Завод «Знамя» як місце... відпочинку?

Дванадцятиповерховий бетонний монстр, якого бачу із своїх вікон цілодобово. Туди протоптані стежки компаніями малолітніх хлопців, дівчаток-емо, яким вільно думається про суїцид у такому місці — шукачам пригод та нових вражень. Підлога у битому склі, сходи сильно пошкоджені та без натяку на перила. Тож кожен такий похід може стати останнім. Як для хлопця, що випав з 9-го поверху й розбився насмерть. І я своїми очами бачила, як його тіло, вже мертве, виносили.

Завод розміщений на перехресті трас: зліва — Харків, справа — Київ, прямо — Кременчук. Це своєрідне «Ласкаво просимо, полтавці та гості міста!» Лише одного разу по приїзду важливої особи на завод накинули чорну сітку. Але він виглядав не менш жахливо. Естетику створити не вдалося.

Розмови про 22-ий завод — це, що називається, «переливання з пустого в порожнє». Грошей забракло навіть на нормальну огорожу. Хтось вкрав дошки з лавок у сусідніх дворах і збив цвяхами до купи.

Думаю, завод вирішили перетворити на культурну пам’ятку. Як Стоунхендж в Англії. Іще декілька століть — і туристи атакують його, викладаючи великі гроші задля того, щоб подивитися на ексклюзивні руїни. Адже схожий жах навряд чи десь в світі ще знайдеш!

Найгарніше, що є там, то 5-ий поверх. Намальовані сонечко і веселка. Виглядає дуже життєствердно серед битої плитки, бетону, пляшок, фекалій людей і собак, скла та арматури, лайливих надписів та постійних бомжів.

Та хай ще я і сотня-друга людей можуть прикинутися сліпими. А як бути з моїми помідорами черрі? Вони ніяк не цвітуть, бо вигляд з вікна пригнічує і стан, знаєте, депресивний навіює...

Катя РОЩИНА