З чим полтавці поминали рідних на Центральному кладовищі (фото)

З цього автобусу нам ледь вдалося вийти | Фото: Ілона Чорногор

У другий після Великодня тиждень, 28 квітня українці ідуть на кладовище пом’янути своїх померлих родичів.

На Проводи ми відправилися до Центрального полтавського міського кладовища. Хоча в місті і пустили додаткову кількість громадського транспорту, автобус № 33 Яківці — Розсошенці, яким ми їхали, був вщент переповнений, пасажири штовхалися та висували претензії один-одному.

Вийшовши на зупинці біля кладовища, опинилися неначе біля стихійного ринку. Хто не встиг придбати квіти на могили, могли зробити це тут. Живі чи штучні на будь-який смак та гаманець. Ціни на штучні квіти починаються від 4 гривень (за одну гілочку) до 50 гривень (за букет). Ціни на вінки в поминальний день стартували від 15 гривень, а кошики із квітами коштували 80-120 гривень.

При вході на центральне кладовище можна охолодитися та підкріпитися — тут продають квас, за ворітьми — копченості.

Але більшість людей прийшли із своїми продуктами та випивкою.

Надія Григорівна принесла на могилу вітчима тюльпани, крашанки, цукерки та печиво.

— Він помер в 1968 році. Прийшли подивилися, треба буде ще трішки там прибрати, — розповіла Надія Григорівна.

На кладовищі жінці не зручно пробиратися через огорожі, якими огороджені могили. Проходячи між ними, жінка втомилася та сіла перепочити на лавку.

Лариса Іванівна поклала на могилу свого дідуся паску, крашанки, цукерки та печиво. Принесла живі та штучні квіти.

Про те, що варто нести на кладовища, а що краще з’їсти та випити вдома, ми запитали у паламаря храму Всіх Святих Олександр:

— Люди приходять із спиртним. Це не потрібно абсолютно, це язичницький звичай. На жаль, настають останні часи, в цей час люди ще більше піддаються спокусі. Така традиція походить із радянських часів, коли знищувалася віра. Зараз, по старинці, на жаль, люди звикли поминати алкоголем. А померлим потрібна молитва. Квіти, вінки, це зрозуміло — прикраси, в них нічого поганого немає. А потрібно замовити панахиду в церкві, помолитися, покликати батюшку, щоб освятити могилу. Померлі не потребують пиріжків, пасок — їм потрібна молитва.

Говорять, що найбільша втрата в житті, коли матері доводиться оплакувати своїх загиблих дітей. Світлана Михайлівна на центральне кладовища із квітами прийшла вшанувати пам’ять трагічно загиблого в автомобільній аварії сина.

— Гарний хлопець, гарна людина, з відзнакою закінчив київський університет, написав дисертацію, працював уже... І розбився на машині, — розповідала Світлана Михайлівна тремтячим голосом, тамуючи сльози.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»