Майбутнє — у наших руках, тому не треба їх опускати
Життя суспільства, окремих народів і конкретних людей являє собою єдину просторово-часову модель: минуле-теперішнє-майбутнє
Минуле, наче коріння, зв’язує нас землею, історією, традиціями і звичаями. Теперішнє — те, що ми маємо зараз, те що дісталось нам у спадок, те єдине на що ми маємо вплив. Майбутнє — це наші прагнення, цілі, дії і плани. Це модель є єдиним нерозривним ланцюгом, взаємопов’язаним і взаємозалежним, через який ми сприймаємо дійсність.
У минулому українства — дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, репресії, громадянська війна, голодомор, багатолітнє фізичне і моральне рабство, руйнування моральних цінностей, боротьба за власну мову, культуру, державність. У вогні цих подій гартувалась наша нація, формувався менталітет, творився фольклор, з’являлися національні герої, світочі, пророки-поводирі: Т. Шевченко, Г. Сковорода, І.Котляревський, Б. Хмельницький, І.Франко, Л. Українка. Все, що ми маємо зараз, — вільне небо, свободу слова, думки, дій, творчості, незалежність — заслуга мільйонів наших самовідданих, свідомих земляків — справжніх патріотів.
Шкода, що сьогодні наше покоління не прислухається до слів Георга Крістофа Ліхтенберга: «Бути людиною — значить не тільки мати знання, але й робити для майбутніх поколінь те, що попередні робили для нас». Ми самі не хочемо працювати на майбутнє. А воно ж у наших руках, тому ні в якому разі не можна їх опускати. Ми маємо не лише користуватись здобутками минулих поколінь, а й примножувати їх. Доречно було б згадати слова Г. Сковороди: «Я славлю тих, хто множить славу землі своєї у труді». Майбутнє уже в сьогоденні! Це ми, творці майбутнього, і якщо воно похмуре, у цьому наша провина.
В. Борисов говорив: «Майбутнє повинно бути закладене в сьогоденні. Це називається планом, без якого розвиток неможливий». І з цим складно сперечатись, оскільки ми потребуємо надійного дороговказу, такого як Біблія, Кобзар.
Не можна жити лише сьогоднішнім днем і думати лише про власні справи, потреби, вигоду, адже «Людина не острів, а частина материка» — стверджував Джон Дон. З цього випливає необхідність гармонії суспільних інтересів з індивідуальними. Поки ми живемо майбутнім, воно в нас є.
Я впевнена, що пора посміхнутись майбутньому, освітити посмішкою собі дорогу, розігнати сумніви і тривоги, адже кожен з нас, українців, закладає основи завтрашнього, разом ми сильна, могутня нація, пліч-о-пліч ми вистоїмо перед будь-якими незгодами, проблемами, подолаємо всі труднощі, зробимо все, щоб наші нащадки теж змогли посміхатись майбутньому.
Ольга СЕРГІЄНКО, учениця 10 класу Новооржицької ЗОШ І-ІІІ ст.
