товариша живуть по сусідству з моїми батьками. Тобто, ми із самого-самого дитинства практично були разом. І дружина мого товариша сама полтавка. І от одна із її подруг і була моя майбутня дружина. Ми познайомилися з нею на весіллі у мого друга, в нас зав’язалася така дружба, почали зустрічатися. Майже рік ми зустрічалися. Я приїздив з Харкова не в Машівку, а в першу чергу їхав у Полтаву до своєї дівчини, майбутньої дружини. Ну таким чином через рік ми прийняли рішення, зіграли весілля.

ВЕД: Ви ще були студентом, 3-ій курс лише закінчили...

МАРЧЕНКО: Ну вже от майже 19 років...

ВЕД: Ви відчували, що вже можете взяти на себе відповідальність за когось іще? Зазвичай, коли жінка іде заміж, вона розраховує на те, що хтось буде про неї піклуватись. Ви ж іще були студентом...

МАРЧЕНКО: Я над цим думав. Я не був впевнений, я над цим думав, але прийняв таке рішення.

ВЕД: У вас вже досить дорослі діти, син в цьому році закінчує школу, він іде по ваших слідах? До якого вузу вступатиме, чим хоче в житті займатись, чи впливали ви на цей вибір?

МАРЧЕНКО: Ви знаєте, я хотів би, щоб цей вибір зробив він сам. І, по суті, дуже багато різних бесід ми проводили з сином, проводили в родині, обговорювали цю серйозну тему, говорили, і, можливо, в деякій мірі більше консультували його з тих питань, які він сам задавав. Це було добре. Чому? Тому, що, по суті, ми бачили, що він не байдужий до того, що буде завтра, коли він піде із школи. І, по суті, мені сподобалося його рішення. Сьогодні він прийняв таке рішення, що він спробує вступити до ВНЗ, і перша його освіта, я надіюсь, що одна із перших із його освіт, це буде технічна освіта. Я думаю, що якщо він отримає технічну освіту, якщо він багато чого для себе зрозуміє під час навчання, то потім будуть якісь і інші цікаві кроки в його житті. Але я одобрюю його вибір, вважаю, що це нормально, знаючи його певну прихильність до тих чи інших наук. Він чудово знає фізику, математику. Тобто, я думаю, це правильний вибір.

ВЕД: А син закінчує елітну гімназію чи ліцей, чи звичайну полтавську школу?

МАРЧЕНКО: Він закінчує 2-гу міську школу Полтави.

ВЕД: 8 років тому ви приїхали до Полтави. Як довго тривав адаптаційний період? Звісно, є якісь знайомі, бо це одна область, але, все одно, якісь друзі, з якими щодня бачишся, якісь звички...

МАРЧЕНКО: Ну, я думаю, що був такий період, безумовно, тому що все-таки велика кількість моїх друзів залишалися в Машівці. Це і куми, це і друзі, це і колеги по роботі, де я працював. В нас був прекрасний, чудовий колектив, з яким, дійсно, не хотілося розставатися. Але так склалося, що довелося приймати таке рішення. Ну, я думаю, що десь, можливо, близько року. А за дружину, я думаю, що адаптація пройшла в межах однієї години.

ВЕД: Бо вона повернулася на круги своя.

МАРЧЕНКО: Так.

ВЕД: Володимире Олександровичу, за посадою, за своєю роботою, яку ви виконуєте як заступник голови обласної ради, вам доводиться бувати за межами України, бачити різні стилі життя в різних країнах, у вас є з чим порівнювати. По-перше, коли ви вперше виїхали за кордон, найперша поїздка? Коли це було, за цей період що вас вразило, що хотіли б запозичити нам, українцям, на наші терени?

МАРЧЕНКО: Ну, найперша моя поїздка за кордон це була поїздка у Польщу в 2005 році. Група депутатів і голів районних рад була запрошена на декілька днів у Польщу. Працював такий польський фонд «Східна Європа» в нашій державі, і от деякі області мали можливість сформувати делегації і відправити своїх колег подивитися, як живуть поляки. Це була моя перша поїздка. Потім ми побували ще один раз, такий же самий фонд, тільки трошки інший був напрямок цієї поїздки. Перша поїздка... ми вивчали досвід Польщі у напрямку місцевого самоврядування, а друга поїздка — це ми вивчали, як працюють агропромислові компанії і агенції, які торгують землею. Це державні агенції. І з того часу, ви знаєте, з великим болем думаю, чому все-таки, починаючи, можливо, з 1990 року, коли, по суті, поляки були трошки нижче і по своєму розвитку, і по своїй економічній якійсь складовій від України...

