Неоціненна цінність: Полтава зливає артезіанську воду в унітаз

На все буденне, знайоме з дитинства, важко подивитися з незвичного ракурсу. Але час від часу зустрічаються люди, які по-іншому розкривають для тебе сутність звичайних речей.

— Полтавська вода — майже ідеально збалансована, — говорить голова ГО «Еколтава» Юлія Пашковська. — Це повноцінна столова вода, яку можна у пляшки розливати та продавати за кордон. А полтавці використовують її як технічну: миють підлогу, змивають в унітазі...

Юлія Пашковська

— Такого розбазарювання в Європі не знайдеш, — підтримує начальник обласного управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства (колишньої СЕС) у Полтавській області Сергій Макєєв. — Якщо вже пощастило мати таку воду в регіоні, зазвичай будують дві окремі водопровідні мережі, і до туалетів надходить менш цінна вода, наприклад, з поверхневих джерел. Але ця історія — не про Полтавщину поки що. Унікальної води в області вистачить не на одне покоління, а тому вкладати чималі гроші у збереження її запасів ніхто не готовий.

Хоча один з місцевих виробників на воді таки заробляє: купує її на тому ж водозаборі № 1, звідки бере й місцевий водоканал. Озонує задля додаткового очищення, газує і поставляє в роздрібну мережу. Звільнена від проходження старими трубами, вода лишається чистою і не погіршує своїх властивостей.

Мешканцям Полтави пощастило, як мало кому в Україні: 80% населення нашої держави змушене споживати воду із відкритих водойм, для знезараження якої використовується значно більша кількість не завжди безпечних для здоров’я хімічних реагентів. Водоносний горизонт, який насичує полтавські свердловини, проходить через всю область. Так що дійсно чистою водою насолоджуються мешканці всіх районів. Крім Кременчука та Горішніх Плавнів: там добратися до підземних вод виявилося неможливо через затверді породи та заглибоке залягання при винятково малих об’ємах, тож місцеві споживають воду з відкритих джерел — з Кременчуцького водосховища та Дніпра відповідно.

Фактично, у Полтаві споживають майже ту знамениту «королеву мінеральних вод», що і туристи, які приїздять до Миргорода на курорт. Різниця — у насиченості мінеральними речовинами. У районі Миргорода поклади мінеральних солей виходять близько до поверхні землі, вода насичується ними і перетворюється на лікувальну. Схожа ситуація — і в Новосанжарському районі, де також видобувають лікувальну воду. У Карлівському, Машівському, Великобагачанському районах вода з цього ж водоносного горизонту перенасичена фтором. Раніше показник в 10 разів перевищував норму. Однак за останні 20 років ситуація дещо покращилася, кажуть спеціалісти Центру лабораторних досліджень. Через інтенсивне використання, а також через те, що перед потраплянням у водопровідну мережу у «фторованих» районах зумисне змішують воду двох горизонтів з різними показниками — розбавляють її — рівень перенасичення фтором вдалося знизити у кілька разів. Без цієї процедури пити таку воду було б неможливо. Адже забагато фтору призводить до ламкості, руйнування структури кісток, у тому числі і зубів. Дефторування ж у промислових умовах, перед потраплянням у водопровідну мережу — спеціальні фільтри для цього існують — наразі є занадто дорогим задоволенням для нашої держави і, за словами фахівців, зробило б ціну на таку воду непідйомною для споживачів.

Вода зі свердловини та вода з крану — не одне й те саме

Водопостачанням та водовідведенням у Полтаві монопольно займається КП «Полтававодоканал». В українських реаліях такий стан справ нікого не дивує. І це разюче відрізняється від загальноєвропейської практики. У Франції, зокрема, діє 13 тисяч постачальників та 15 тисяч компаній з очистки води. У Німеччині — приблизно вдвічі менше. Усе це значно посилює конкуренцію на ринку водопостачання. А значить, покращує рівень послуг. Однак в Україні монополісти поки що не збираються поступатися «теплим місцем».

