Полтавська художниця Марія Микитенко: Відкрити очі на проблему — це вже велика допомога

Д.С.: Ти навчаєшся на архітектора, чому обрала саме цю спеціальність?

М.М.: З самого початку я збиралася вступати на художній напрям. Але буквально за декілька місяців до вступу познайомилася з аспірантом архітектурного факультету, одна фраза якого докорінно змінила моє рішення і стала знаковою. Він сказав, що якщо я закінчу архітектуру, то зможу працювати за будь-якою творчою спеціальністю, але якщо закінчу художній напрям — то ніколи не стану архітектором. Наразі я на четвертому курсі і жодного разу не пошкодувала про цей вибір. Професія, як така, відповідальна, серйозна, тобто просто стати архітектором неможливо — треба мати бажання, любов до того, чим ти займаєшся, бути в захваті від своєї спеціальності.

Д.С.: Чи є можливість працевлаштування під час навчання?

М.М Їх достатньо. Вже з 3-4-ого курсу ми починаємо працювати з комп’ютерними програмами. Це дуже цінується зараз, і по суті ми можемо працювати фрілансерами — займатися дизайном, графікою, малювати на замовлення. Багато хто залишає навчання і їде працювати в європейські країни за запрошенням, не завершивши 4-ий курс. Особисто у мене з’явилась можливість займатись трохи неординарною справою — я малюю шоколадом.

Д.С.: Чому саме шоколад?

М.М.: Все почалося з Геллоуіну минулого року. Мій друг, який працює в Львівській Майстерні Шоколаду, попросив розмалювати персонал до свята. Ми познайомилися з усіма, потоваришували і потім мені запропонували підробіток — розмальовувати різні вироби шоколадом. Але для мене це більше відпочинок, ніж робота. Беручи шоколад в руки, я релаксую і просто приємно проводжу час.

Д.С.: Яка специфіка роботи з шоколадом?

М.М.: Нічого надприродного — у нас є спеціальні кондитерські рукави (корнети), є робочі матеріали, якими ми користуємося. Єдине, що сам по собі шоколад важкуватий в роботі. Він рідкий — треба старанно виводити кожну лінію, щоб вони були рівними, а візерунки — охайними. Одразу це вдається не кожному, але, я думаю, що будь-хто може цьому навчитися — у нас навіть є спеціальні майстер-класи по створенню цукерок, де всі бажаючі отримують можливість спробувати себе і в ролі художника шоколадом теж.

Д.С.: Які перспективи працевлаштування в Україні після закінчення архітектурного факультету?

М.М.: В Україні дуже важко з працевлаштуванням архітекторів, бо всюди потрібен досвід роботи. На диплом, наскільки я знаю, ніхто не дивиться. Тобто, якщо ти приносиш своє портофліо, і твої роботи належної якості — роботодавець приймає тебе на роботу, навіть не звертаючи уваги на оцінки. Дуже малий відсоток випускників працює по спеціальності, бо зараз немає нагальної потреби в архітекторах. Але, з нову ж таки, спектр професій після закінчення цього факультету дуже широкий: ти можеш стати інженером, конструктором, дизайнером, ілюстратором — кому що більше до вподоби.

Д.С.: Можливо ти цікавилась, яка ситуація з працевлаштуванням архітекторів в Європі?

М.М.: За кордоном є багато можливостей для працевлаштування по спеціальності. Українських студентів цінують, але знову ж таки потрібен досвід роботи, гарне портфоліо. Крім того, якщо ти приїздиш туди — маєш знати мову, це один з головних критеріїв будь-якого роботодавця.

Д.С.: Ти була одним з організаторів «Кадетаріуму». Як виникла ідея зробити таку виставку?

М.М.: Корпус художників і архітекторів знаходиться біля Кадетського. Ми кожного дня ходимо там біля нього, кожного дня бачимо жах, який там відбувається, купи сміття. І в один момент нам це просто набридло — ми зібралися невеличкою групою і вирішили зробити прибирання. Поступово про нас дізналися люди, почали приходити, допомагати.

Потім ми з іншими ініціаторами прибирань, Нато Мікеладзе, Святославом Келим-Золотайком, Рузанною Давітян, вирішили подякувати місту, подякувати чуйним людям, які нам допомагали, і організували виставку сучасного мистецтва в Кадетському корпусі — «Кадетаріум». Прийшла величезна кількість полтавців і не лише, приїздили і з інших міст люди. Ми зрозуміли, що це дуже перспективний проект і вирішили займатися ним далі. «Кадетаріум» почав розвиватися. Наступного разу виставка була більш масштабною, задіяли практично весь Кадетський. Люди — в захваті, звучало дуже багато хороших слів. Такі речі життєво необхідні нашій Полтаві. Особливо в сьогоднішній ситуації, це справжнє свято для людей.

Д.С.: «Кадетаріум» — це просто вияв вдячності людям, які допомагали з прибиранням, чи ви намагалися донести ще якусь ідею, організовуючи виставку?

М.М.: Спочатку це був просто вияв вдячності, але в процесі ми зрозуміли, що цей проект може принести місту набагато більше. Основною ідеєю «Кадетаріуму» стало привернення уваги до корпусу, його становища. Крім того, ми хотіли донести, що в цьому світі все можливо — треба лише діяти разом, підтримувати один-одного. Банально відкрити очі на проблему — це вже велика допомога.

Д.С.: На твою думку, чи має майбутнє Кадетський?

М.М.: Ця будівля вічна в усьому: у своєму образі, історії, важливості для Полтави. Вона є головним елементом центру міста. Кадетський — один з головних чинників Полтави як такої і майбутнє в нього обов’язково має бути. Питання лише в тому, як швидко наша влада зможе дати їй шанс на це майбутнє.

Д.С.: А як щодо твого особистого майбутнього? Чим плануєш займатися після закінчення університету?

М.М.: Хочу стати ілюстратором дитячих книжок, бо дуже люблю дітей та книги для них. Люблю дарувати щастя. Коли ти малюєш ілюстрацію до дитячої книги, розуміючи, що якийсь малюк буде це читати, радіти, а потім, можливо, перечитувати книгу власним дітям — це варте того, аби присвятити такій справі своє життя.

Денис СТАРОСТІН, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»