Є герої, про яких не пишуть на перших шпальтах газет. Юрій «Глушак» — один із них
Солдат-стрілець, батько п’ятьох дітей: чотирьох доньок і сина. Саме заради них він обрав шлях захисника, і навіть на фронті думками завжди повертається до їхніх усмішок, черпаючи сили й наснагу вистояти ще один день.
У 2022 році Юрій, залишивши цивільне життя, добровільно долучився до лав територіальної оборони, з чітким розумінням обов’язку захищати країну. Уже за рік він продовжив службу у лавах 17 бригади Національної гвардії України.
Бойові завдання провели його через Запорізький напрямок: Роботине, Оріхів, згодом Донеччину, Харківщину та Курщину. Це не просто географія служби — це досвід, який навчив витримці й відповідальності за тих, хто вдома і за тих, хто поруч.
Про втрати Юрій говорить мало, але ті, хто «пішов», назавжди залишаються з ним у пам’яті й снах, як ті, хто завжди був і залишиться близьким.
«Сьогодні передаю свій досвід тим, хто тільки приходить у стрій, — каже „Глушак“. — Вони достатньо мотивовані, а моя задача — допомогти їм повернутися живими».
Особливо його вразила відвага одного скромного солдата, який не залишив пораненого побратима та проніс товариша майже 8 кілометрів до безпечного місця.
«Саме такі моменти показують справжню силу й відвагу: тиху, але безмежно щиру», — стверджує Юрій.
У найважчі миті він не просить для себе перепочинку. Тихо тримається за думку, яка гріє сильніше за будь-яке тепло: як колись поведе своїх доньок до першого весільного танцю. Без однострою. Без сирен. Без страху. Просто тато, який обережно стисне рідну долоню, щоб за мить відпустити її в нове життя — і видихнути, знаючи, заради чого вистояв.
Юрій «Глушак» — сила цього військовослужбовця у щоденних вчинках, у відвазі, що не потребує заголовків, і в любові, яка робить його незламним.
17 Полтавська бригада НГУ «РЕЙД»