ВЕД: ...і чекали, коли їм з полтавського заводу алмазних інструментів привезуть ті всі шліфувальні круги...

МАРЧЕНКО: Так, і шапки возили...

ВЕД: ...брилі, капронові брилі для дідусів дуже ходовим були товаром!

МАРЧЕНКО: Дійсно, це все було. То ви знаєте, наскільки змінилася Польща. Як вони потужно все-таки рвонули вперед. Дуже багато є різних думок, особливо дуже багато таких людей, які говорять: ну що ж, поляки от зуміли знайти такі великі кошти в Євросоюзі, їм допомагав Євросоюз і т. ін. От вони розбудовувались, сьогодні в них там все слава Богу.

ВЕД: У них був свій Бальцерович, який мав політичну волю (за що й анафему народну прийняв свого часу на себе і 10 років пройшло, перш ніж нація оцінила і зняла капелюха перед ним).

МАРЧЕНКО: Я з вами погоджуюся, але, крім того, ще один, мені здається, крок зробили поляки, важливий крок: вони не ділили Польщу на частини, вони просто зрозуміли, що прийшов період змін. Якщо і в подальшому чекати, що привезуть чи то з України, чи то з Білорусії, чи то із Німеччини і надіятися на те, що таким чином можна виживати, мені здається, що поляки вирішили все-таки взяти оцей тайм-аут з якимось таким, ну знаєте, якимось шикарним життям, пройти якийсь шлях для того, щоб дійсно жити, а не виживати.

І от пройшло багато часу. Ми говоримо в Україні про оцю модель розвитку місцевого самоврядування, вона мені близька зараз за фахом. Тому що я вже 8 років займаюся цією роботою і 5 років, будучи останній раз в Польщі, я завжди на різних зустрічах піднімаю думку: ну чому? Коли сьогодні і політики на центральному рівні, і керівники держави Україна, які були і тоді і є нині, знають чудово про цей досвід. Знають про те, що сьогодні, дійсно, на високому рівні місцеве самоврядування. Сьогодні місцеве самоврядування забезпечує те, що записано у наших законах. Надають послуги людям в межах своєї компетенції, впливають на ті чи інші рішення, мають відповідний бюджет, мають відповідний механізм вирішення тих чи інших нагальних проблем і питань, які створюються на цих громадах, в цих громадах. От мені дуже сподобалося, що у Польщі, зокрема, і освітою, і охороною здоров’я займається держава. Це не є компетенція місцевих громад. А компетенція місцевих громад, це, безумовно, і комунальні справи, і екологічні питання, вуличне освітлення, ну і всі інші такі от моменти, по яких громада сама приймає рішення, як потрібно використовувати ті чи інші кошти, що потрібно ремонтувати, що потрібно будувати в такому форматі. Це дуже добре.

ВЕД: Ситуація така, що зараз уже навіть Монголія по ВВП нас обігнала. І Туреччина, в якої клімат майже як у нас в Криму. Але вони змогли своїм узбережжям скористуватися абсолютно по-іншому: там працює кожен погонний метр узбережжя, приносить прибутки. Туреччина, яка за 5 років стала 15-ю економікою світу і 6-ю економікою Європи...

МАРЧЕНКО: Таких прикладів можна приводити надзвичайно багато. Мені теж вдалося побувати в Туреччині. Ми декілька разів із своєю родиною мали таку можливість — влітку виїжджати туди відпочивати. Хоча в нас була можливість, ми раніше їздили відпочивати в Крим. Я хочу сказати, що сьогодні, дійсно, багато людей приймають таке рішення, що краще в Туречиину, чим в Крим. І не тому, що там погано...

ВЕД: Гроші ті самі, але інфраструктура...

