Писати треба, щоб тебе побачили.

Про все було написано, усі відповіді на запитання вже дані і сказати щось нове надзвичайно важко. Ні! Лякає не саме почуття, що мене не почують, не зрозуміють, більш лякає те, що я не можу знайти щось для себе, щось, про що захочеться писати не помічаючи ані кількості витраченого часу ані кількості списаних сторінок.

Пишуть в першу чергу для себе. Щоб розкласти думки по полицях, щоб знайти відповіді на власні запитання. Але якщо твої почуття переживали , якщо твій самопошук допоможе й іншим — ти станеш відомим, не всесвітньо, але відомим. Ти можливо зміниш чиєсь життя. Можливо і долю. Бо навіть найтрепетніший помах крильця метелика може почати землетрус.

Новели, етюди, «Чого коштує життя?»... І ще неймовірно довгий список незацікавлених мене тем.

О! Цікаво! Десь я вже це чула. «Пиши так, щоб тебе побачили». Щось нове з виру безкінечних думок. Ось саме про це я і буду писати.

«Пиши так, щоб тебе побачили».

Не знаю як у вас, але у мене як мінімум 2 версії тлумачення цього виразу. Можливо і більше! Подивимось, що буде далі. Адже пишуть для того, щоб знайти щось нове, щось для себе.

Ну, версія перша.

Писати треба так, щоб тебе побачили, тобто зацікавились. Іншими словами, «Пиши так, як вигідно читачу». Звичайно добре коли пишеш для себе, а твої думки цінують та помічають. Але нажаль ринкові відносини в нашому світі диктують зовсім інші правила. І те, що раніше було новим, хай навіть його не всі розуміли, зараз не пишуть, адже воно банально не продається. Не будемо про сумне! Є ще в нашій країні генії слова, для яких творчість залишається творчістю завжди.

Версія друга.

«Пиши так, щоб тебе побачили», а отже пиши так, щоб читач не міг відірватися від твору і в своїй уяві малював образи та картини. Хай навіть зрозумілі тільки йому самому, але малював, а отже твій твір викликав інтерес.

З давніх часів «малювати словом» було найдорогоціннішим талантом.

Картину пишуть, літературний твір малюють. Дивно! Але насправді так воно і є, і якщо картина написана, а твір намальований так воно і повинно бути у справжній творчості. Адже коли митець творить, він не прислухається до загально прийнятих норм і канонів. Ось я вже все розклала по поличках. І тут примітила ще одну версію. Вона чимось нагадує першу, але має зовсім інші життєствержувальні наміри.

«Пиши так, щоб тебе побачили». Іншими словами помітили. Можливо писати — це твій талант, і ти не хизуєшся цим у реальному житті.

— Ну пишу для себе. Кому потрібен мій непотріб, — скажеш ти.

Ні! Якщо ти вважаєш, що твої думки ватрі чогось. Пиши! Пиши помітно, щоб тебе побачили. Стверджуй свою думку серед інших, вони помітять. Адже опір завжди викликає інтерес. І можливо не читачі будуть диктувати, що тобі писати, а ти сам будеш диктувати, що їм читати.

Я не вражаю, що мої думки та «варіації на тему» скажуть щось нове, щось змінять. Мені просто захотілось побути наодинці зі своєю душею. У швидкоплинності сучасного життя ми часто не помічаємо елементарних речей — друзі, родина, кохання. Раніше це було основою життя, а тепер це лише «додаток до...».

Це не ми винні, це суспільство змінило нас!

Все рухається вперед. Але чому ж все частіше оте «вперед» рухається все далі від друзів, родини, кохання. Зрозуміти важко, а ще важче збагнути чому саме це трапляється з тобою. Такий плин життя. Все швидше і швидше проноситься без того і так короткий наш вік.

Треба іноді роботи зупинки, і просто іноді зостатися наодинці з собою.

І зрозуміти: «Писати треба так, щоб ти зміг почути і побачити себе».

Богдана МАКАОВА