Загалом у Полтаві 18 артезіанських свердловин, воду видобувають з глибини 400-800 метрів. Претензій до якості води з них немає ні у фахівців державних та відомчих лабораторій, ні у незалежних екологів. Але уникнути додаткового очищення не вдається. Адже полтавській водопровідній мережі почасти більше 100 років, третина труб вимагає термінової заміни. Однак коштів на це не стає: допоки КП «Полтававодоканал» не отримувало жодних кредитів європейських інституцій чи державних субвенцій на ці потреби, а грошей, які полтавці сплачують за водопостачання та водовідведення, катастрофічно не вистачає, твердять на підприємстві. Хоча підраховано, що українська родина із середнім рівнем доходів віддає за користування холодною і гарячою водою, а також за водовідведення приблизно 3,5% своїх сукупних коштів на рік. У Західній Європі такий обсяг видатків характерний для родин з мінімальним доходом.

Аби запобігти зараженню води під час мандрівки хитросплетінням труб, в неї додають гіпохлорид натрію — з профілактичною метою і в мінімальній кількості.

— Дійсно в мінімальній, — підтверджує заступник директора ДУ Полтавського обласного лабораторного центру МОЗ України Микола Асаул. — Коли ми робимо аналіз води з водопровідної мережі, то, фактично, знаходимо в ній хлор хіба в залишковій кількості. У той же час рівень хлорованості води у водопровідній мережі Кременчука, який змушений пити з відкритих джерел, сягає 0,3-0,4 мл на 1 л.

На перший погляд, такий низький рівень хлорування полтавської води — однозначно зі знаком «плюс». Адже надлишок хлору призводить до утворення в людському організмі злоякісних пухлин. Особливо небезпечні сполуки утворюються під час кип’ятіння такої води, тим більше — кількаразового. Однак, як не дивно, мінуси у низькій хлорованості теж є. До помешкань полтавців вода мандрує застарілими водопровідними системами. Прориви трапляються не рідко, а отже, потрапляння у питну воду каналізаційних стоків, забруднених підземних вод, мулу, іржі і т.п. — цілком реальне. Упоратися із цим забрудненням низькоконцентрований гіпохлорид натрію не в змозі. Але навіть без проривів рівень бактеріологічного забруднення за час подорожі від свердловини до крану зростає приблизно вдвічі. А хімічного — з 2,2% на водозаборі до 12% вдома у полтавців. Зокрема, збільшується вміст заліза через іржу у трубах, розказали фахівці Центру лабораторних досліджень. А тому одностайно не рекомендують без додаткової фільтрації вживати воду з крану.

Про якість питної води спеціалісти санітарної служби мови не ведуть. Радше, про відповідність її наявним стандартам. Однак, у звичному розумінні, питання це наразі не контролюють. Лише здійснюють соціально-гігієнічний моніторинг, наприклад, перевіряють питну воду на водозаборі раз на рік у містах, які мають населення від 100 000 і більше. А також здійснюють періодичний забір у контрольних точках — їх 213 по області. Весь інший час це питання віддано на відкуп підприємства, яке здійснює водопостачання.

Зате спеціалісти хімічної лабораторії КП «Полтававодоканал» проби питної води на 5-ти водозаборах Полтави беруть щотижня. Крім того, щодня виїздять за різними адресами, погодженими із фахівцями санітарної служби, і беруть воду на аналіз із водопровідної мережі. Воду перевіряють за 22 показниками: колір, прозорість, вміст нітратів, амонію, хлоридів, фторидів, радіонуклідів і т.ін. І твердять, що переживати полтавцям немає про що: питна вода повністю відповідає всім вимогам українського законодавства, а значить, і вимогам Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Узяв — віддай: якою повертається у природу використана вода

Протягом 2015 року в Україні було забрано з природних джерел 9,7 млн. км. куб. води. Потужність очисних споруд при цьому — 5,8 млн. км. куб води, тобто очистили трохи більше половини забраної води, а решту не очищували або очищували недостатньо якісно, підрахували аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!». Однак Полтаві у цьому питанні, схоже, знову пощастило. 96 790 куб.м. води видобувають в обласному центрі щодоби. При цьому розташовані під Полтавою очисні споруди здатні очистити 130 000 куб.м стоків протягом того ж часу.