МАРЧЕНКО: Ніякої ж інфраструктури немає! І я розумію цих кримчан. Тому, що сьогодні ну от склались такі обставини, що всі говорять за якогось інвестора. А, по суті, цей інвестор, який сьогодні вкладає свої гроші в Крим, бажає сьогодні вкласти копійку, а завтра звідти забрати руб. І не тому, що він жадібний. А тому, що умови складаються такі сьогодні. Ну, в першу чергу, державою, коли податки треба платити, коли всі інші податки потрібно платити, ну і, безумовно, такий український менталітет: швидше б заробити якийсь прибуток та ще великих розмірів. І коли ми дивилися на Туреччину, я скажу, що це дійсно велика країна, все-таки 74 мільйонів населення, і зрозуміло, що є дуже багато проблем в Туреччині. Але мене вразило знаєте що? Мене вразило велике бажання турків працювати і те, як вони працюють. От я дивлюся, як працюємо ми, українці, і як працюють турки. Це різні речі. От я дивлюся, що на наших автомагістралях проводять капітальні ремонти, іде підготовка до Євро-2012, і ми бачимо, що там, де працюють іноземні компанії, там десь турецькі компанії, там десь хорватські компанії, — яка якість цих доріг. Там, де працюють українські компанії, не хочу ображати, але проходе рік і знову приходиться витрачати гроші на якісь там ремонти. Я хочу привести в приклад Грузію. Це просто унікальне явище сьогодні: як одна людина згуртувала біля себе команду — і вольовими якостями і дуже такими кардинальними, радикальними, можливо, якимись такими потужними діями країна змінилася. І хто б що не розповідав про американські гроші, про європейські гроші... Безумовно, можливо, вони і були. Але це був добрий старт для того, щоб ця країна сьогодні розвивалася. Коли сьогодні показують Тбілісі, коли сьогодні показують Кутаїсі...

ВЕД: Нехай буде диктатор, але реформатор. Тому, що не могло безкінечно тривати так як у нас — ніяк...

МАРЧЕНКО: Ви розумієте... диктатор, якого диктатора?

ВЕД: Так називають, я цитую.

МАРЧЕНКО: Да. Зовсім недавно була чудова передача на каналі «1+1», вийшов новий авторський проект «Ткаченко UA». І першим гостем цього відомого журналіста був Саакашвілі. Ну от наскільки все-таки чітко і цікаво відповідав грузинський президент, що хочеться вірити, що ця людина дійсно прийшла туди на таку високу посаду не для свого збагачення, і не для того, щоб дати можливість дуже швидко збагатитись друзям, родичам і т. ін. Людина прийшла для того, щоб все-таки прикрутити оцей палкий хист тих людей, які звикли красти, які звикли не працювати, які звикли оббирати простий люд, а дати можливість людям більш-менш нормально розпочати своє життя, не виживати, а жити і радіти життю.

ВЕД: В країні, де вчора була війна, сьогодні — хвиля західних інвесторів. Їх треба переконати, а Саакашвілі — політик нової формації, який зміг цей бар’єр здолати.

МАРЧЕНКО: Цікаво було чути з вуст і Саакашвілі. І це не тільки інформація з його вуст, а можна прочитати і в інтернеті, і в пресі, що сьогодні інвестор, який вкладає гроші у Грузії — це турки, це росіяни, яких сьогодні... В Росії теж не зовсім все так просто. І не такий вже високий рівень життя, незважаючи на таку, ну скажемо так, міцність цієї держави. Все-таки, мені здається, що от ті уроки, грузинські уроки, ми повинні теж для себе брати. Як їх взяти, як їх реалізувати? Мені здається, що один шлях — це вибори. Ми, українці, повинні, все ж таки, підійти надзвичайно серйозно і відповідально, коли перед нами стоїть задача обрати не тільки керівників держави, а обрати, по суті, своє майбутнє, обрати майбутнє своїх дітей. І от тут дуже важко, мабуть, сьогодні людям, і мені в тому числі, зрозуміти: а хто ж такий патріот в нашій державі? Який не ставить собі за ціль тільки збагачення, збагачення, збагачення. Хто ж такий патріот у нашій державі, який прийде працювати на такі серйозні посади і не буде вирішувати питання своїх братів, кумів, своїх бізнес-партнерів і т.ін. Це дуже складно, дуже непросто, ну нуже хочеться, щоб появилась така вольова людина, яка прийняла таке рішення і почала потихеньку скручувати оці клани. Тому що за 20 років незалежності, мабуть, ми уже всі зрозуміли, що говоримо про розділ бізнесу і влади, нічого не відбувається, але український менталітет говорить про інше. Якщо бізнесмен прийшов до влади, то ніколи в житті, ніколи в житті він не відкине свій бізнес і не забуде на певний час про нього, а все одно буде шукати хай невеличку, але якусь можливість використати бюджетні кошти, десь, можливо, пролобіювати закони, і т.ін. Безумовно, якщо ця людина прийшла з бізнесу, то в нього дуже багато бізнес-партнерів, є багато людей, які допомагали йому ставати в цей бізнес і розкручувати цей бізнес. От він буде допомагати і своєму бізнесу, і допомагає цим людям і, по суті, створюються такі лобістські компанії, фірми, якщо можна так назвати, і на цьому все зупиняється. Пройшли вибори і на цьому все зупиняється. Ну, достатньо багато прикладів.

