Фермерство на Полтавщині: всупереч, а не завдяки

Фермер Іван Панасенко багато знає про вузькі ходи, глухі кути та темні ніші лабіринту державного кредитування. 250 тисяч кредиту на поворотній основі він отримав лише з другої спроби у 2014 році. Навіть попри старанно підготовлені документи та ретельно виписаний бізнес-план на 5 років, навіть коли папери пройшли сувору комісію в Державному фонді підтримки фермерських господарств, а гроші вже надійшли на рахунки у Полтавській області, казначейство доступу до них не давало. Причому якось притомно пояснити ці відмови чиновники не могли. Іванові Якимовичу довелося їхати у Київ, оббивати пороги Мінагрополітики та відповідальних установ, протестувати і вимагати. Свій «подарунок під ялинку» він отримав якраз напередодні Нового року. І хоч на той момент вже, зрозуміло, і посіяв, і врожай зібрав, державні кошти використав з розумом.

— До тих 250 тисяч доклав трохи своїх і купив півтора трактора. Тобто повноцінний трактор «Білорусь» та ще маленький тракторець, — розказує Іван Панасенко. На майже 170 гектарах землі в Кременчуцькому районі його успішне ФГ «Пятківський» вирощує соняшник, кукурудзу і жито. — На той момент підтримка мені була конче необхідна. В червні 2012-го в один день більшість моїх полів із зелених перетворилися на чорні: страшний буревій потовк і змішав з землею все збіжжя. Жодної фінансової допомоги від місцевої влади я не отримав. Лише співчуття. Досі іноді дивуюся, як вдалося уникнути банкрутства.

Мовою цифр

Згідно з Законом України «Про державний бюджет», на підтримку фермерів у 2016 році планується надати 350 мільйонів гривень з основного фонду і 1424,6 мільйони зі спеціального. 300 мільйонів з основного спрямують на здешевлення кредитів для АПК, ще 50 — на підтримку тваринництва. Зі спеціального на інтервенційний фонд Аграрного фонду піде ще 1400 мільйонів, на кредити фермерським господарствам — 15,8 мільйонів. Виділять також гроші на резервний насіннєвий фонд і на лізинг сільгосптехніки.

Підтримка фермерів по-українськи

Фермерів, які б претендували та отримали поворотні кредити від держави терміном на 5 років, можна перерахувати по пальцях. Адже суми за цією програмою виділяються невеликі. Так, у Полтавському регіональному відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств розказали: у 2015 році регіон отримав близько 1,5 мільйонів із 30-ти виділених на всю Україну. Заявок при цьому було на 1,8 мільйонів. Кредити — від 200 до 250 тисяч гривень — одержало 7 фермерів. Зовсім мало, якщо врахувати, що на Полтавщині зареєстровано близько 2000 фермерських господарств.

— Не ми вирішуємо, кому з фермерів давати поворотний кредит, а кому — ні, — каже очільник полтавського відділення Фонду Василь Бурлака. — Ми лише приймаємо документи, перевіряємо правильність оформлення, а їх розгляд і сам конкурс проводиться комісією в Києві. Щоправда, від нас вимагають, щоб ми подавали заявки згідно з передбаченим кошторисом. Але я не беру на себе такий відбір.

Перелік документів для отримання кредиту цілком прийнятний: заявка у двох примірниках за формою, визначеною Міністерством аграрної політики та продовольства України; копія статуту фермерського господарства; довідка з Єдиного держреєстру юридичних осіб та ФОП; копії документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою; довідка про реквізити банківського рахунку фермерського господарства; баланс та звіт про фінансові результати фермерського господарства за останній звітний період за встановленою формою; довідки, видані відповідними органами державної податкової служби, щодо відсутності (наявності) заборгованості за податковими зобов’язаннями та платежами до Пенсійного фонду України; бізнес-план з техніко-економічним обґрунтуванням доцільності надання фінансової підтримки фермерському господарству із зазначенням графіка повернення коштів; пропозиція фермерського господарства щодо застави.

