Європейці не пробачають політикам помилок. Та чи ми також європейці?

Чому в них нормальні дороги, зарплатня вище нашої в рази, немає бійок у парламентах, а самі ці парламенти одразу після виборів працюють як добре відлагоджений механізм — без зупинок і збоїв? Бо європейці завжди відзначалися своєю розсудливістю та виваженістю вибору. У країнах Європи існує правило, яке стало звичкою: виборці ніколи не виберуть до парламенту людину, яка раніше не займала посад на місцевому рівні, не має позитивної історії, щасливої сім’ї, високих моральних якостей, людину, яку цікавить тільки бізнес.

Політика — це ціла наука, правилами якої потрібно володіти досконало, щоб здобути перемогу та підняти країну на високий щабель. Бізнесмени ж цими правилами не володіють і будь-які зв’язки та стосунки розцінюють лише з матеріальної та вигідної для них точки зору.

Аби потрапити до сейму, сенату чи бундестагу, кандидат повинен життя присвятити політиці. Для європейців політика — це вміння працювати з людьми, залагоджувати конфлікти, відстоювати інтереси громад, писати закони та мати досвід роботи на виборних посадах у своєму місті, воєводстві, провінції. Гарним прикладом подібної діяльності можуть служити випадки, коли голови місцевих зборів та мери йшли на вибори та здобували посади в парламенті. Вони мають достатній досвід в управлінні, розуміються на принципах роботи та законах.

Борис Джонсон

У минулому році мер Лондона Борис Джонсон був обраний до парламенту Великобританії від столичного округу Аксбрідж і Руісліп, набравши 50,2% голосів.

Джонсон — один з найвідоміших представників Консервативної партії і один з можливих кандидатів на пост майбутнього наступника нинішнього прем’єра Девіда Кемерона.

Європейський народ обирає лише тих кандидатів, чиї слова підкріплені справами. Виборці не терплять помилок політиків та рішуче їм відмовляють у своїй підтримці, не даючи їм іншого шансу. Історія його життя має бути незаплямованою, а репутація на високому рівні. Всю свою роботу повинен спрямовувати на благо народу та мати чіткі погляди й позиції, щоб не змінювати політичні сили. Європейці не будуть обирати кандидата, який не живе серед них і з’явився в їхній місцевості напередодні виборів лише з гарними обіцянками. Вони обирають за кількістю зроблених справ для покращення саме їхнього життя. На жаль, вибір українців часто відрізняється від європейського, наші виборці пробачають політикам те, що ніколи б не забули в демократичних країнах. Перед тим, як віддати свій голос за того чи іншого кандидата, необхідно вивчити його біографію, проаналізувати кількість виконаних обіцянок. І тільки на цьому базувати свій вибір.

Біографії деяких кандидатів у народні депутати в 151 виборчому округу, які б не мали шансів на чесних європейських виборах.

Партію простих людей Сергія Капліна на окрузі представляє далеко не проста людина — Мамоян Сергій Чолоевич.

Сергій Мамоян

Офіційна інформація про нього скупа. Керував ТОВ «Малдс Груп», у минулому році закінчив «Київський славістичний університет» за спеціальністю «міжнародні відносини». Сьогодні депутат Полтавської обласної ради, і не просто депутат, а голова комісії з питань паливно-енергетичного комплексу, а для нафтогазової Полтавської області ця комісія ключова. Одружений, має двох дітей.

Ми проаналізували реєстр судових рішень і натрапили на вирок від 30 липня 2009, який показує Сергія Чолоєвича трохи з іншої сторони. 

21 серпня 2008 року Сергій Мамоян, рухаючись зі швидкістю 139 км/год по трасі Київ-Харків, створив жахливе ДТП. Не впоравшись з керуванням автомобіля (мабуть, обмеження встановлюються не просто так), він врізався в мікроавтобус. У результаті аварії загинув водій мікроавтобуса. Але такі «непрості люди» як Сергій Мамоян не несуть покарання за свої злочини. Навіть якщо посягають на найцінніше — людське життя. Суд врахував «каяття Сергія Мамояна, компенсацію ним матеріальних збитків, а головне бажання потерпілих не позбавляти підсудного волі». 

У результаті суд пішов назустріч і засудив Мамояна на два роки умовно. А світило гонщику 4 роки. Ми вирішили з’ясувати звідки в суду така поблажилвість до Сергія Чолоєвича. Виявляється, у Мамояна є брат Рустам — на той час «скромний» прокурор в Обухівському районі, який роз’їжджає на 600-х «Мерсах» і Бентлі. Звичайно ж, він зробив все можливе, щоб допомогти брату уникнути покарання. Прокуратура одразу це питання під свій «контроль» і була на боці нинішнього кандидата в народні депутати по 151 округу — Сергія Мамояна. Варто зазначити, що свою посаду в прокуратурі Обухівського району Рустам отримав не просто так. За словами екс-депутата від «НУ-НС» Володимира Стретовича, батько Мамояна Чоло Ашоевич купив за це тогочасному прокурору Київської області Олександру Гардецькому квартиру в столиці. Можливо, сім’я Мамоянів і звикла вирішувати питання в такий спосіб. Але прості люди поводяться по-іншому.

До речі, про батька Сергія, Мамоян Чоло Ашоевич є засновником приватного підприємства «АФЕ». А це підприємство замішано не в одній кримінальній історії, що пов’язані зі свавіллям прокуратури. Загалом увесь бізнес сім’ї Мамоян побудований на незаконних тендерах, домовленостях та корупції. 

Людмила Овчаренко, представниця партії «Відродження».

Людмила Овчаренко

Народилася 31 серпня 1970 року в селищі Опішня Зіньківського району Полтавської області. Усе життя працювала в освіті. 2005 року була обрана депутатом Зіньківської районної ради. Далі вирішила йти у велику політику, та у 2012 році балотувалась до Верховної Ради. Тільки не по тому округу, де прожила та працювала, а по 151. Вперше на окрузі її побачили у тому ж 2012 році, напередодні виборів. Помітили її одразу, бо прийшла вона не з порожніми руками. Лідер громадського об’єднання «Моя Полтавщина» Людмила Овчаренко до виборів двічі наділяла пенсіонерів свого округу пайками, а напередодні голосування вони отримали персональні запрошення прийти за продуктовими наборами 10 та 11 листопада. Причому наголошувалося, щоб з’явилися «у чітко вказаний день та час». Довірливі пенсіонери прийшли на 10 годину до приміщень, де під час виборчої кампанії розташовувалися так звані «громадські приймальні кандидата» Овчаренко. Та хіба що поцілували замки: не те що живих працівників, навіть вивісок не побачили. Обіцяла Людмила Овчаренко і продовжувати возити дітей на екскурсії, але от автобуси, на яких вони їздили, ще до дня голосування виставили на продаж. 

Сергій Володимирович, читач, який звернувся до нас у редакцію, розповів, що від імені Людмили Овчаренко бабусі-інваліду Галині Данько з Пирятина подарували інвалідний візок. Але незабаром обдарована покинула цей світ. А рідних померлої почали тероризувати, щоб віддали «подарунок», бо інакше заявлять у міліцію, що вони його украли (адже документів до «подарунка» бабусі завбачливо не дали). 

Чи доречно допускати до влади політиків з такими цікавими життєвими історіями? Відповідь європейця — «НІЗАЩО», а що скажемо ми?

Оксана СОРОКІНА