ВЕД: А давайте про приклади в нашій обласній раді?

МАРЧЕНКО: Навіть приклади, я навіть скажу за нашу політичну силу «Батьківщина». Поки Юлія Володимирівна була при владі, поки вона була прем’єр-міністром, ви бачили, ну всі, досить багатих, досить серйозних впливових людей, які прямо бігли в цю політичну силу...

ВЕД: Ви зараз в обласній раді представляєте політичну силу, яка в опозиції. Не відчуваєте ви якогось упередженого ставлення колег-депутатів іншої партійної приналежності? Чи бувають у вас політичні дискусії, суперечки, щось таке? В кулуарах, наприклад, після сесії?

МАРЧЕНКО: Ну, я хочу сказати, що такі розмови в нас відбуваються, безумовно. Але дуже добре, що вони відбуваються не в сесійній залі. Це прекрасно. Чому? Тому, що, по суті, ми знаємо практично кожного депутата як, в першу чергу, досвідченого керівника, самодостатню людину. Всі такі у нас депутати досить розумні, працьовиті люди і, ви знаєте, не їхні проблеми і не їхня вина, що сьогодні вони ходять під прапорами тієї чи іншої політичної сили. І коли ми збираємось в сесійній залі, і в нас, слава Богу, хватає мудрості не розглядати питання політичні, нас ніщо не роз’єднує. Ми можемо проводити великі дискусії, куди все-таки витратити кошти, які, скажімо, додатково ми змогли заробити у нашу обласну казну. Чи то профінансувати і побудувати, скажімо, якийсь освітянський заклад, чи то відремонтувати якийсь заклад охорони здоров’я. Тут є дискусія. І розумна дискусія. Віковічні питання — виділення коштів на ремонт доріг. Це серйозна робота, це серйозні дискусії. Крім того, я пишаюся своїми колегами у бажанні проконтролювати використання цих коштів. Тому що просто просидіти і проголосувати за ці гроші — це одна справа, але б дуже хотілося, щоб ці гроші, коли вони надійдуть до тих чи інших виконавців робіт, були використані ефективно, не розкрадені. А та робота і ті об’єкти, які будуть зроблені, які робляться на сьогоднішній день, будуть мати належну якість і будуть дійсно користуватися великою популярністю у людей. От що хочеться зробити, розумієте? І от в цьому є велика в нас дискусія, єсть великі переконання один одного, що краще зробити, скажімо, от такі певні заходи, ніж направити ці гроші кудись в інший напрямок. Як приклад. Ви просили приклад. Хочу навести вам приклад про нашу обласну раду.

Будували великі полігони сміттєзвалищ. Це величезні були проекти на суми... там близько до 3 млн. грн. Ми чудово розуміли, що виділяючи в рік з обласного бюджету по 200, по 300 тис. грн. на ці роботи, цей полігон ніколи не буде побудований. Ми просто ховаємо ці гроші в пісок, зариваємо в пісок, ефективність буде нуль. Або, скажімо, десь проводити розчистку річки. Якщо десь чистити річку біля якоїсь дачі якоїсь віп-особи, то зрозуміємо, що це злочин, скажімо так. Але якщо, скажімо, сьогодні в тій самій Котельві, чи, скажімо, в тій самій Решетилівці, в районному центрі провести і вкласти гроші — розчистити річку і зробити належний гарний пляж, куди буде ходити велика кількість населення, мені здається, що такі шляхи треба вибирати і робити отакі справи.

ВЕД: Чи була коли-небудь за час вашої депутатської каденції (якщо була, то яка) спроба якось з вами домовитися, вирішити (можливо, не грошима, можливо, якимось бартером, послугою) вашу прихильність в голосуванні з того чи іншого питання?