А ще необхідно запастися терпінням та везінням, адже у 2016 суму на кредити скоротили майже вдвічі: з 15,8 мільйонів на всю Україну Полтавщина має отримати трохи більше 900 тисяч. Однак наразі навіть заявки на поворотний кредит не приймаються: за законом, розпочати цей процес можна, лише коли кошти «зайдуть» на рахунок Фонду. А цього ще не відбулося. І, до речі, це теж одна з причин, чому за поворотними кредитами не шикуються в чергу: найчастіше гроші надходять наприкінці 4-го кварталу, а не на початку, наприклад, посівної кампанії, коли вони дійсно конче необхідні: на пальне, добрива, насіння і тощо.

Агрооб’єднання «Еліта», яким керує Леонід Непийпа, обробляє близько 20 тисяч гектарів земель у Решетилівському, Козельщинському та Котелевському районах. В основному вирощують кукурудзу та соняшник. Частину зібраного збіжжя продають переробним підприємствам в Україні. Іншу — через зернотрейдерів — відправляють за кордон. Торгувати з іноземними партнерами напряму поки що не пробували, хоч і хотіли б. Мовляв, без посередників цей значною мірою монополізований процес одразу ускладнюється. Аграрій твердить: суттєвої допомоги від держави його об’єднання ніколи не отримувало.

— Навіть за умов часткової державної компенсації, ставки за банківськими кредитами залишаються надто високими, щоб було дійсно вигідно брати їх на розвиток — близько 15-20% на противагу 3-5%, як у Європі, — каже він. — Що ж стосується поворотного кредиту, то у масштабах нашого об’єднання 250 тисяч настільки незначна сума, що вона жодним чином не здатна вплинути на стан справ.

Проте для дрібних фермерських господарств, які мають в обробітку до 50 га землі — їх у Полтавській області 691 — така допомога може бути суттєвою.

Голова Асоціації фермерів і приватних землевласників Полтавщини Віктор Галич говорить: аграріям, які наважилися отримати державну допомогу, потрібно витримати таку кількість комісій і перевірок, що часто легше і швидше взяти звичайний кредит у банку, хай і під грабіжницькі проценти. Щоправда, Василь Бурлака зауважує колезі: без контролю — не можна. Близько 10% тих, хто взяли поворотні кредити, не в змозі їх повернути вчасно. Іноді справа доходить до суду.

Окрім прямої, донедавна в Україні існувала непряма підтримка — у вигляді пільгового оподаткування. Власне, за обсягом коштів вона була основною, і саме її фермери ризикують втратити з 1 січня 2017 року через чергові зміни до Податкового кодексу. Перехід до звичайного режиму оподаткування вже розпочався. Українські фермери не дорахувалися на цьому біля 39 мільярдів гривень. Раніше ж цієї суми не дораховувався державний бюджет. Саме через недоотримання державою значних коштів вирішили скасувати спецрежим.

Його суть полягала у тому, що практично всі с/г виробники, незалежно від розміру, могли не перераховувати в державну казну ПДВ, а акумулювати його на спецрахунках. Таким чином покривався вхідний ПДВ і витрачалася різниця між вхідним та вихідним ПДВ на власні потреби виробництва. Однак уже з початку 2016 року діє розподіл коштів ПДВ між держбюджетом та спецрахунками сільгосппідприємств у різних пропорціях в залежності від виду діяльності. Так, за операціями із зерновими і технічними культурами — 85 (державі)/15 (підприємству); за операціями з продукцією тваринництва — 20/80; за операціями з сільськогосподарськими товарами/послугами — 50/50.

Чого хочуть фермери

«Не підтримка, а сльози» — у своїй оцінці наявної державної допомоги фермери, з якими вдалося поспілкуватися, були одностайні.

— Поверніть фермерам пільгове оподаткування — і багатьом нічого іншого не треба, — наполягає Віктор Галич. — А то виходить, що в людей забрали на мільйони, а повертають, у кращому разі, на тисячі. Де ж за таких умов взяти кошти на розвиток господарств?

