Розмір тексту

Вихідні у дендропарку

Осінь карнавальною ходою увірвалася у наше сіре буденне життя. За вікнами як у гігантському акваріумі снують машини, люди. Від метушні голова йде обертом, і мрієш: «Дотягнути б до вихідних, а там...» Мабуть, кожен має свій секрет відновлення рівноваги. Проте ніщо не йде в порівняння у спілкуванні з природою.

Осінній дендропарк. Фото

Багатьом полтавцям до душі відпочинок у полтавському дендропаркові. Цими вихідними насолодитися тишею та буянням фарб сподобилося і мені.

Жовтий автобусик швидко домчав мене до зупинки Дендропарк, і я поринула у соковиті кольори листя: червоні, жовті, багряні , лимонні, шафранові. Прозоре блакитне небо, купчасті хмарки-баранці невимовно білі від променів сонця, дивовижно чисте повітря, сповнене ледь вловимим запахом спаленого листя. Як зрідка ми можемо споглядати цю красу, ніжитися у її теплі. Такі моменти рідкісні. І не всигнеш налюбуватися, відчути шарм золотої пори, як її змиють дощі, облетить листя, захлюпає під ногами каламуть.

Стежками без поспіху прогулюються полтавчанки, їм, певно, є про що поговорити. А ось молода пара з фотоапаратом в руках пробіглася швидко — шукають кращі видові майданчики, серед беріз на галявині влаштувалася компанія з гітарою. Майнула думка: «Кадр із кінофільму «Москва сльозам не вірить». Малечі дозволили побешкетувати, вона справно, як ведмежата, викачується у кленовому листі, наввипередки збирає жолуді. Перехожі, дивлячись на них, посміхаються.

Вечоріє, та компанії не збираються покидати парк: насолоджуються осінньою прохолодою і вечірньою свіжістю. Час ніби уповільнюється, але треба вже йти. До міста підвезли ті самі молодята з фотоапаратом. Їхали мовчки, кожен думав про своє. Ми жалкуємо про минуле, не цінуємо сьогодення, мріємо про майбутнє. А яким воно буде без світу природи, без улюбленого куточка полтавців? Чи не чекає його доля славнозвісного «Вишневого саду»? Мимоволі згадується: «Если вишневый сад и землю по реке разбить на дачные участки — вы будете иметь самое малое двадцать пять тысяч. До осени не останется ни одного свободного клочка...» Куди нам подітися від чеховської реальності: замість садів — розрізані «участки» , замість просторів Батьківщини — угіддя, обнесені колючим дротом. Чи навчимося ми жити сьогоднішнім днем? Цінувати кожен момент?

P.S. «Не отчаивайтесь, мои дорогие, выход есть» А. Чехов

Волонтер екозагону «Відродження» Юлія Шило для «Полтавщини»

Полтавщина:

Запропонувати тему