МАРЧЕНКО: Ну, безумовно, були. Були і в такому от плані. Гроші ніхто не пропонував, і слава Богу. І от я знаю, що за 8 років я можу, ви знаєте, сказати з честю і з гідністю, що в Полтавській обласній раді немає такого, що твориться у Верховній Раді. Коли за ті чи інші справи пропонуються якісь гроші. Проголосуйте так, пролобіюйте такі чи інші закони. Були такі моменти, коли, скажімо, якісь політичні сили просять, що підтримайте наш проект, а ми за це — проголосуємо, будемо підтримувати ваш проект. Це нормально, я хочу вам сказати. Ну, склались такі політичні обставини, що якщо ми їх не підтримаємо, то ми не проголосуємо за цей проект, і вони не проголосують самі, без нас, або навпаки. Тобто, цей проект взагалі не буде прийнятий. Тому приймали такі рішення. Якщо, скажімо, якась політична сила хоче, як приклад, використати частину екологічних коштів в якомусь там чи районі, чи в якомусь селі зробити, скажімо, якусь роботу для тієї громади, то ми просили тоді, щоб вони підтримали, скажімо, наш об’єкт для того, щоб виділити кошти у якийсь інший район і чи почистити річку, чи побудувати якийсь об’єкт, чи водогін і т.ін. Це було.

ВЕД: Володимире Олександровичу, ви нещодавно були у поїздці за кордон як депутат обласної ради. Куди ви їздили, що було метою вашого візиту?

МАРЧЕНКО: Ми були у 2010 році в складі делегації наших медиків — це начальник Головного управління охорони здоров’я Лисак В. П., начальник міського управління охорони здоров’я Котов С. О., ректор нашої медичної академії Ждан В. М., головний лікар 4 міської лікарні Куроєдов Л. Ф. ми були в Штудгарті, місті-побратимі, Німеччина. Дуже цікава була поїздка, але вона, в першу чергу, мала на меті добитися, домогтися з багатьох, скажімо так, думок наших німецьких колег, як зробити, щоб у нашій області, у нашій державі запрацювала лікарняна каса. Я хочу вам сказати, що ще у 2008 році Леонід Федорович і наші колеги, яких я називав, разом із житомирськими колегами були в Німеччині, дивилися, вивчали цей досвід і у нас запрацювала лікарняні каси ще у 2006 році. Потім ці колеги трішки побачили, як працюють німці, почали вдосконалювати цю систему, а потім ця система почала гальмувати.

ВЕД: Чому?

МАРЧЕНКО: І от я хочу сказати, що сьогодні кращого досвіду реорганізації роботи медицини ніхто не придумав, як німці. Оці лікарняні каси, які сьогодні контролюються громадськістю, які сьогодні оплачують роботу медика, які сьогодні оплачують лікування громадянина, це сьогодні, дійсно, один із таких самих найкращих варіантів, які є на білому світі. Нам розповідають про те, що, можливо, є якісь і інші варіанти, але ця модель сьогодні, вона практично працює по всій Європі, німецька модель. І от коли ми останній раз побували у Німеччині, наша була задача запросити німецьких лікарів, керівників лікарняних кас і інших структур і установ, які працюють в цій лікарняній касі, для того, щоб вони приїхали до нас в нашу державу і на міністерському рівні все-таки попробували підштовхнути наших колег, керівництво охорони здоров’я до хоча би якихось реформ в цьому напрямку. Я хочу сказати, що в той час Лисак В. П. буквально після цієї поїздки був призначений заступником міністра охорони здоров’я нашої держави. І це нам було на руку, тому що ми домовились з німцями, приїхала надзвичайно потужна делегація. Це були високі чини цієї лікарняної каси. І на Полтавщині ми зібрали всеукраїнський семінар-нараду щодо розвитку лікарняних кас в Україні. Виступали наші німецькі колеги, говорили наші українські спеціалісти. Відбулась така досить серйозна розмова. На превеликий жаль, поїхали німці і знову все залишилось на місці. Мені важко зрозуміти, чому все-таки таке велике небажання наших чиновників взяти цю модель і заставити цю модель запрацювати в нашій державі? Тому що, по суті, Полтавська обласна лікарняна каса, вона в нас працює. Але із 1 млн. 600 тис. людей населення нашої області членами лікарняної каси є 26 тисяч громадян. Це зовсім мало. Більше того, багато людей просто не знає, що таке лікарняна каса. І коли ми зустрічаємося і розказуємо людям, які ж все-таки є преференції, якщо ви будете членом лікарняної каси, в людей відкриваються очі, вони про це вперше чують. Хоча ми просимо наших колег і просили наших колег, і керівників районів, і головних лікарів: друзі, давайте всі разом. Давайте всі разом людям будемо розповідати, що все-таки за оті (на сьогоднішній день там уже порядку 13 чи 14 грн. місячна плата членства в ЛК) кошти, коли ви приходите до лікаря, звертаєтеся до лікаря, у вас є якісь проблеми, то при першому зверненні ви залишаєте чи то в лікарні, чи то в аптеці досить серйозну суму грошей. А в цьому випадку, якщо ви член лікарняної каси, вона буде оплачувати як лікування, так, безумовно, і медикаменти. Ну, я розумію, що на державному рівні як було, так і залишається. Лобіювання багатьох відомих політиків, серйозних політиків, створення нової моделі — це страхова медицина. Розповідають про її особливості, про те, що вона більш прогресивніша, краща, чим модель лікарняних кас. Я розумію, це посули. Страхова медицина — це страхові компанії, це приватні страхові компанії і явно, що вони не державні, і так вони...

