Ті, хто купують владу за гроші, звикли отримувати від неї прибуток

Аристотель писав: «Погано, коли найвищі з посад можуть купуватися за гроші. Цілком природно, що ті, хто купує владу, звикають отримувати від неї прибуток». Тобто, шкода для суспільства від олігархічного правління, на думку батьків західної філософії і науки, була очевидною.

За тисячі років, що минули з тих часів, ставлення світового наукового та експертного співтовариства до олігархії не змінилося. 

Влада олігархів — це суспільне зло. Олігархія заважає нормальному розвитку суспільства і в соціальному плані, і в економічному.

Однак, як явище вона не зникла і постійно відтворюється в різних країнах та в різні часи.

Ось і Україною й досі керують олігархічні клани. Будучи прямими спадкоємцями радянської номенклатури, вони пам’ятають, як добре жилося їхнім батькам на керівних посадах у КПРС.

Натхненні «успіхами» батьків, нинішні мультимільйонери гальмують суспільний розвиток нашої держави та заважають українській економіці нормально інтегруватися в світову.

Олігархами фахівці називають підприємців, які мають безпосередній вплив на владу.

В Україні, як і в СНД, на початку 1990-х олігархи розбагатіли за рахунок участі в ринкових операціях, використавши при цьому зв’язки з представниками вищих ешелонів влади. Адже, завдяки налагодженню тісної співпраці між «грошовими мішками» та народними депутатами, жодне важливе рішення у Верховній Раді не приймалося без погодження з боку того чи іншого олігарха.

З часом вони взяли під контроль цілі політичні партії, ставши їхніми спонсорами, або створили нові. Все для того, щоб отримати місця і вплив у Верховній Раді та Уряді України. 

Спрацювало правило «Бізнес — це політика. Політика — це бізнес». І вплив олігархів на політику досяг неймовірних масштабів.

Франклін Рузвельт

Дуже часто можна почути думки, що олігархів не перемогти, і вони завжди будуть керувати нашою країною. Не вірте! В жодному разі не вірте цій відвертій брехні. Такі думки, в першу чергу, розповсюджують власне олігархи і люди, котрі від них залежать. Історія знає багато прикладів, коли вдавалось перемогти олігархічні клани. Найяскравішим є США, в часи Великої депресії владу отримав політик, який знав про проблеми людей не з чуток та йшов до влади не заради своїх інтересів — Франклін Рузвельт зумів змінити життя американців. 

Яскравим прикладом боротьби з монополією крупних капіталів і олігархією був Президент США Франклін Делано Рузвельт. Основне його гасло — діяти швидко та ефективно. Коли він прийшов до влади, соціальне та економічне життя в країні було жахливим. Країна переживала небачену економічну депресію, фірми та банки банкрутували. Населення не могло взяти кредит, адже зарплати були низькими, а процентні ставки надто високими. Росло безробіття. Економічною ситуацією в країні керувала невеличка кількість олігархів, яким було не вигідно піднімати зарплати. Адже чим вищі зарплати у населення, тим менші прибутки у самих олігархів.

Але, після інавгурації Рузвельта ситуація в країні кардинально змінилась. Він розпочав масштабну боротьбу з кланами. І вже через 100 днів після початку президентства ситуація почала змінюватись. Був прийнятий закон про страхування депозитів, який передбачав відрахування банками внесків у страховий фонд, з якого і виплачувалися депозити у разі банкрутства банку. Це зупинило відтік грошей і паніку. 

Основним його кроком була боротьба з крупним капіталом, який контролював цілі галузі в країні. Тобто президент США провів боротьбу саме з олігархами, розвиваючи вільну конкуренцію та малий і середній бізнес. Це дозволило провести політику, за якої багатії у своїй масі погодилися поділитися з бідними. Заробітні плати, а з ними і платоспроможність населення виросли, і люди отримали можливість виплачувати кредити, що значно підняло рівень життя американців.

Звичайно, ми не можемо сьогодні порівнювати його з нашою владою, але можемо почати самі боротися з олігархічними кланами у владі. 

Поки олігархи не будуть відсторонені від керівництва, країна ніколи не зможе досягти високих економічних показників. 

Багатій не піде на підвищення соціальних стандартів, ризикуючи втратити особисті вигоди від користування державним бюджетом.

Вплив олігархів на країну зменшиться лише в одному випадку. Коли держава, у тому числі й Верховна Рада, ухвалюватиме бюджети, в яких будуть створені спеціальні умови не для олігархату, а для малого й середнього бізнесу, для розвитку територій. По суті, відсторонення від влади олігархів і є головним завданням, що стоїть перед Урядом. Від вдалої його реалізації залежить успіх проведення реформ в Україні.

Наші можновладці постійно проголошують, що будуть нещадно боротися з олігархічними групами. Але, як завжди, далі слів справа не заходить. Тому й олігархи в Україні є проблемою впродовж всіх років її незалежності. А кожен Президент чи Прем’єр-міністр, навіть якщо заявляє про боротьбу з олігархами, закінчує тим, що налагоджує з ними тісну співпрацю.

Однак, після Революції Гідності ситуація має вирішитися позитивно. Частково через те, що олігархи самі зрозуміли: їх час закінчився. Частково — через тиск на них з боку зовнішніх сил, потужність яких набагато більша, ніж їхня. Але значно пришвидшити цей процес можемо лише ми з вами. Яким же чином можна усунути їх від влади? Дуже просто! Перестати вірити порожнім обіцянкам та ретельно аналізувати їхній життєвий шлях та біографії.

Для того, щоб отримувати надприбутки, їм потрібно постійно бути у владі або мати там своїх ставлеників.

Це стосується і Верховної Ради України, і міністрів, і суддів. Саме для цього олігархат використовує всі доступні методи: підкуп виборців, фізичну розправу над конкурентами тощо. 

