Спецпідрозділ «Мирний» облаштував покинутий табір «Васильок» та познайомився із місцевими

Гральні автомати | Фото: Микола Лисогор

На центральному плацу дитячого табору міжнародного значення «Васильок» колись збиралося аж 17 загонів на ранкову лінійку, сьогодні тут шикуються бійці спецпідрозділу особливого призначення «Мирний».

У «Васильок» приїжджали діти з усього Радянського Союзу. Потрапити до нього було не так і просто, оскільки табір був класом на порядок вище ніж інші. Тут був свій планетарій, ігрова зала, кінотеатр, басейн, спортивний комплекс, безліч фольклорних скульптур і мальовничих будиночків в лісі, навіть був свій зоопарк.

З початку 90-тих він почав занепадати, і до останнього випуску дітей 2003 року почав уже перетворюватися на руїну.

Як повідомив нам сільський голова села Головач В’ячеслав Сологор, сьогодні ця занедбана територія є у власності Віталія Штанько. Ілля Ківа, командир підрозділу, домовився із власником (а тиждень тому — ще й з сільською радою) про використання цієї території, як бази для підрозділу.

— Ми обрали це місце, бо воно було найзанедбанішим у всій Полтавській області, — говорить Ілля Ківа. — Треба поєднувати приємне з корисним. Ми тут базуємося і в той же час плануємо відновити цей табір, щоб його знову можна було використовувати за призначенням. Ми вже провели світло і воду.

Ілля Ківа розповів, що в таборі 28 бійців. Воюють вони поки що з бур’янами і побутовим брухтом. Через 2 −3 дні має приїхати інша частина батальйону, яка зараз базується в Дніпропетровську. Всього в підрозділі 100 чоловік. До нього входять добровольці з Полтави, Кременчука, Дніпропетровська, Кіровограда та інших регіонів України. Готуватися тут хлопці будуть мінімум місяць, після чого будуть виконувати певні завдання.

— Ми будемо зберігати правопорядок на території Полтавської області, — говорить Ілля Ківа. — В Миргороді, наприклад, багато біженців, і з цими біженцями можуть прибувати сепаратисти. Притому Миргород важливий стратегічний об’єкт, оскільки там знаходиться аеродром. Не виключено, що ми будемо виконувати завдання і в зоні АТО.

— Хто допомагає підрозділу «Мирний» фінансово?

— Ми зверталися до різних благодійних організацій. Щоб вдягнути і взути одного бійця — потрібно 8 тисяч гривень. До питання створення підрозділу не можна підходити, якщо в тебе буде менше 1 мільйона гривень. Я не можу назвати людей, які нам допомагають. Мені б хотілося, щоб вони говорили про це самі. Якщо ми хочемо щось зробити щиро, а не для піару, то ми не кричимо про свої добрі вчинки. Господь говорив, що нехай права рука не знає, що робить ліва. Але можу сказати, що всі ці люди полтавці.

— Які критерії для добровольців, чи важко потрапити в підрозділ «Мирний»?

— Серед бійців не має бути багатодітних батьків. І кожен проходить детектор брехні і відповідає на три запитання: яка мотивація вступу у підрозділ? Чи готовий він вбити ворога? Чи готовий віддати життя за Батьківщину? Останнє запитання найскладніше, найбільше чоловіків його не проходять. Це достатньо жорстко, але ми повинні розуміти, що знаходимося на війні. Якщо взяли на себе обов’язок захищати країну, то треба йти до кінця.

Після розмови з журналістами пройшов молебень: разом із бійцями і місцевими жителями. Їх Ілля Ківа запросив, щоб познайомитися і спробувати розвіяти їх страхи щодо людей у формі, які будуть мешкати поряд з селянами.

Занепокоєння пояснила місцева жителька Світлана Іванівна:

— Ми мирні люди, звичайно, що зброя нас тривожить. І в цей час думки і чутки різні, але ми хочемо що б було так. Ми згодні поділитися шматочком нашої землі, при тому, ця земля уже давно занедбана. Ми віримо, що ці хлопці будуть нашим захисниками.

Ілля Ківа згадуючи Святе письмо звернувся до місцевих жителів з промовою. Сказав, що турботи їх розуміє і запропонував їхні відносини закріпити на столом, як робилося в давні часи.

Не відмовилися від трапези і журналісти. Стіл був доволі ситнім: борщ, каша, свіжі овочі, різні соки. За столом місцеві жителі розговорилося. Почали розповідати чутки, хтось чув, що десь стріляли вчора 2 рази, а позавчора 3 рази. Інші радили не хвилюватися через це, бо вже відкрили сезон полювання. Почали запитувати у командирів підрозділу, чи не будуть по ним тепер стріляти і бомбити, оскільки поряд військовий батальйон.

Розповіли, що уже носили підрозділу допомогу — хтось відро картоплі, помідори, яблука. Все ж таки святковий стіл дав свої результати — селяни з більшою довірою поставилися до бійців, почали з ними розмовляти та задавати запитання. Тож знайомство відбулося. Далі у спецпідрозділу — служба по захисту правопорядку і щодо безпеки України.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»