Журналістка Настя Станко у Полтаві говорила про «війну з привидами», вбивство «беркутівця» і життя в окупації

Навчання від неї стало другою частиною проекту «Військові конфлікти і ЗМІ» для журналістів, активістів та внутрішнього переміщених осіб, які проживають у Полтаві та Черкасах. Першу частину 16 лютого провів військовий кореспондент Роман Бочкала.

Анастасія багато працювала над висвітленням подій у зоні АТО. Жінка двічі потрапляла в полон і тепер її редакція не пускає Станко туди. Проте вже напрацьованого досвіду вистачає, щоб поділитися ним з полтавцями та черкасцями.

Станко говорила про стереотипи у нашому сприйнятті. Наприклад, території, які контролюються російськими військами, називають окупованими, в той час як людей, що на них проживають — сепаратистами. Хоча по суті вони теж окуповані. Ще в громадській думці часто побутує думка, що там не залишилося нормальних людей, бо всі нормальні — виїхали в Україну.

Журналістка провела аналогію зі своїми бабусею та дідусем, які живуть на Івано-Франківщині і не погодилися б кудись поїхати, якщо раптом ці землі окупують.

«Люди не винні», — підсумовує Станко.

Настя Станко перед аудиторією | Фото: Олена Костиря

Не можна спрощувати, ділити на сепаратистів та патріотів, тому що за кожною людиною стоїть окрема історія. І все набагато складніше, ніж таке шаблонне сприйняття.

Анастасія показувала ті відеосюжети, які вони робили на сході України. Відео «Сіра зона. Любов» розповідає про чоловіка і дружину у Красногорівці, які прожили разом понад 50 років і не покинули свого дому, не зважаючи на небезпеку.

Журналістка розповіла, що визначаючи стратегію Hromadske.tv, вони вирішили працювати для тих 4% українців, які рефлексують і аналізують події. Звісно, що вони роблять сюжети для всіх, але найбільш зацікавлені у досягненні саме тієї аудиторії, яка робить зміни.

Одна з журналістських «удач» Станко — коли після зйомок у Дебальцево, вони потрапили до міста Попасна на Луганщині, де саме евакуйовували неходячих пацієнтів психоневрологічного інтернату. Це відбувалося мало не під обстрілами (жінка, яка показала дорогу журналістам, загинула від удару «градів»). Дивитися такі сюжети важко психологічно. Глядач бачить людей, яким нікуди їхати і які залишаються в своєму рідному місті, не зважаючи на те, що можуть загинути.

За словами Анастасії, українські медіа показують побут військових в зоні АТО, але вони рідко звертають увагу на тих людей, яких ці військові визволяють. Одною з таких спроб став репортаж «Зона прифронтового режиму» про ув’язнених кількох виправних закладів на Донбасі, їхній побут і сприйняття війни.

Говорячи про документальний фільм «Аеропорт», Станко поділилась відчуттям, що українські військові воюють з привидами, бо другу сторону конфлікту не показують. Так само відбувається і з іншого боку, де талановиті журналісти оспівують подвиги російських військових, не показуючи українську сторону.

На думку Станко, місія журналіста не в тому, щоб пришвидшувати перемогу. Він має об’єктивно показувати дійсність. Вона говорить про колег, які, приїзджаючи знімати сюжет про певний батальйон, привозять військовим допомогу від волонтерів. Але чи зможе потім цей журналіст зробити сюжет про кришування цим батальйоном наркотрафіку, якщо дізнається про такий факт? Напевно, що ні.

Так само, як і радив Бочкала у перший день навчання, Станко у своїх матеріалах порушує незручні для суспільства теми. Незабаром Hromadske.tv покаже фільм «Слідами революції», в якому є різні герої: лікар, який намагався врятувати пораненого «беркутівця», майданівець, який взяв у руки автомат і вбив цього «беркутівця», командир дніпропетровського «Беркуту», який мав поїхати до батьків вбитого, щоб повідомити цю звістку. Це дуже незручна тема, яка може викликати резонанс у суспільстві, адже руйнує прийнятий позитивний образ майданівців.

Говорячи про роботу іноземних журналістів у зоні військових дій на сході, Станко часом критикує колег, оскільки ті зазвичай подають думки двох сторін, які можуть виявитися брехнею:

—​ Коли одна сторона каже, що йде сніг, а інша — що йде дощ, то що ви робите? Або йдете до джерела, якому довіряють, або виходите на вулицю.

Анастасія ще розповіла про цікавий випадок, який стався в Дебальцево. Коли журналісти приїхали сюди, там була справжня гуманітарна катастрофа: не було світла, води, газу (правда, його там з 1994 року не було). І там, ховаючись від звуків обстрілів, ледве маючи змогу зарядити мобільний телефон, вона зустріла дідуся, якого цікавило лише те, як у Берліні Ангела Меркель образила Володимира Путіна.

Кадр з сюжету про Попасну | Фото: Олена Костиря

Частина аудиторії | Фото: Олена Костиря

Крім теоретичної частини навчання, Станко запропонувала аудиторії подумати над темами сюжетів, які було б цікаво зробити на окупованих територіях. Серед варіантів лунали покинути домашні тварини, проблеми вступу абітурієнтів з атестатами ДНР і ЛНР, показ побачень при комендантській годині, суди з винесенням смертних вироків.

В якості прикладу висвітлення життя переселенців, журналістка показала проект Hromadske.tv, який містить у собі історії людей, які покинули дім і приїхали влаштовувати нове життя.

Серед аудиторії слухачів були і переселенці зі сходу. Час від часу вони розповідали свої життєві історії і ті труднощі, з якими стикалися як у себе вдома, так і приїхавши на Полтавщину чи Черкащину. Це дало кращу змогу журналістам та активістам Полтави та Черкас зрозуміти цю категорію населення, але, звісно ж, лише зі сторони.

Наприкінці занять Анастасія Станко показала відео зі ще одного проекту — «Абілітація». Стосувалося воно колишнього вчителя ПТУ з Кіровоградщини Сашка Чалапчія, який, служачи на блокпосту на Луганщині підірвався на міні і втратив обидві ноги. Проте на отримані від держави кошти він відкрив виробництво екопалива і навіть дав роботу кільком місцевим.

Наступний тренінг в рамках даного проекту відбудеться уже в Черкасах наприкінці березня. Лекторів визначатимуть на основі побажань, висловлених аудиторією у анкетах.

Організатори заходу — «Інститут аналітики та адвокації» за фінансової підтримки Black Sea Trust for Regional Cooperation, проекту Фонду Германа Маршала.

Роман ПОВЗИК