«До чого тут 151 виборчий округ?» — запитаєте ви. Та зв’язок існує. Ми не робили б цей матеріал, якби не бачили, як олігархи намагаються прорватися в нардепи через вибори на Полтавщині. Як особисто, так і через «лояльних» кандидатів.

Руслан Богдан

Одним з яскравих прикладів того, як олігарх намагається повернути собі таке важливе крісло нардепа, є висування кандидата від ВО «Батьківщина» Руслана Богдана. Адже він уже був народним депутатом. І під час своєї каденції проштовхнув законопроект, який стосувався роботи паливно-енергетичного комплексу. У документі йшлося про відтермінування погашення заборгованості підприємствами паливного сектору. Сам Руслан Богдан тоді лобіював інтереси ТОВ «Енерготорг», яке якраз і працювало в паливно-енергетичній сфері. Цікавий збіг, чи не так? Не важко здогадатись, що даний закон розроблявся паном Богданом виключно у власних інтересах. За дві каденції, які Богдан був у владі лише два законопроекти, які були подані від його імені (до речі написані вони в співавторстві) прийняли на розгляд у Верховній Раді. Один з цих законопроектів, який стосувався паливно-енергетичного комплексу з невідомих причин відкликаний. Отже, за більш ніж 5 років у парламенті Р. Богдан зумів подати лише один законопроект, який був прийнятий Верховною Радою. 

Ось вам і яскравий приклад поведінки олігарха при владі. Опинившись у «потрібному» кріслі, такі народні обранці просто починають лобіювати власні інтереси та зацікавлення своїх друзів-бізнесменів, а не ведуть законотворчу діяльність.

Окрема тема — як Руслан Богдан отримав величезні статки і досяг успіху в бізнесі. Чи легко досягти комерційних висот простій людині? Чи може вона розкрутити бізнес, не маючи покровителів чи не переступаючи закон? Звісно ж ні.

Пан Богдан же збагатився, в першу чергу, завдяки зв’язкам з криміналітетом. А у «лихі 90-ті» висуванець від ВО «Батьківщина» і сам активно займався рекетом, будучи членом злочинного угрупування «Бобри». Як бачимо, спосіб заробітку грошей цим кандидатом чесним ніяк не назвеш. Нині ж Р. Богдан, нехтуючи законом, знову рветься до влади, щоб обстоювати там власні олігархічні інтереси.

Потрібно чітко розуміти, що тільки великий капітал може дозволити собі масово роздавати гречку, морозиво, гроші. Тобто, проводити повноцінний підкуп виборців. Лише кандидати, котрі мають величезні кошти, здобуті нечесним шляхом, можуть собі дозволити «гру без правил». Чесні ж висуванці не мають можливості шахраювати, бо не є олігархами і не отримують від них ніякої допомоги.

Отже, шановні земляки, нам потрібно чітко усвідомлювати, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. 

І якщо хтось, «добрий і щедрий», починає щось роздавати перед виборами — будьте певні, після голосування він здере з вас у 100 разів більше, аніж витратив. Ця істина — стара, як світ.

Ми вже багато разів мали змогу впевнитись у тому, що олігархи не вміють керувати державою. Бо не можна керувати тим, що ти постійно обкрадаєш. Як не можна збудувати міцну сім’ю, постійно ображаючи та грабуючи дітей та дружину.

Деолігархізація була одним з завдань Революції Гідності, яке має бути неодмінно здійснене. Причому, зробити це потрібно цивілізованим шляхом. І роль української громади в цьому процесі має бути вирішальною.

Потрібно голосувати за тих, хто має досвід роботи на користь громади.

Людмила Овчаренко

Тих, хто все життя чесно стояв на захисті інтересів людей і держави. Людина, яка працювала на державу до обрання у Верховну Раду — буде працювати на неї й після цього. Це просте і, водночас, надійне правило ще жодного разу не давало збій.

У 151 виборчому окрузі вимальовується одразу кілька кандидатів, які, очевидно, йдуть до Верховної Ради для збільшення власних капіталів.

Сергій Мамоян

Найпомітніша постать — звісно ж — згадуваний Руслан Богдан. Олігарх, як показує загальноукраїнська практика, ніколи не стане на захист інтересів громади, бо знаходиться з рештою людей на зовсім різних соціальних щаблях.

Напевно, не варто віддавати свій голос і за Людмилу Овчаренко. «Ви зводите наклеп на простого педагога з народу!» — заперечите ви. Втім, чи дійсно пані Людмила така проста, як здається? Сумнівно, враховуючи, що у 2012 році директор Колегіуму мистецтв в Опішні балотувалася за «підтримки» олігархів Олега Кулініча та Володимира Пилипенка. А нині йде від партії «Відродження», у списках якої сховалися чимало «перефарбованих» екс-членів «Партії регіонів», статки яких не викликають сумніву: перед нами — одна з найбільш олігархічних партій сучасної України.

Не варіант і «молодий та перспективний» побратим Сергія Капліна — Сергій Мамоян. Ні, назвати його олігархом не можна. Проте, 32-річний бізнесмен впевнено йде до цього статусу за підтримки впливового батька. Тож, легко зрозуміти, що в Парламенті Сергій Чолоєвич вболіватиме не за долю округу, а за «імунітет» і розширення власного бізнесу.

Тому саме ми можемо змінити теперішній стан речей без насильства, а прозорим та демократичним шляхом. Зараз для цього є всі необхідні умови. В той час, коли в Україні триває економічна і політична криза, а на Сході точиться війна, ми повинні виважено обрати гідного та професійного кандидата.

Скажемо олігархам наше тверде НІ!

Марина ГРИЩУК