На блокпостах гібридної війни

Що читає польська інтелігенція про гібридну війну в Україні? Серед іншого — короткі нариси і аналітику від відомого професора Варшавського університету, політолога Казімежа Вуйчицького.

Зробити собі фото з українським солдатом на блокпосту в зоні АТО — то могло би бути туристичною атракцією, якби не було неподобством і в якійсь мірі аморальним вчинком. Для «туриста» не було б це пов’язано з будь-якої небезпекою (тільки у Варшаві вважають, що сьогодні сам перетин кордону з Україною вимагає геройства). Тому що зона ATO велика, але зовнішні блокпости є поза межами будь-якого обстрілу. Слов’янськ, колись окупований московським найманцем Стрілковим, який замордував районного депутата Володимира Рибака і тому є в центрі уваги світових медіа, є сьогодні спокійним містом, яке повернулося до ролі літнього курорту (хоча із зрозумілих причин мало хто туди приїжджає у відпустку). Життя там нормальне. Війна є гібридною, або як багато хто вважає «понарошку».

Проте майже кожен день вмирають під час неї люди. Симпатичні солдати, які допомогли зробити мені знімок (тому що я поляк), можуть перейти на блокпост ближче до лінії російської окупації і загинути під час випадкового обстрілу. Не має це жодного мілітаристського значення. Є єдине сигналом політичним з Москви, а краще сказати — погрозою. Ця ситуація вже коштувала життя парі тисяч молодих українців (треба теж додати молодих росіян, яких посилають таємно, а коли гинуть, то родина отримує повідомлення, що «під час військових навчань»). Туристичні фотки тут недоречні, тому що ми зустрічаємося також зі смертю і людською трагедією.

Перебування в зоні ATO може виправдати той факт, що тільки тут ви можете краще зрозуміти логіку подій. Стереотип «переможного Путіна», який робить те, що він хоче, зникає досить швидко. Тут можна побачити, що Москва не реалізує свій план А, але змушена виконувати свій план навіть не C і D; і є в обороні, а не в наступі.

Почнемо з плану А. Мала то бути «братня допомога» Україні (як у Чехословаччині 1968-го) на прохання Януковича. Але цей дрібний злочинець злякався і, на розчарування великого злочинця Путіна, втік із награбованим до Росії. План В — то була Новоросія. Зайнято на початку Крим і кримський сценарій мав повторитися на цілим Сході і Півдні України. Але то теж не спрацювало. В таких містах, як Харків та Одеса наслані Москвою бойовики наткнулися на успішний опір. Бойовикам удався план в Луганську та частково в Донецьку. План C був такий, аби створити автономні республіки Донеччини і Луганщини в складі України, щоб паралізувати роботу всієї держави. При цьому Донецька та Луганська області в своїх межах повинні були б залишитися в руках «сепаратистів». І тимчасово так було. Озброївшись зброєю, яку, як стверджує Путін, кожен може собі купити, вони зайняли обмежені території цих областей. Влітку 2014 року українська армія (якій вдалося несподівано швидко реформуватися після приниження в Криму) почала наступ. Він закінчилася швидким відновленням територій, окупованої української провінції. Це змусило Путіна ввести регулярні війська російської армії. То була найбільш гаряча фаза конфлікту, позначена в боях під Іловайськом (там була досить серйозна українська поразка), Дебальцевим і аеропортом Донецька. Останній можна назвати українськими Фермопілами — і на цьому прикладі будується сьогодні мораль армії.

І, нарешті, в руках Москви залишилася тільки половина території Луганщини (менше половини населення), третина Донеччини (набагато менше, ніж половина населення). Обидві псевдореспубліки більше не мають найменшого виправдання. Крім того, важливий символ — Святогірська Лавра (окрім Київської і Почаївської — найважливіший центр українського православ’я) — залишився врешті-решт на українській стороні. Таким чином, навіть план C не спрацював.

Зараз Путін намагається реалізувати план D. Через провокаційні обстріли гинуть на блокпостах українські солдати, аби злочинець з Москви міг погрожувати і, як йому видається, зміцнити свої позиції на переговорах. Так триває «гібридна війна».

Оригінал: kazwoy.wordpress.com

Переклад Анни ДОВГОШЕЙ