ВЕД: ...і немає 100% гарантій, що вони будуть і завтра, і післязавтра...

МАРЧЕНКО: Так, великий інтерес цих «великих політиків» лобіювати ці питання, тому що це надзвичайно прибутковий бізнес. А те, що ми можемо контролювати, те, що сьогодні от на прикладі роботи цієї обласної лікарняної каси, повірте мені, ні копійки, ні копійки без нагляду. Люба людина сьогодні, яка є членом ЛК, може запросити інформацію і подивитися, куди пішла та чи інша копійка. Надзвичайно серйозна робота була зроблена. Ну є гальмування цієї роботи, на жаль, і серед самих лікарів. Тому є над чим працювати, ми будемо не здаватися. Будемо продовжувати цю роботу.

ВЕД: Зараз активно обговорюють адміністративну реформу, скорочення чиновницького апарату і т. д. і т. д. У вас є можливість порівнювати, як живуть чиновники в Україні і за кордоном. У вас, до речі, яке авто, на якому ви їздите, особисте?

МАРЧЕНКО: У моєї дружини є автомобіль, приватний автомобіль ДЕО-Ланос.

ВЕД: А ви, як чиновник високого обласного рангу, готові, як ваші колеги за кордоном, наприклад, пересісти на екологічний велосипед?

МАРЧЕНКО: З великим задоволенням!

ВЕД: Без проблем би це зробили?

МАРЧЕНКО: З великим задоволенням. Більше того, я хочу буквально досить швидко розповісти те, що я побачив за кордоном, в тій самій Польщі. Я просто був вражений, коли побачив, наскільки просто і наскільки без всяких проблем люди після роботи ведуть здоровий спосіб життя і використовують вільний час для того, щоб просто побути на лоні природи, щоб получити якесь задоволення від спілкування з тією самою природою, з колегами. І от коли ми були у Варшаві — це великі парки, великі паркові зони, зелена травичка і дуже багато людей просто організовують культурні пікніки на лоні природи. Дуже багато людей просто їздять на велосипедах, на різних скейтах, роликах. Тобто, хтось займається бігом, хтось займається швидкою ходьбою, хтось просто відпочиває. Але потім ці люди піднімаються, їдуть додому, йдуть додому, за ними не залишається жодного клаптика сміття, все чисто, все прибрано. Яка відповідальність! Інша справа, коли ми збираємо кожної весни по 200, по 300 людей чи то з адміністрації і ради, з інших управлінь регіональної влади, оголошуємо великий суботник, виходимо такою великою армією до берега Ворскли...

ВЕД: А за місяць — бачимо там нові смітники...

МАРЧЕНКО: Ну, за місяць, це слава Богу, я думаю, що за неділю вже можна говорити про те, що практично нічого не змінилось. Це самі ми таке можемо робити.

