Ці страшні три слова

І ти стоїш весь червоний, в тебе трусяться коліна, ти не в змозі поєднати навіть два слова і при цьому намагаєшся підійти і сказати, нарешті, ті довгоочікувані заздалегідь вивчені вирази.

Ось ти вже робиш крок, потім ще один, ще ближче й ближче, ще трохи і ти вже настигнеш своєї мети. О ні! Що ти зробив? Невже ти відвернувся і пішов геть? Чому? Ти знов дозволив страху заволодіти твоєю свідомістю? Ти став лише маріонеткою в його руках. Невже ти не розумієш, що цей монстр зіпсував все твоє життя, зробив таким замкнутим, віддаленим від усіх? Ти йдеш у невідомому напрямку, не звертаючи уваги на оточуючих, в голові лиш одна думка: «От, боягуз! Як це виправити?» І замість того, щоб, нарешті, подолати свій страх і сказати ці слова, які зробили б все таким неперевершеним і бездоганним, ти забігаєш додому, зачиняєш двері і залишаєшся наодинці. Стільки разів ти казав щось таке не зрозуміле, якийсь набір зі слів, намагався донести до когось якісь абсурдні речі, коли насправді хотів зізнатися, відкрити своє серце, показати самого себе, а замість того, ти навіть не зміг поєднати навіть звичайні, прості слова.

Слова, які перестали ставати простими? Та ні. Ти сам, який не зміг набратися сміливості, не зміг вимовити отой простий для серця набір з букв. Слова, які лунають лише декілька секунд або хвилин. Але саме ті вирази, що потрібні були іншому саме в цю хвилину, саме те, що так довго й міцно зігріє його серце, дасть поштовх йти вперед, повірити в себе, у свої сили. Слова, які змінять його життя, мрії, надії, які зроблять таке чарівне і водночас просте диво.

А ти не зміг дати іншому таке щастя. Ти лише 2 години казав щось, таке нудне и незрозуміле. Здавалось, що це просто набір слів, букв. Ти, як маленька дитина, яка знає, чого хоче, але не може цього сказати. Боїться. Чого? Мабуть, самого себе, своїх страхів і нескінчених бажань. Але так вважаєш тільки ти. А насправді ти боїшся правди. Ти не можеш її сказати, бо то твоє, потаємне, щось настільки особисте й інтимне, яке не хочеш нікому віддати. Твій маленький скарб у цій великій пустелі потаємних мрій. І саме через це ти втрачаєш друзів, коханих людей, все більше і більше віддаляєшся від цього божевільного, невгамовного, трохи дивакуватого світу. Зовсім один. Не знаєш, що робити, що казати, ким стати. Живеш за принципом: хоч би пережити ще один день. Життя стає для тебе місцем, де тільки їжа приносить насолоду.

Ти сам у цьому винен. Ти не зміг побороти себе,переступити через усі свої забобони та зробити нарешті те, що раніше здавалось тобі таким важким та не можливим. Треба було лиш зізнатися, сказати правду, відкрити себе та показати себе справжнього. Невже це так складно? Стати собою? Перестати мовчати? Зізнатися нарешті у своїх почуттях? Невже не хочеться покінчити з усім цим, виплеснути назовні те, що так довго не давало тобі спокою?

Страх. Він повністю заволодів твоїм серцем й розумом. Від тебе залишилась лиш та міцна оболонка, яка приховує тебе справжнього, усі твої слабі сторони. Того, хто не сказав тих простих слів, і тим самим позбавив себе щастя. Ти залишився наодинці зі своїм страхом, і з ним ти почнеш велику битву. Що ж, усе у твоїх руках. А переможець все ж таки залишиться один. І хто сказав, що ним станеш саме ти? Поки ти тут, вагаєшся робити цього чи ні, хтось вже переміг свій страх та пішов удосконалювати своє життя. А ти так і залишився з пожмаканим аркушем у руці, де таким корявим почерком вимальовані такі прості речення, сповнені любові, щирі слова зізнань та твоє серце. І все це так і ніколи не прозвучить з твоїх вуст, а залишиться на тому шматочку паперу.

Айсель САФАРОВА