Відповідальність як життєве кредо
В рамках проекту «Професійний журналіст. Точка відліку. Професійна журналістика у дитячій творчості», що проходив в Полтаві з 22 листопада 2015 року майбутнім журналістам було запропоновано прийняти участь в акції «Відповідальність починається з мене». Метою цього заходу була допомога юним журналістам у їх творчому та професійному зростанні. «Полтавщина» публікує шість найкращих робіт учнів полтавських шкіл, які були ними представленні в рамках проекту. Сьогодні на ваш розсуд:
Юлія Одинець, 13 років
Відповідальність як життєве кредо
Що означає відповідальність? Так відразу і не придумаєш. Мабуть, кожен вкладає свій зміст у це слово. Признаюся, перед тим як написати дану статтю звернулася за підказкою до тлумачного словника, та очікуваної допомоги це не принесло, адже занадто абстрактно пояснюється це поняття. Тому доведеться нам самим філософствувати, аби дійти істини.
Як люблять переконувати психологи — «Причини всього треба шукати в дитинстві!» Банально, але правильно, безвідповідальність та інші недоліки людської сутності формуються ще в пелюшковому віці. Неладна звичка жалітись та перекладати відповідальність на чужі плечі, не викорена батьками стає нормою поведінки яка виявляється у дорослому віці. Ось чому багато наших сучасників часто, здавалося б, грамотні, здравомислячі люди недалекоглядно обвинувачують у всіх своїх бідах кого завгодно, та лише не себе самих. Відповідальність — це перш за все, уміння знайти причину невдач у собі і прагнення її ліквідувати. Якщо брати глобальніше — це патріотизм, який виражається не словами, а діями.
Відповідальність дотримуватися законів держави в якій живеш, сплачувати податки, не давати і не брати хабарі, чесно виконувати свої повноваження. Скажете, у нашій пострадянській Україні це неможливо? Тоді як на рахунок відповідальності бути людиною? Деякі весь вік проживають, жодного разу не задумавшись , що бодай щось у цьому житті можна змінити, і що обов’язок кожного громадянина світу докласти своїх зусиль для цього. «Від нас нічого не залежить!» — день у день говорять ті, хто звик лише скиглити, ті, хто пам’ятають лише свої права, забуваючи обов’язки
Давно минули часи, коли чесне слово цінувалося вище за гроші. Сьогодні, тисячі обіцянок та клятв, дотримання яких вже справа другорядна вилітають з наших уст. Достатньо лише раз не дотриматися даного слова і назавжди втрачаєш повагу оточуючих. Що ж тоді дивного в тому, що ми не довіряємо один одному? Кожен чекає прихованого каверзу чи підступу від тих, хто знаходиться поряд. І хто винен?
Ні, ні ми маленькі піщинки у цьому гігантському світі, ми не в силах нічого змінити! А навіщо взагалі, щось покращувати? Кому це потрібно? Треба ж працювати над собою, робити якісь зусилля. Якось жили в хаосі роками, і наступні покоління також як-небудь проживуть, дарма, що нація деградує...
Якщо ж є ще ті, люди які прагнуть змінити себе і навколишній світ на краще, то воістину заслуговують на повагу. Єдина порада для таких це за жодних обставин не стояти на місці, а розвиватися, йти вперед, навіть якщо хтось тягне назад. Варто твердо визначити свою життєву місію і бути відповідальним за її реалізацію. Змінити свої переконання та принципи, стати іншою людиною важко, але ж ми живемо для того, щоб боротися з самими собою, чи не так?