ВЕД: Вам не здається, що оці профілактичні вмовляння, демократичне убаюкування, закликання, — вони ні до чого? В нас люди ментально — не європейці, вони розуміють лише покарання карбованцем. Чому не впровадити штрафи як, наприклад, у Сінгапурі. Жуйку виплюнув — 400 доларів (і вони за 10 років позбулися запльованого жуйкою міста!) В них чистюсінькі асфальти, у них ніхто не їсть на вулиці — теж штраф 350 доларів. Але немає папірців, паличок від морозива, пляшок. Люди навели таким чином лад у своєму місті-країні. Одна з кращих, взірець тепер у всьому світі.

МАРЧЕНКО: Можливо, ви і праві, але я хочу сказати, що, знову-таки, приклад. Коли наша делегація в Польщі перший день була в Варшаві і наших колег попередили, що палити можна тільки у спеціальних місцях для паління і ні в якому випадку не можна там десь стояти в таких місцях, де багато людей, і палити, то я не бачив, щоб наші люди порушували закон, польський закон. Миттєво зрозуміли!

ВЕД: Бо вони знають, що там покарання наздожене...

МАРЧЕНКО: Знають, включено у свідомості, що не можна палити. Я вважаю, що це не є проблема. Це ми такі. От якщо ми захочемо все-таки створювати собі певне благо без грошей. Ну не все, скажімо так, можна купити, побудувати і т.ін.

ВЕД: 100% успішна Данія щороку має найбільший відсоток суїциду у світі, хоча там і один з найвищих рівнів життя...

МАРЧЕНКО: От дуже такий, знаєте, не те що приклад, а таке от побажання. Черговий великий оцей суботник, який ми будемо проводити колись на цьому ж березі Ворскли, почистити знову цей самий берег, побудувати якісь такі невеличкі облаштовані місця для того, щоб збиралися компанії, могли сховатися від дощу, могли без всяких проблем там пожарити ті самі шашлики, було зручно. Там закопати якісь прості мангали, це не є проблема, і подивитись, чи провести, знаєте, якусь публічну роботу, велику роботу, що, шановні друзі, давайте почнемо з таких от моментів змінювати себе, змінювати своїх дітей. Давайте не говорити про якісь європейські стандарти, а давайте наслідувати ці стандарти. Це все дуже просто. Є дуже багато таких от ментальних речей, які ми можемо в собі змінити, разом змінити і життя поміняється в кращу сторону.

ВЕД: Володимире Олександровичу, все-таки у нас є кілька хвилин, тому кілька запитань із анкети. У вас є хобі?

МАРЧЕНКО: Рибалка.

ВЕД: Рибалка. Колись Оскар Уайльд сказав: «Я готовий на будь-що, аби залишатися в хорошій формі. Тільки не змушуйте мене дотримуватися дієти і робити зарядку». На що ви готові, щоб залишатися в хорошій формі фізичній?

МАРЧЕНКО: Я скажу так: я готовий робити зарядку і дотримуватися дієти!

ВЕД: Коли є вільна хвилина і бажання щось почитати, які це книжки?

МАРЧЕНКО: В залежності від настрою. Ви знаєте, з задоволенням читаю Пікуля, з задоволенням можу почитати Гоголя, з задоволенням перечитую Ільфа і Петрова. Ну от коли теж такий от специфічний настрій, то беру книги із серії ЖЗЛ — «Жизнь замечательных людей». Теж дуже цікаво погортати, зупинитися на якійсь сторінці і прочитати про життєвий шлях того чи іншого класика.

ВЕД: До речі, із серії ЖЗЛ книгу І. Золотуського літературознавці називають найкращою біографією нашого земляка Гоголя.

Ваш до цього часу життєвий шлях, особисті кар’єрні успіхи у скільки балів ви б оцінили за десятибальною шкалою?

МАРЧЕНКО: Ну, це мені важко сказати. Хотів би, щоб оцінили цей успіх мої друзі, моя сім’я і потім мені сказали для того, щоб я зробив певні висновки.

ВЕД: Ви дипломат.

МАРЧЕНКО: Можливо.

ВЕД: Я вам дякую, Володимире Олександровичу. На такій оптимістичній ноті (що таки не все!) констатую, що наш час добігає кінця. Я нагадую, що гостем проекту «Персона грата» сьогодні був заступник голови обласної ради Володимир Олександрович Марченко.

МАРЧЕНКО: Дякую.

ВЕД: На все добре. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами, але не прощається радіостанція «Ваша хвиля». Залишайтеся з нами!