— Відпрацьовану воду ми повертаємо у природне середовище навіть чистішою, ніж, наприклад, є дніпровська, — розказує прес-секретар місцевого водоканалу Ліана Козмійчук. — Адже з Дніпра на шляху до Полтавщини воду відбирають щонайменше 5 разів: використовують, очищують і знову повертають у річку. Ми ж беремо чисту воду глибоко під землею, використовуємо, очищуємо її один раз — і повертаємо в природу.

Використану воду «зливають» у Ворсклу та Коломак. Але перед тим вона проходить багатоетапне очищення. І те, що відбувається з нею на цьому шляху — справжня магія. Усе починається з механічної очистки. Спеціальні «граблі» затримують різноманітні предмети, що їх полтавці наполегливо пхають до каналізації: целофан, предмети жіночої гігієни, солоні огірки... Наступний етап — фільтрація через пісок у так званих «пісколовках». Далі вода надходить до первинного відстійника. Це штучно створене озеро, схоже на величезну тарелю, глибиною 6-7 м. І лише після того, як весь видимий бруд осяде, починається етап біологічного очищення. Вода потрапляє у довгі коридори, де живуть спеціальні бактерії, які активно «поїдають» невидимі оку, але шкідливі біологічні та хімічні сполуки. Звуться ці бактерії «активний мул», а доглядають за ними кваліфіковані лаборанти. Адже активний мул не тільки ефективний, а й дуже примхливий. Вимагає точно визначеної, постійної температури, постійної насиченості киснем та концентрації забруднення. Інакше — просто загине. Далі — вторинний відстійник і хлораторна: без певної концентрації хлору при водоочистці все ж не обійтися. Останній етап — біологічні ставки. Їх на водоочистних станціях — цілі каскади. Вода там вже, фактично, чиста: у ставках живе риба, плавають лебеді та качки. Так що у якості відпрацьованої води після всіх цих «кіл» на водоканалі цілком упевнені.

«Пісколовка»

Однак якість водоочистки може бути ще кращою, каже гідробіолог Олена Клепець. Вивчаючи антропогенний вплив на водні ресурси, вона робила забір вже очищеної води, яку скидають Затуринські очисні споруди. Уміст азоту та фосфору у ній підвищено. Це — наслідок використання, зокрема, сульфатних пральних порошків та миючих засобів. Ці елементи посилюють ріст синьо-зелених водоростей у водоймах. А продукти їхньої життєдіяльності та розпаду після відмирання досить токсичні для людей. Самоочиститися від їхнього впливу річки та інші водойми не в силах, бо забруднення зростає з року в рік і вже стало неприроднім.

Таємна глибина криниць

Понад 90% мешканців Полтави споживає воду з водопровідної мережі. Інші п’ють колодязну. В області ситуація інакша — більшість мешканців, особливо у селах та навіть райцентрах (крім Кременчука), віддають перевагу воді з криниць. Загалом на Полтавщині 180 000 приватних криниць та майже 900 — громадського користування.

У людській свідомості вода з криниці часто — синонім виняткової чистоти і користі для здоров’я. Що ж, буває і так. Однак насправді вода у більшості з них — до 70% — і в Полтаві, і в області не придатна до вживання. Насамперед, через вміст нітратів. Перевищення норми хоча б удвічі вже негативно впливає на людський організм. Що вже говорити про вищі показники. Причому при кіп’ятінні така вода своїх шкідливих властивостей не втрачає, так що сподівання на «температура вбиває все» абсолютно марні.

