Полюби ближнього, як самого себе?

А це все наслідки тотального небажання зрозуміти й почути одне одного.

Одного разу шістнадцятирічний Андрій не пришов додому. За тиждень до зникнення однокласники помітили, що він став зовсім тихим і перестав з ними спілкуватися, та, списавши все на поганий настрій, не стали чіпати хлопця. На третій день пошуку його тіло знайшли у зашморгу. В ході розслідування оперативники виявили, що в сім’ї десятикласника були часті сварки. Непорозуміння між батьками та юнаком загострювали старші брат і сестра. Ніхто і досі не може оговтатись від трагедії, цими днями його поховають.

Аналізуючи те, що сталося, приходимо до ще жахливішого висновку: юнакові можна було зарадити, лише б хтось спромігся на це. Багатьом було байдуже до його проблем. Але, якби повернути час назад, вони б захотіли допомогти йому. Як не дивно, винних знайти важко, але чи можна вважати безневинним його оточення? Хто, як не рідні та друзі, мали б вирішити разом з ним усі проблеми й питання? Хто, як не ті, хто його виховував, мали б піти на компроміс, заладити конфлікт?

Ми втратили людяність, втратили чуйність, втратили доброту та почуття прекрасного. Адже хіба не прекрасна лишень та мить, котру ми витрачаємо на найдорожче, що у нас є — рідних людей, сім’ю, коханих. Ми не цінуємо ані людей, що з’являються в нашому житті, ані самих себе.

Останнім часом поширився вплив сект. Коли людина заходить у глухий кут, а допомогти нікому, навіть явні злодії, котрі прагнуть нажитися на чужому горі, перетворюються на сім’ю. Секти — не єдиний порок суспільства, не забуваймо також про наркоманію, яка також починається з «допомоги друзів забути про свої проблеми».

Тож давайте будемо прислухатися один до одного, будьмо уважними одне до одного, любімо одне одного. І тоді спільними зусиллями все зло подолаємо, а на землі запанує добро, мир та злагода!

Альона ШТАНОВА