1.11.2010 | 15:07

Вихідні у дендропарку

Осінь карнавальною ходою увірвалася у наше сіре буденне життя. За вікнами як у гігантському акваріумі снують машини, люди. Від метушні голова йде обертом, і мрієш: «Дотягнути б до вихідних, а там...» Мабуть, кожен має свій секрет відновлення рівноваги. Проте ніщо не йде в порівняння у спілкуванні з природою.

Осінній дендропарк. Фото

Багатьом полтавцям до душі відпочинок у полтавському дендропаркові. Цими вихідними насолодитися тишею та буянням фарб сподобилося і мені.

Жовтий автобусик швидко домчав мене до зупинки Дендропарк, і я поринула у соковиті кольори листя: червоні, жовті, багряні , лимонні, шафранові. Прозоре блакитне небо, купчасті хмарки-баранці невимовно білі від променів сонця, дивовижно чисте повітря, сповнене ледь вловимим запахом спаленого листя. Як зрідка ми можемо споглядати цю красу, ніжитися у її теплі. Такі моменти рідкісні. І не всигнеш налюбуватися, відчути шарм золотої пори, як її змиють дощі, облетить листя, захлюпає під ногами каламуть.

Стежками без поспіху прогулюються полтавчанки, їм, певно, є про що поговорити. А ось молода пара з фотоапаратом в руках пробіглася швидко — шукають кращі видові майданчики, серед беріз на галявині влаштувалася компанія з гітарою. Майнула думка: «Кадр із кінофільму «Москва сльозам не вірить». Малечі дозволили побешкетувати, вона справно, як ведмежата, викачується у кленовому листі, наввипередки збирає жолуді. Перехожі, дивлячись на них, посміхаються.

Вечоріє, та компанії не збираються покидати парк: насолоджуються осінньою прохолодою і вечірньою свіжістю. Час ніби уповільнюється, але треба вже йти. До міста підвезли ті самі молодята з фотоапаратом. Їхали мовчки, кожен думав про своє. Ми жалкуємо про минуле, не цінуємо сьогодення, мріємо про майбутнє. А яким воно буде без світу природи, без улюбленого куточка полтавців? Чи не чекає його доля славнозвісного «Вишневого саду»? Мимоволі згадується: «Если вишневый сад и землю по реке разбить на дачные участки — вы будете иметь самое малое двадцать пять тысяч. До осени не останется ни одного свободного клочка...» Куди нам подітися від чеховської реальності: замість садів — розрізані «участки» , замість просторів Батьківщини — угіддя, обнесені колючим дротом. Чи навчимося ми жити сьогоднішнім днем? Цінувати кожен момент?

P.S. «Не отчаивайтесь, мои дорогие, выход есть» А. Чехов

Волонтер екозагону «Відродження» Юлія Шило для «Полтавщини»

Возрождение дендропарка

Про проект

Редактор проекту:
Эдуард Ткаченко

Возрождение дендропарка
132