— Раз на рік ми здійснюємо моніторинг води у громадських колодязях, — розповів заступник директора ДУ «Полтавський обласний лабораторний Центр» Микола Асаул. — І робимо висновок, чи придатна вона до використання. Закрити такий колодязь чи заборонити вживати з нього воду, якщо вона не відповідає стандартам якості, не маємо права. Це лишається на розсуд місцевої влади і громади.

Воду в приватних криницях взагалі не перевіряють централізовано. У цивілізованому суспільстві кожен сам має дбати про стан свого здоров’я і турбуватися про речі, які на нього впливають. У тому числі, і якість питної вод. Однак на практиці господарі приватних садиб вкрай рідко звертаються до лабораторії, аби дізнатися, що вони щодня п’ють.

— Розгорнений аналіз води — за двома десятками показників — нині коштує близько 330 грн., — каже Микола Асаул. — Можливо, для когось це дорого. Однак я наполегливо радив би перевірити воду з власної криниці хоча б на вміст важких металів (мідь, цинк, свинець — кожен метал по 35 грн.), алюмінію та нітратів.

Окремо аналіз води на нітрати коштує 17 грн. Його обов’язково повинні робити вагітні жінки та родині, які мають дітей віком до року і мешкають у приватних садибах. Адже при перевищенні норми нітрати вкрай негативно впливають як на внутрішньоутробний розвиток плоду, так і на стан здоров’я новонародженої дитини. Летальні випадки через вживання молочної суміші, звареної мамою на «нітратній водичці», в Україні, на жаль, вже були.

— Серед населення побутує думка, що нітрати у криниці «стікають» з полів, які щедро удобрюються. Тож, мовляв, за колодязі у Полтаві переживати не варто: звідки тут поля? Однак насправді це — ілюзія, — пояснює начальник управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Сергій Макєєв. — Міндобрива — це лише одна з причин. Достатньо викопати вигрібну яму у власному дворі неподалік криниці, або побудувати хлів для свиней чи складати перегній біля паркану, зразу за яким — колодязь сусіда, щоб вода у ньому стала непридатною до вживання через перевищення норми нітратів.

Колодязь

Додають проблем і безгосподарні колодязі на закинутих подвір’ях, куди «домовиті» сусіди скидають усілякий непотріб, сміття і навіть трупи тварин. Ясно, що якість води у сусідніх колодязях від цього не покращується. За правилами, «нічийні» криниці потрібно тампонувати (закривати так, щоб до них не було доступу), однак на практиці це відбувається не часто.

Органолептичні та бактеріологічні показники води у приватних колодязях теж залишають бажати кращого. За наявними нормативами, щоб говорити про якість води, чистити колодязь слід раз на рік, нагадують фахівці санітарної служби. А це значить: викачати з нього воду, зчистити наліт та плісняву зі стінок, закачати воду з дезінфектором, потім викачати її знову і дати можливість, врешті, набратися чистій воді. Ясно, що мало хто з господарів не те, що робить, а й навіть знає про це.

Найкращий вихід із цієї складної ситуації — перехід від використання колодязної води до буріння глибоких приватних свердловин або прокладання загального водопроводу. Однак далеко не всі пересічні українці можуть дозволити собі це, а держава не компенсує подібних витрат.

Фактично, найбільша проблема полтавського централізованого водопостачання — зношена мережа. До самої ж питної води запитань немає. Перед мешканцями більшості областей полтавці можуть козиряти тим, що споживають найкращу воду в Україні. Однак чи надовго вистачить її при такому безгосподарному використанні, коли частина води виливається на землю через часті прориви, частина — витікає через несправні крани та зливні бачки? Та ще й при тому що артезіанською водою у нас просто миють підлогу? При аналогічних сьогоднішнім темпам використання — іще на кілька поколінь точно, кажуть гідрологи. І розводять руками: при таких запасах про економію води чи роздільне використання — для пиття і технічних потреб — ще довго не йтиметься. Шкода, що дивитися у майбутнє далі, ніж «до дітей», українці поки що не спроможні.

Катерина ГОРДА