Ефективним буде також зменшення бюрократичного тиску: мовляв, у Канаді чи Великобританії фермери не морочать собі голову податковою та бухгалтерською звітністю. Раз на рік держава відправляє до них фахівця, який допомагає підготувати всі необхідні документи.

Дотації теж потрібні, особливо фермерам-початківцям і тим, хто взявся за вирощування складних, дефіцитних культур, зокрема ягід та овочів. До речі, саме таку цілеспрямовану підтримку — на розвиток бджільництва, ягідництва, вирощування ВРХ, виробництво органічної продукції і т.ін. — передбачає обласна «Програма розвитку та підтримки аграрного комплексу Полтавщини за пріоритетними напрямками на період до 2020 року». Її було затверджено у квітні 2016-го, тож навіть про попередні підсумки говорити зарано. На реалізацію програми заплановано 64 мільйони, з них половина — з обласного бюджету, інша — з місцевих.

Однак найбільша, тотальна проблема фермерів Полтавщини — земля.

— Про яку підтримку, який розвиток фермерських господарств може йти мова, коли людям, які багато років поспіль обробляють певну ділянку землі, сплачують податки, забезпечують робочими місцями членів своєї родини і навіть односельців, раптом відмовляються продовжувати договір оренди без жодних підстав? Місяцями «мурижать», не дають відповіді — а потім за лічені дні віддають цю землю підставним фермерам-одноденкам, які одразу ж передають її в суборенду, або напряму величезним агрохолдингам? — обурюється Василь Бурлака. — Не віриться, що це роблять безоплатно. І не доводиться дивуватися, що в нас почастішали рейдерські захоплення господарств чи навіть вирощеного врожаю, як нещодавно у Кобеляцькому районі.

Для розвитку аграрного сектору потрібні прості, зрозумілі всім учасникам правила гри, рівні права і можливості. А також стабільне законодавство, адже щомісячні зміни до нормативних актів, Податкового кодексу не дозволяють фермерам планувати розвиток господарств навіть на кілька років уперед. Кращої допомоги від держави годі й чекати.

Європейський досвід для українських фермерів

На підтримку фермерів у ЄС витрачають 52 мільярди євро щороку. При цьому — жодних пільгових оподаткувань. Зате діє система дотацій та субсидій з розрахунку на гектар. За використання методів і засобів, дружніх до клімату та навколишнього середовища, надають так звані «зелені виплати». Особлива допомога — молодим фермерам до 40 років.

Субсидують ферми у ЄС чималими сумами — від 11 до 60+ тисяч євро на рік. Та проблема в тому, що велика кількість господарств у Європі наразі абсолютно нерентабельні і існують лише за рахунок держаних дотацій. Особливо складна ситуація в Ірландії, Словаччині, країнах Балтики. За даними аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», державна підтримка фермерів стала там соціальним, а не економічним питанням. Що помітно знижує мотивацію до розвитку.

Однак українські аграрії мають іншу думку. Вони упевнені — без потужної підтримки та дотацій ми втратимо українське село. А значить, і основу нації. Саме в збереженні самоідентичності має бути сенс державної допомоги.

— Франція пишається тим, що у них як було 38 тисяч сіл після Другої світової війни — так донині 38 тисяч і залишилося. А в нас безробіття у селах — 50-60%, адже скрізь заходять агрохолдинги, яким потрібні лише землі — не люди. Не будемо підтримувати дрібних і середніх фермерів — загубимо село буквально за кілька років, — твердить Віктор Галич.

Всупереч фінансовим складнощам, податковим «гойдалкам», постійним змінам у законодавстві, браку дієвих пільг —за темпами розвитку український аграрний сектор нині наздоганяє Бразилію. Фермери переконані: вони здатні бути ще ефективнішими, якщо відчуватимуть, що держава готова прикрити їм спину.

Катерина ГОРДА