Химерні тіні порожнечі душ

Ви бачили хіба що легку пародію на неї.

Невже ви й справді вважаєте, що ваш, так би мовити, друг завжди радий вас чути та бачити? Ви просто йому трохи симпатичні, як людина, або... або він хоче за ваші кошти пропіарити себе. Таке також буває. Й найчастіше. Чому б не називати це просто «приятель» або «знайомий». Ні! Ми взяли за звичку вживати в своєму лексиконі слова «найкращий друг». Щонайбільше, ми адресуємо їх всім одразу.

Нам всі однаково байдужі. Кричіть! Кричіть мені, рвучи своє горло, що дружба існує! Будь ласка! Скільки завгодно! Пишіть позитивні вірші про дружбу й моліться на свого «кращого друга»! Мені байдуже! Хто ви мені такі? Ви мені просто приятелі та знайомі. 

Ледве не стоячи на колінах, я вас благаю — візьміть моду ставитися до всього простіше. Не буває приятелів та знайомих назавжди. Все не вічне. Людські взаємини — тим паче. Ваш «друг» якщо й прийде до вас у скрутну хвилину на допомогу, то лише із спонук власної совісті. Всі починають міркувати над своїми вчинками рано чи пізно — хтось починає у дитинстві, а хтось лише тоді, коли збирається врізати дуба. Дивно, чи не так? Хоча називати свого приятеля другом досить нормально. Ми ж називаємо буквар азбукою. Просто сприймати все треба значно простіше. Будь людина вам хоч гарним приятелем, хоч підлабузником без моральних цінностей — він вас покине. Плакатися в подушку не треба — вона найгірше вбирає в себе смуток людських думок. Але, поки цього не сталося, — цінуйте своїх приятелів. Вони вам ще знадобляться. Але... це не дружба. Пародія.

Любов ГОНЧАРЕНКО